Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 19:50

Рівне – 28 квітня 63 роки тому на території Польщі розпочалася масштабна операція «Вісла» з переселення українців із рідних теренів на землі колишньої Східної Прусії.

Повези мене, тату, на Україну,
Щоби міг там побачить черешні й поля...
Поведи мене, тату, на свою Батьківщину,
Де зелені Карпати – домівка твоя...


Сьогодні цю пісню виконують вихованці української школи в польських Бартошицях під Ольштином, для яких ця земля вже є Батьківщиною. Українці потрапили на територію нинішнього Вармінсько-Мазурського воєводства у далекому 47-му.

«Силоміць переселено 56 тисяч людей. Виселяли насильно, – розповідає голова Вармінсько-Мазурського осередку українців в Ольштині Степан Мігус. – Приходило військо, виганяло людей, більшість навіть не мала права нічого з собою взяти. У товарних вагонах для худоби везли людей, два-три тижні йшли сюди потяги, іноді по дорозі вибирали людей, бо мали списки найактивніших українців, і запроторювали до концтабору в Явожні – раніше філіалу гітлерівського концтабору «Аушвіц-Біркінгем».

«Виставка «Волинська різанина...» – від невігластва української влади» – Петро Куделя

Як зазначає нащадок переселених до Радянської України холмщаків, голова суспільно-культурного товариства «Забужжя», історик, нині рівнянин Петро Куделя, офіційною підставою для депортації стали українсько-польські конфлікти воєнних часів.

Однак нині члени товариства обурені діями української влади, яка дозволила відкрити у столичному Українському домі виставку під назвою «Волинська різанина: польські та єврейські жертви ОУН-УПА».

Найбільше обурює незбалансованість і підтасовування фактів експозиції, зауважує Петро Куделя. «Час був драматичний, і конфлікти, які виникли, великою мірою були інспіровані німецьким і радянським керівництвом, – каже історик. – На жаль, в тій суперечці пролилася кров невинних і українців, і поляків. Але прикро, що кров польських громадян бачать, а кров українців бачити не хочуть. На Холмщині горіли села українські ще до Волинської трагедії – у березні 43-го року – Молодів, Ласки, Перечин... Убивали українську інтелігенцію – священиків, агрономів, учителів – починаючи з 42-го року»

Українців, які прибули на чужину, не поселяли компактно – у селі на сто польських родин повинно було бути не більше десяти родин українських, розповідає Степан Мігус, який натрапив у польських архівах на документи, які везли разом із українцями місцевій владі. У них – наказ: не вживати стосовно переселенців із південно-західних земель Польщі слова «українець». Адже метою переселення всередині країни мала бути повна асиміляція українців.

«Так і робилося довгих 10 років – від 47-го до 56-го. Не можна було розмовляти українською мовою, вчити українською, ходити до церкви (церков, зрештою, не було). Лише десь за три роки після смерті «батька народів» настала невеличка відлига – дозволили українцям зорганізуватися – в межах, які комуністи поставили. Це було контрольоване дуже сильно спецслужбами», – зауважує Степан Мігус.

Від поневірянь – до самоствердження


Українцям доводилося стверджувати себе на нових теренах. На Варміно-Мазурах у Польщі нині вони мають чимало – свої школи, художні колективи, активні осередки. Українці поважали державні закони Польщі, тож із часом здобули славу добрих господарів і законослухняних громадян, і отримали таке бажане право на освіту рідною мовою, розповідає пан Мігус.

«Нас, українців у Польщі, хоч ми жили компактно, ніхто не питав, чи ми хочемо знати мову держави – це був наш обов'язок цю мову знати, – наголошує він. – А те, що нам пізніше держава дала змогу вивчати свою мову – це вже інша справа. І це вже від нас залежало, хочемо ми її вчити чи ні».

Депутат польського сейму Мирон Сич – українець, який вважає себе патріотом двох держав. Він переконаний: в тому, що в Польщі залишаються належним чином не вшановані могили українців – вина в першу чергу української влади, котра не хоче знати власної історії. «Ми повинні більше розвивати дискусії і на теми волинської трагедії, і на теми операції «Вісла» – не соромитися, а обговорювати, ми від цього не втечемо, і тоді подати один одному руки», – зазначає Мирон Сич.

Одне серце – дві Батьківщини

Водночас українці Польщі є не меншими патріотами своєї прабатьківщини. Це засвідчило і недавнє гостювання журналістів із України під час першого українсько-польського фестивалю телерадіопрограм «Калиновий острів – Польща» у навчальному комплексі в Гурові-Ілавецькому та школі в Бартошицях із українською мовою навчання.

Пісні та композиції, з якими зустрічали і проводжали своїх гостей маленькі українці Польщі, свідчили про те, що тут любов до рідної мови і культури не просто не зникає з плином десятків років, а й міцніє і популяризується. Школу вирізняє високий рівень навчання, її вихованці стають призерами загальнопольських олімпіад, а ще навчальний заклад охоче нав'язує широкі контакти з позаурядовими організаціями, бере участь у програмах Євросоюзу, плідно розвиває контакти з Україною, розповідає директор Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Гурові-Ілавецькому Богдан Олійник. «Ми живемо Україною, – наголошує він. – Можемо тільки молитися, щоб в Україні було добре, і хочемо, щоб Україна була сильною державою – то й нам тут, українцям, буде краще».

Нині про акцію «Вісла» згадують ті українці, котрим довелося покинути землю і майно та розпочати освоєння колишніх пруських земель, які під час повоєнного поділу Європи відійшли до Польщі. А ще згадують цю акції і їхні брати по крові та поневіряннях, депортовані у 40-х роках до Радянської України. Зокрема, у Рівному відбулося поминальне богослужіння біля пам’ятного знаку депортованим та загиблим українцям Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини, а також вечір із піснями Холмщини та спогадами про життя, котре минуло за тепер уже далеким Бугом.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG