Починати завжди не просто. Але й цього разу варто не забувати дві старогрецькі істини: Що у житті людини найпростіше? – Радити іншому. А що є найважчим для людини? – Пізнати самого себе... Тому й тут, у цьому блоґові, мабуть, продовжується процес самопізнання і найменше бажання повчати один одного...
Якби йшлося про дуже просту актуальну істину для українців сьогодні, то варто було б згадати те, що колись сказав мені мій дідусь – Ніщо так не гріє душу, як власні здобутки...
З цього виводжу, що народ в Україні ще мало пізнав самого себе саме, як одну спільність і мусить, у слід за революцією Помаранчевою, здійснити революцію у своїх головах...Тобто, думати, а хто ми є всі на території, що зветься Україною, і чому так одиноко буває кожному з нас, особливо, у час біди?...
Чи зрозумів кожен в Україні, що ця держава, як не як, а стала вже майже 20 років тому незалежною...Якщо згадувати події серпня 1991, то може й не всі тоді вкладали у цей акт відповідний зміст, зненацька занадто це сталося для багатьох, тому й сьогодні не всі свідомі того, що державу ж проголосили, і про яку варто дбати не лише верхам, а й низам... Чи є це вашим власним здобутком, чи гріє це вашу душу?...Якщо ні, то може доведеться робити це, не приведи Господь, ще, ще, і ще раз...Чи не зависокою буде ціна тоді? Варто подумати всім і, особливо, тепер, бо хмарно щось на державному горизонті... Подумайте, що вам звалилося на голову у серпні 1991 року? Та чи не варто приборкати цього звіра всією громадою?
Держава – це ми... Вождь більшовиків сказав це для своїх (авангарду більшовизму), але чи правда саме у цьому? Ми вже знаємо, якою була ця держава, що як молох пожирала мільйони своїх громадян... Сьогодні чільники України здається так і продовжують правити за старим, ленінським гаслом – держава –це ми...Філософи ж здавна попереджали, що держава – це своєрідний монстр, Левіафан, з яким людині, що й створила його своєю ж згодою, доводиться у нерівному двобої змагатися... Якщо держава – не я, не мій щоденний здобуток, то навіщо сьогодні така держава?
Левіафан буде завжди розколювати спільноту, чи брехливими, застарілими ідеями, чи неправильними законами, чи жалюгідними подачками...Так, найбільшим злом для сучасної демократичної формули «держава – це я» є саме люмпен, новітній раб Левіафана, у голові котрого сидять сучасні узурпатори державної машини – бюрократія, вершиною котрої є олігархи... Завдання громадян у державі – якщо не знищити чужого і небезпечного Левіафана, то розколоти бюрократію і олігархів, змусити їх також боятися Левіафана і його відчужених законів...Пам’ятаєте гасло Майдану – відокремити бізнес від влади...Це так і залишилося гаслом...
Але головне, мабуть, у максимальному зменшенні числа люмпену, рабів, у державі, від них сьогодні головна біда, вони не лише мають смертельний страх перед Левіафаном і по-рабськи моляться йому та раді будь-який подачці з його пащі, але й не дають подолати суспільний страх відчуження народу від такої держави...
Приборкання сучасного Левіафана в інтересах народу – це надзавдання для кожного з нас... Лише подолання розколу людей, котрих пересварюють ті, котрі захопили голову Левіафана, різними надуманими і брехливими ідеями, можна з часом приборкати це чудовисько і змусити його служити більшості держави... Іншого шляху немає...Прислів’я – живи сам і допомагай жити іншим – це мабуть один із шляхів об’єднання народу у боротьбі проти сучасної, відчуженої держави, проти страшного для всіх нині Левіафана... Лише взаємне співчуття і взаємодопомога між всіма приниженими державою можуть повести люд у бій для приборкання цього страшного звіра, котрий служить тим, хто засів у його голові, об’єднаним силам бюрократії та найбагатшої купки осіб, котрій й купують цю бюрократію та знущаються і сміються над народом, якому лишають одне – сліпо слідувати надуманим правилам керованого ними Левіафана....
Якби йшлося про дуже просту актуальну істину для українців сьогодні, то варто було б згадати те, що колись сказав мені мій дідусь – Ніщо так не гріє душу, як власні здобутки...
З цього виводжу, що народ в Україні ще мало пізнав самого себе саме, як одну спільність і мусить, у слід за революцією Помаранчевою, здійснити революцію у своїх головах...Тобто, думати, а хто ми є всі на території, що зветься Україною, і чому так одиноко буває кожному з нас, особливо, у час біди?...
Чи зрозумів кожен в Україні, що ця держава, як не як, а стала вже майже 20 років тому незалежною...Якщо згадувати події серпня 1991, то може й не всі тоді вкладали у цей акт відповідний зміст, зненацька занадто це сталося для багатьох, тому й сьогодні не всі свідомі того, що державу ж проголосили, і про яку варто дбати не лише верхам, а й низам... Чи є це вашим власним здобутком, чи гріє це вашу душу?...Якщо ні, то може доведеться робити це, не приведи Господь, ще, ще, і ще раз...Чи не зависокою буде ціна тоді? Варто подумати всім і, особливо, тепер, бо хмарно щось на державному горизонті... Подумайте, що вам звалилося на голову у серпні 1991 року? Та чи не варто приборкати цього звіра всією громадою?
Держава – це ми... Вождь більшовиків сказав це для своїх (авангарду більшовизму), але чи правда саме у цьому? Ми вже знаємо, якою була ця держава, що як молох пожирала мільйони своїх громадян... Сьогодні чільники України здається так і продовжують правити за старим, ленінським гаслом – держава –це ми...Філософи ж здавна попереджали, що держава – це своєрідний монстр, Левіафан, з яким людині, що й створила його своєю ж згодою, доводиться у нерівному двобої змагатися... Якщо держава – не я, не мій щоденний здобуток, то навіщо сьогодні така держава?
Левіафан буде завжди розколювати спільноту, чи брехливими, застарілими ідеями, чи неправильними законами, чи жалюгідними подачками...Так, найбільшим злом для сучасної демократичної формули «держава – це я» є саме люмпен, новітній раб Левіафана, у голові котрого сидять сучасні узурпатори державної машини – бюрократія, вершиною котрої є олігархи... Завдання громадян у державі – якщо не знищити чужого і небезпечного Левіафана, то розколоти бюрократію і олігархів, змусити їх також боятися Левіафана і його відчужених законів...Пам’ятаєте гасло Майдану – відокремити бізнес від влади...Це так і залишилося гаслом...
Але головне, мабуть, у максимальному зменшенні числа люмпену, рабів, у державі, від них сьогодні головна біда, вони не лише мають смертельний страх перед Левіафаном і по-рабськи моляться йому та раді будь-який подачці з його пащі, але й не дають подолати суспільний страх відчуження народу від такої держави...
Приборкання сучасного Левіафана в інтересах народу – це надзавдання для кожного з нас... Лише подолання розколу людей, котрих пересварюють ті, котрі захопили голову Левіафана, різними надуманими і брехливими ідеями, можна з часом приборкати це чудовисько і змусити його служити більшості держави... Іншого шляху немає...Прислів’я – живи сам і допомагай жити іншим – це мабуть один із шляхів об’єднання народу у боротьбі проти сучасної, відчуженої держави, проти страшного для всіх нині Левіафана... Лише взаємне співчуття і взаємодопомога між всіма приниженими державою можуть повести люд у бій для приборкання цього страшного звіра, котрий служить тим, хто засів у його голові, об’єднаним силам бюрократії та найбагатшої купки осіб, котрій й купують цю бюрократію та знущаються і сміються над народом, якому лишають одне – сліпо слідувати надуманим правилам керованого ними Левіафана....
