Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 04:26

У Дніпропетровську відкрили виставку про покоління письменників періоду «тихих репресій»


Дніпропетровські письменники-«сімдесятники», фото з літературної виставки «Я прагну Слова…» в музеї «Літературне Придніпров’я» в Дніпропетровську

Дніпропетровськ – У Дніпропетровську, у музеї «Літературне Придніпров’я», відкрили літературну виставку «Я прагну Слова…» Вона присвячена поколінню письменників-«сімдесятників», тих, на чию долю випали випробування так званими «тихими репресіями».

В Україні досі бракує об’єктивного й комплексного дослідження проблеми «сімдесятництва», відтак виставка у Дніпропетровську, за словами організаторів, є однією з перших спроб осмислити це явище на Придніпров’ї.

Музейники кажуть: 1970-ті – перша половина 1980-х років, часи застою, були особливо несприятливі для української літератури, письменство було зобов’язане «відображати», «мобілізувати» і «надихати».

Водночас у той період, час «тихих репресій», активно функціонували «чорні списки» недопущених до ефіру, екрану, преси, митців знижували на посадах і звільняли з роботи. Потім прокотилася нова хвиля арештів.

На такому тлі й прийшло в літературу покоління «сімдесятників». Воно намагалося протистояти владі заданої «обов’язкової» тематики.

Письменники, що працювали двірниками
Письменниця-«сімдесятниця» Наталка Нікуліна з родиною і колегами, фото з літературної виставки «Я прагну Слова…» в музеї «Літературне Придніпров’я» в Дніпропетровську

Серед дніпропетровських «сімдесятників» дослідники називають цілу плеяду талановитих митців: Любов Голоту, Наталку Нікуліну, Віталія Старченка, Ісаака Кобринського, Володимира Буряка, Семена Заславського тощо. У їхній творчості вперше в ті часи пролунали мотиви «я», непідзвітного часові й владі.

У музеї зазначають: ці письменники, які дебютували у 70-ті, по-справжньому прийшли в літературу тільки наприкінці 80-х. Випливти раніше на поверхню друкованої радянської літератури вони просто не могли; більшість писала «в шухляду», працюючи на низькооплачуваних місцях. Невипадково це покоління називають «поколінням двірників і сторожів».

Науковий співробітник музею Світлана Мартинова каже: «Коли ми читаємо зараз, через 20–30 років, рукописи творів, які свого часу були названі антирадянськими, ми можемо тільки отримувати естетичну насолоду від їхніх стильових особливостей, змістовної наповненості, форми».
Книга письменниці-сімдесятниці Наталки Нікуліної на літературній виставці «Я прагну Слова…» в музеї «Літературне Придніпров’я» в Дніпропетровську

Музейники відтворили кабінет цензора 70-х років

Одна з «родзинок» виставки – реконструйований музейниками кабінет літцензора: у 70-ті на Дніпропетровщині, «батьківщині застою», цензура була особливо суворою, цензурувалося все – від газетних заміток до театральних вистав.

Сама ж експозиція побудована двоярусно. Перший ярус ілюстрований плакатами тих часів, газетними передовицями, офіційними статтями про завдання літератури. Другий, візуально віддалений від першого, ніби показує віддаленість справжніх митців від офіціозу. Тут матеріали про письменників, архівні фото, рукописи.

Багато експонатів із приватних колекцій. Музейники сподіваються, що частина з них перейде як дарунок до їхнього фонду.

«У музей постійно надходять цікаві предмети. У нас працюють фахівці-реставратори високого рівня. До того ж, фонди мають температурний режим, необхідний для збереження», – каже фахівець музею Світлана Мартинова.

Виставка «Я прагну Слова…» – це лише частина проекту «живої історії», який започаткував літературний музей. У рамках цього проекту широкому загалові показують маловідомі експонати, що ілюструють дисидентський рух у краї.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG