Доступність посилання

24 Листопад 2017, Київ 23:20

Львівська капела сліпих бандуристів вражає своїм мистецтвом світ


Капела бандуристів «Карпати»

Львів – Майже 60 років у Львові існує чоловіча капела бандуристів «Карпати». Вона унікальна не лише в Україні, але й світі, тому що більшість музикантів сліпі. Ці люди дають собі раду у житті завдяки музиці і бажанню дарувати своє мистецтво людям.

У 1953 році у Львові при клубі львівського підприємства Українського товариства сліпих (УТОС) створили чоловічу капелу бандуристів «Карпати», як реабілітацію інвалідів з вадами зору.

Фундатор капели незрячий музикант Юрій Данилів, до слова, учень знаного в Галичині кобзаря Юрія Сингалевича, добре знав, що він створює. Бо справді творчість стала для таких людей, як він, своєрідною реабілітацією. 70 % учасників колективу люди сліпі, інші – здорові, які допомагають своїм колегам.
Бандурист Богдан Довганик


Капела від початку існування пропагує українську культуру, зокрема кобзарське мистецтво, відтак продовжує традицію сліпих кобзарів і бандуристів. І не зраджує своїм традиціям. До слова, сьогодні в Україні є лише три професійних чоловічих капели бандуристів, але у такому складі як у Львові – це єдиний колектив навіть у світі.

Щоденні репетиції у далеко не найкращих умовах, автобус, на якому не впускають прикордонники за кордон, костюми, які пошили 10 років тому і навіть не планують нові – це будні учасників капели. З початку 90-х колектив бандуристів став професійним і відтоді перебуває на державному фінансуванні. Але, якщо люди з вадами зору працюють тут по 20-40 років, не змінюють місце праці, то професійні здорові музиканти надовго не затримуються, бо знаходять працю з більшим заробітком. Не так давно соліст капели перейшов у львівську оперу.

«Без капели не уявляю свого життя»

Богдан Довганик 44 роки виступає у капелі «Карпати», чоловік сліпий від дитинства. Здобув музичну освіту, щодня сам приходить на репетиції. Бандура, музика і робота в капелі – це його світ, без якого не уявляє своє життя.

«До 90-го року ми були в статусі самодіяльного, від того часу професійний колектив. Чи поліпшилась ситуація? Спершу було краще, а зараз стає дедалі складніше існувати. Але самі стараємося тримати колектив. Складно нам утримати саме зрячих артистів, бо вони не хочуть працювати на малу зарплату. Я не думав ніколи звідси йти, бо просто люблю музику, навіть ніколи такої думки не було, втягнувся і не уявляю свого життя без бандури, без капели. Чуюсь тут щасливим», – розповів Богдан Довганик.

Незрячий бандурист Ярослав Павелко
«Я у колективі 20 років, а ще приходив у самодіяльну капелу у 70-ті роки. Бо тоді вчився музики. На репетиції ходжу сам, хвилин 15 мені від будинку. Я просто люблю музику, українську. Не випускаю бандуру з рук. Інколи на концерті чуєш прохолоду, мовляв, що там люди можуть, а у кінці виступу уже йде тепло від людей, змінюється атмосфера. Оце і тримає, дає сил. Бо якби не соціальна допомога для сліпих, то на зарплату у капелі важко було б жити, але є музика…Де ми тільки не були з гастролями», – продовжує розповідь незрячий бандурист Ярослав Павелко.

З ким не спілкувалась з бандуристів усі в один голос говорили, що капелі вкрай потрібен новий автобус. Це їхня найбільша мрія. Адже транспорт дозволив би їм більше мандрувати і дарувати своє мистецтво людям. Доволі часто бувають у сусідній Польщі. Однак часто і відмовляються від поїздок через матеріальні труднощі, але тоді польська сторона бере на себе усі матеріальні витрати, лиш би чоловіча капела виступила з концертом.

Капела-це одужання для людей з вадами зору

Директор капели «Карпати» Роман Кіт розуміє, що економічна криза передусім вдарила по культурі, але уже довший час музиканти домагаються кращої підтримки від держави. Сліпі бандуристи не лише творять мистецтво, вони одужують через нього, знаходять зміст у житті, в якому часто почуваються чужими, у світі, якого вони не бачать, а тільки відчувають, наголосив Роман Кіт.

«У цілому світі немає такого колективу як наш і це справді потрібно шанувати. Тут легко працюється, тому що люди дуже відповідальні, веселі, ставляться з розумінням один до одного. Нас знають і запрошують на різні міжнародні фестивалі, але туди неможливо часто поїхати, бо просто десь животіємо. Вже про таку річ як десь переночувати не може бути й мови. Добре, коли є паливо. Шукаємо спонсорів, які надають нам транспорт для поїздок, допомагають капелі. Ми видаємо диски, ось щойно нова наша праця диск «Взяв би я бандуру…».

Важко оцінити скількох незрячих людей за увесь час існування капела зробила щасливими, а скільком людям «Карпати» подарували гарний настрій. І це можна побачити на концерті, коли обличчя слухачів враз добрішими і усміхненими.
  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG