Насамперед – трохи статистики. За даними Асоціації книговидавців України, художньою літературою цікавиться трохи більше від половини населення, а регулярно читають книги тільки 46 відсотків. Лише 37 відсотків українців читають газети регулярно, і більшість з них цікавлять плітки про зірок кіно і шоубізнесу.
Щоправда, Україна у цій царині не самотня: Європейська агенція культурних новин повідомляє, що дві третини користувачів сучасної інформації найперше переглядають інформацію зі сторінок «світської хроніки»», тобто у центрі уваги пересічних британців, французів, німців – життя зірок шоу бізнесу. На друге місце відходять навіть репортажі з «гарячих точок» планети і події політичного життя Євросоюзу та держав-членів ЄС.
У підсумку і в ЄС, і в Україні на різноманітних ток-шоу політики усе частіше поводяться як поп-зірки, та й політика час від часу більше нагадує виставу, вважає експерт Ради Європи, культуролог Террі Санделл.
Незнищенні традиції радянської доби
Подібні тенденції українські журналісти Юрій Макаров і Сергій Васильєв називають «маргіналізацією» культури і, відповідно, культурної журналістики. Ідеться навіть не про відсутність належного фінансування для промоції культурного продукту або непідтримку з боку української держави мистецтва і культури, а йдеться про незнищенні в українській владі і самому культурному середовищі традиції радянської доби.
«Відділ культури у будь-якому виданні – це певні маргінали, вони завжди на периферії уваги редакції. Ця традиція залишкового принципу культури тягнеться ще з радянських часів. Це такий геттоїзований принцип нашої діяльності», – каже Юрій Макаров.
А його колега Сергій Васильєв додає: українська культурна журналістика не має відповідного фінансування для кваліфікованої якісної подачі матеріалу. Адже власники ЗМІ, тісно пов’язані з можновладцями, не потребують мислячої нації.
Звідси відсутність державного замовлення на сучасну модерну культуру та освіту; звідси і відсутність меценатської підтримки окремих митців і мистецтва у цілому. І звідси ж – подеколи «печерний рівень» журналістики, яка повинна висвітлювати таку тонку інтелектуальну сферу, як культура, гірко констатує Сергій Васильєв.
А директорка українського представництва Британської Ради Марґарет Джек вважає, що занепад освіти і культури і в Україні, і в ЄС змушує українських та європейських культурологів і журналістів єднати зусилля, щоб достойно протистояти «люмпенізації» населення.
«Для нас культурні відносини і культурна політика відіграють три ролі: сприяють поглибленню довіри і порозумінню, дозволяють людині творчо використати свій особистий потенціал; дозволяють творити гармонійний стабільний світ», – зауважує Марґарет Джек.
Підсумки перших в Україні слухань про проблеми висвітлення культури у ЗМІ – утворення неформального Клубу культурної журналістики. Його мета – підвищувати рівень журналістів, які висвітлюють події культурного життя, вивчати досвід європейських колег, шукати можливості інформувати співгромадян та європейців про український культурний продукт, а українським «чиновникам від культури» нагадувати: панове, без освіченої культурної нації Україна зникне з європейської культурної мапи!
Щоправда, Україна у цій царині не самотня: Європейська агенція культурних новин повідомляє, що дві третини користувачів сучасної інформації найперше переглядають інформацію зі сторінок «світської хроніки»», тобто у центрі уваги пересічних британців, французів, німців – життя зірок шоу бізнесу. На друге місце відходять навіть репортажі з «гарячих точок» планети і події політичного життя Євросоюзу та держав-членів ЄС.
У підсумку і в ЄС, і в Україні на різноманітних ток-шоу політики усе частіше поводяться як поп-зірки, та й політика час від часу більше нагадує виставу, вважає експерт Ради Європи, культуролог Террі Санделл.
Незнищенні традиції радянської доби
Подібні тенденції українські журналісти Юрій Макаров і Сергій Васильєв називають «маргіналізацією» культури і, відповідно, культурної журналістики. Ідеться навіть не про відсутність належного фінансування для промоції культурного продукту або непідтримку з боку української держави мистецтва і культури, а йдеться про незнищенні в українській владі і самому культурному середовищі традиції радянської доби.
«Відділ культури у будь-якому виданні – це певні маргінали, вони завжди на периферії уваги редакції. Ця традиція залишкового принципу культури тягнеться ще з радянських часів. Це такий геттоїзований принцип нашої діяльності», – каже Юрій Макаров.
А його колега Сергій Васильєв додає: українська культурна журналістика не має відповідного фінансування для кваліфікованої якісної подачі матеріалу. Адже власники ЗМІ, тісно пов’язані з можновладцями, не потребують мислячої нації.
Звідси відсутність державного замовлення на сучасну модерну культуру та освіту; звідси і відсутність меценатської підтримки окремих митців і мистецтва у цілому. І звідси ж – подеколи «печерний рівень» журналістики, яка повинна висвітлювати таку тонку інтелектуальну сферу, як культура, гірко констатує Сергій Васильєв.
А директорка українського представництва Британської Ради Марґарет Джек вважає, що занепад освіти і культури і в Україні, і в ЄС змушує українських та європейських культурологів і журналістів єднати зусилля, щоб достойно протистояти «люмпенізації» населення.
«Для нас культурні відносини і культурна політика відіграють три ролі: сприяють поглибленню довіри і порозумінню, дозволяють людині творчо використати свій особистий потенціал; дозволяють творити гармонійний стабільний світ», – зауважує Марґарет Джек.
Підсумки перших в Україні слухань про проблеми висвітлення культури у ЗМІ – утворення неформального Клубу культурної журналістики. Його мета – підвищувати рівень журналістів, які висвітлюють події культурного життя, вивчати досвід європейських колег, шукати можливості інформувати співгромадян та європейців про український культурний продукт, а українським «чиновникам від культури» нагадувати: панове, без освіченої культурної нації Україна зникне з європейської культурної мапи!
