Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 18:13

Від революційної солідарності до приземленого прагматизму


Ґія Нодія – грузинський політолог, голова Кавказького інституту миру, демократії і розвитку в Тбілісі

Ґія Нодія


Тбілісі – Перемога Віктора Януковича на президентських виборах в Україні – результат, неприйнятний для Грузії.

Зв’язка з Україною, що сформувалась після «кольорових» революцій 2003–2004 років, особиста дружба президентів Ющенка та Саакашвілі мали для Грузії не тільки символічне, а й реальне значення. В золотий постреволюційний час у Грузії жартували, що президентський літак Саакашвілі працює на автопілоті: самостійно бере курс на Київ.

Про жарт уже давно забули. Відтоді, як розпалась «помаранчева» коаліція і два її лідери перетворились на відвертих супротивників, стало незрозуміло, до кого саме літати в Київ і чого саме можна там досягнути.

Втім, перемога Тимошенко дозволила б говорити, що, незважаючи на труднощі та окремі невдачі, через які пройшли обидві країни, в цілому рух триває у вибраному напрямку, а Грузія та Україна лишаються стратегічними союзниками. Зараз зрозуміло, що це не так.

В останні роки Україна для Грузії була містком на Захід – не єдиним, але дуже важливим. Україна більша за геополітичною та економічною вагою, а географічно – значно ближче до центру Європи. Європейським країнам важче відкинути претензії України на членство в НАТО чи Євросоюзі, аніж відмахнутись від Грузії.

Після «кольорових» революцій Україну та Грузію, незважаючи на всі розбіжності, почали розглядати у зв’язці як дві країни, які зробили чіткий вибір на користь західних цінностей. В обох випадках цей вибір потрібно було обстоювати на тлі відверто ворожого ставлення Росії, котра активно намагалась впливати на обидві країни, щоб змусити їх змінити політичний курс. Зараз зрозуміло, що зв’язка розпалась.

Втрата очевидна. Та наскільки вона вагома, драматична та незворотна, це ще буде видно.

Вояж незвично великої групи грузинських спостерігачів, котрі під час першого туру виборів прибули на політичну батьківщину Януковича, щоб завадити передбачуваним фальшуванням на його користь, закінчився скандалом. Це виявилось останньою – і досить незграбною – спробою виявити революційну солідарність із «помаранчевими» силами.

Та вже до другого туру наука була засвоєна: втрати втратами, але треба налагоджувати співробітництво з Україною і Президентом Януковичем на її чолі. Грузія не може собі дозволити махнути рукою на Україною тільки тому, що їй не подобається її новий Президент.

Із Януковичем не все так просто

Здавалося б, політична орієнтація Януковича не дозволяє Грузії плекати великі надії. Та не все так просто.

Янукович-кандидат багато у чому спирався на проросійську частину українського електорату, але він не зможе продовжувати у тому ж дусі, будучи Президентом. Будь-який Президент України має якось врівноважувати різні частини країни та суспільства. Перед такою ж необхідністю постала б і Тимошенко.

Тим більше, що Президент України не має тієї одноосібної влади, яку мають його колеги у Росії чи Грузії. За Ющенка українська модель розподілу виконавчої влади неодноразово ставила країну на межі паралічу державності. Януковичеві доведеться маневрувати та йти на компроміси й угоди: без цього він не зможе «дожити» до кінця свого терміну.

Нарешті, у правителів Росії є чудова здатність відчужувати своїх прихильників – згадаймо білоруського президента Олександра Лукашенка та колишнього лідера Молдови Володимира Вороніна. У Президента України не може не з’явитись амбіція поводитись як глава не просто формально суверенної, але й вельми впливової держави. Це майже автоматично означає розбіжності з Росією.

Тим більше, що хоча Янукович – на жаль для Грузії – навряд чи розвиватиме відносини з НАТО, але зближення з Європейським Союзом, найімовірніше, буде його пріоритетом. Взагалі останні українські вибори містять у собі парадокс: виграв проросійський кандидат, але виграв внаслідок реально конкурентних та демократичних виборів, що наближає Україну до Європи, а не до Росії. До європейської інтеграції буде підштовхувати Україну і український бізнес (нехай не дуже європейський за характером). Тут в України більше спільних інтересів із Грузією, аніж із Росією.

Відчуття солідарності між грузинами та українцями почалось не з «кольорових» революцій та особистих відносин між Ющенком та Саакашвілі. Воно не зникне і за Президента Януковича.

Постреволюційний період був кульмінацією грузинсько-українських відносин, і ця кульмінація, без сумніву, минула. Грузії доведеться рахувати геополітичні втрати. Але так само потрібно прораховувати й шанси на продовження і розвиток грузинсько-української співпраці, нехай у менш розкішних формах.

Ґія Нодія – грузинський політолог, голова Кавказького інституту миру, демократії і розвитку в Тбілісі

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG