Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 00:23

Рівне – Майже на три століття старшим виявилось одне з найдавніших на території Волинського Полісся село Степань, розташоване на березі мальовничої Горині. Заявити про своє відкриття степанці вирішили гучно – з презентацією у Рівненському обласному краєзнавчому музеї історії й культури свого села. І довели науковцям і гостям музею – Степань не село і навіть не селище, а княже місто з більш ніж тисячолітньою історією.

Раритети степанського музею
Такої багатої виставки з експонатами лише з одного села в музеї ще не було. Від давньоруської кераміки, унікального великоднього яйця-«шкрябанки», аналогів якому немає в Європі, стародавніх княжих гербів – до традиційного степанського бісероплетіння, історичних картин народних художників, повної колекції побутових речей і знарядь ремісників – різьбярів, бортників, ткаль, скрипкових майстрів…

Наприкінці XIX століття у поміщицькому маєтку на околиці Степані жив відомий російський письменник Олександр Купрін. Враження від зустрічей і бесід із поліщуками, їхньої природи, побуту і культури він поклав в основу повісті «Олеся». Сама ж Олеся – ідеал людини, яка живе в гармонії з природою – мала реальний прообраз – дівчину Соломію, котра мешкала неподалік у лісі з бабусею-знахаркою і мала здібності чаклунки.

Досі першою згадкою про Степань вважався запис в Іпатіївському літописі, де про цей населений пункт ідеться як про центр удільного князівства. Нині ж художник і письменник, уродженець Степані Валерій Войтович з’ясував: Степані – 1005 років.

Дізнався він про це після того, як почав писати книгу про рідне село. Фотографії для книги збирала мама художника.

Серед них – і фото багатьох вивезених зі Степані репресованих земляків. Адже Степань свого часу входила до повстанської Колківської республіки…

Валерій Войтович: «Відкриваю Степань щодня»
«Коли я почав цей матеріал далі збирати – випадково знаходжу в білоруських джерелах повідомлення «Поліської грамоти», де написано, що Степані 1005 років. Окрім Степані, там ще є наші містечка Висоцьк, Нобель і Дубровиця. І це ще не все – вколи я почав досліджувати герб Степані, – так там помилка, яку теж треба виправити. Я дослідив геральдику князів Острозьких, які володіли Степанем – там зображення зовсім інші, ніж на гербі сучасного Степаня. Так само дуже є цікаві печатки з 1422 року. Їх шість, вони знайдені в Кракові і на них зображений кентавр. Тож над символікою Степані варто і далі попрацювати…» – каже художник.

Скарби Степані

Колись ікони степанського маляра Степана славилися по всій Волині, а ще тут виготовляли трипудові свічки двометрової висоти і діяли п’ять храмів. Нинішні степанці також чітко дотримуються традицій – дітлахи грають у весняні ігри і водять хороводи, яких навчили їх бабусі. Степанські наречені ходять запрошувати на весілля лише у вишуканих українських віночках, які зазвичай робили з паперу і парафіну.

Катерина Мойсеєць: «Степанські дівчата носять мої вінки»
Тутешня майстриня, яка робить весільні вінки, Катерина Мойсеєць каже: ця традиція не переривалася тут ніколи: «Моїй мамі вже 96-й рік, і вона каже, що так було завжди. Ось складали папір, вмокували в парафін, і робили такі віночки. Є і зі стружки – колись така була. І зараз ходять – на ту неділю мені вже замовили три такі вінки і ось це українське вбрання, бо я також вишиваю…»

А ось Тетяна Савочка шиє й оздоблює степанські камізельки, звані тут козатинами. Споконвіку їх оздоблювали бісером, традиційний малюнок – квіти братики. Азам майстерності пані Тетяну навчила мама: «В юності вона навчилася це робити, бо дуже дорого було купити козатин – 30 карбованців. Хоч її й відмовляла мама, як потім вона мене. Але коли з’явилися в нас діти, мама каже: треба навчити й їх, щоб наша традиція не відходила від нас».

Славиться Степань майстрами. Сергій Поліщук – професійний музикант, але щопівроку виготовляє нову скрипку. На його скрипках не тільки степанські діти вчаться, а й грають вихованці музичного училища. Він каже: талант до музики – від Бога, а до столярування – від батька: «Батько в мене майстер по дереву. Робив смички і на моє замовлення й за моїми кресленнями виготовляв інструменти – вони дуже чудернацькі: закручені ножі, дуже малесенькі рубаночки, стамески з металу, яких немає у продажу…»

Ткаля Марія Капець подарувала свій домашній верстат обласному краєзнавчому музеєві – для того, щоб традиційне ремесло могли побачити численні відвідувачі і туристи. Поряд із нею ділилася секретами приготування степанських весільних короваїв найкраща вишивальниця і кухарка Степані Оксенія Линка. Вона каже: менше, ніж три сотні гостей, на степанському весіллі не буває.

Сергій Поліщук: «Роблю скрипки, бо співає душа»
…У радянські часи під час вандальського нищення степанських церков (одні переносили, інші розбирали, з третіх робили спортивні зали) звідти безслідно зникло чимало неповторних степанських скарбів. Однак іще цінніші скарби пронесли в своїй пам’яті степанські майстри і краєзнавці.

А що до Великодня вони отримали чудову книгу Валерія Войтовича «Степань моя мила», де зібрані спогади земляків та найцінніші дослідження й відкриття з історії краю, то вирішили: незабаром запросять до Степані гостей – відзначити тисячоліття, про яке дізналися лише зараз.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG