Сучасні міста перетворилися на урбаністичні центри, в яких дедалі більше місця займають офіси міжнародних корпорацій, державні установи та представництва банків. А «територію мистецтва» обмежують стіни театрів, музеїв, галерей, бібліотек.
Із цим не згодні науковці та митці. Вони виступають за розширення культурного простору і відкриття доступу до розташованих там об’єктів історії, культури чи архітектури для якнайбільшої кількості бажаючих.
Публічний культурний простір – це носій інформації про мистецькі здобутки і водночас це місце, де можна спілкуватись, каже експерт Ради Європи Олександр Буценко. І наводить приклади.
«Скажімо, промислове місто Більбао в Іспанії: воно побудувало Музей Гогенгайма, який тепер став мистецьким центром і зробив привабливим місто не тільки для власних мешканців. Більбао став привабливим для туристів, які раніше просто проїздили повз це індустріальне закіптюжене місто. Подібний простір можна знайти в Парижі у Центрі Пампіду: тут можна зустрітися з сучасним модерним мистецтвом, можна відвідати різні виставки і взяти участь у семінарах. І це місце справді стає центром, навколо якого формується середовище, яке складається з маленьких кав’ярень і крамниць, де постійно дуже багато людей», – говорить експерт Буценко.
Українські міста потребують стратегії культурного розвитку
На жаль, у більшості українських міст про публічний мистецький простір можна лишень мріяти. При тому, що тамтешні мистецькі ареали успішно розвивались! Письменник та дослідник міської культури Олесь Ільченко згадує, що на початку 20-го століття Київ був центром літератури, живопису та архітектури, знаним у цілій Європі. Радянська влада намагалася знищити цю сторінку в історії міста.
«Зараз Київ повертається в європейський контекст, але по-іншому, – зауважує пан Ільченко. – Бо Київ не зберігся у тому сенсі, як старі європейські міста, неперервним полем архітектурним, культурним, духовним. Зараз Київ відживлюють ті люди, ті конкретні митці, які приїжджають до столиці».
Разом із корінними киянами вони заповнюють мистецькі лакуни, утворені в добу СРСР, і потроху повертають Київ у культурний простір Європи.
На думку британського експерта Террі Сандела, для Києва та інших міст України завдання номер один – створити стратегію культурного розвитку, забезпечити рівний доступ усього населення до історико-освітнього і мистецького простору, який уже існує у цих містах.
Це справа не одного дня і не одного року, кажуть європейці. Але в України немає іншого шляху: забезпечення нормального функціонування мистецького та освітнього середовища – це інвестиція в інтелектуальний розвиток і багатогранну освіту тих українців, які з часом будуватимуть справді європейську Україну.
Із цим не згодні науковці та митці. Вони виступають за розширення культурного простору і відкриття доступу до розташованих там об’єктів історії, культури чи архітектури для якнайбільшої кількості бажаючих.
Публічний культурний простір – це носій інформації про мистецькі здобутки і водночас це місце, де можна спілкуватись, каже експерт Ради Європи Олександр Буценко. І наводить приклади.
«Скажімо, промислове місто Більбао в Іспанії: воно побудувало Музей Гогенгайма, який тепер став мистецьким центром і зробив привабливим місто не тільки для власних мешканців. Більбао став привабливим для туристів, які раніше просто проїздили повз це індустріальне закіптюжене місто. Подібний простір можна знайти в Парижі у Центрі Пампіду: тут можна зустрітися з сучасним модерним мистецтвом, можна відвідати різні виставки і взяти участь у семінарах. І це місце справді стає центром, навколо якого формується середовище, яке складається з маленьких кав’ярень і крамниць, де постійно дуже багато людей», – говорить експерт Буценко.
Українські міста потребують стратегії культурного розвитку
На жаль, у більшості українських міст про публічний мистецький простір можна лишень мріяти. При тому, що тамтешні мистецькі ареали успішно розвивались! Письменник та дослідник міської культури Олесь Ільченко згадує, що на початку 20-го століття Київ був центром літератури, живопису та архітектури, знаним у цілій Європі. Радянська влада намагалася знищити цю сторінку в історії міста.
«Зараз Київ повертається в європейський контекст, але по-іншому, – зауважує пан Ільченко. – Бо Київ не зберігся у тому сенсі, як старі європейські міста, неперервним полем архітектурним, культурним, духовним. Зараз Київ відживлюють ті люди, ті конкретні митці, які приїжджають до столиці».
Разом із корінними киянами вони заповнюють мистецькі лакуни, утворені в добу СРСР, і потроху повертають Київ у культурний простір Європи.
На думку британського експерта Террі Сандела, для Києва та інших міст України завдання номер один – створити стратегію культурного розвитку, забезпечити рівний доступ усього населення до історико-освітнього і мистецького простору, який уже існує у цих містах.
Це справа не одного дня і не одного року, кажуть європейці. Але в України немає іншого шляху: забезпечення нормального функціонування мистецького та освітнього середовища – це інвестиція в інтелектуальний розвиток і багатогранну освіту тих українців, які з часом будуватимуть справді європейську Україну.
