Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 13:40
Витіснення всього українського з України за нового режиму набуває все більших обертів. Складається враження, що, прагнучи реалізувати якнайшвидше завдання, поставлені перед ним Москвою, Віктор Янукович намагається виконати свою президентську «п’ятирічку» за півроку. В цьому сенсі він просто «стахановець» русифікації, адже всього за декілька місяців Янукович спромігся повернути в Україну атрибути совковості, які попередній владі вдалося викорінити за 18 минулих років.

Виглядає так, що у 2010 році українську столицю і всю Україну захопили донецькі прибульці з минулого, котрі бачать майбутнє України лише за умов тотальної русифікації і повторної совєтизації українського простору. Крок за кроком режим Януковича цілеспрямовано витісняє усе українське, в замін насильно затягуючи в Україну призабуту українцями ідеологію часів СРСР.

Вперед до минулого?

Однією з дієвих складових політичної «машини часу» стала FM і телевізійна русифікація України. Не можна сказати, що за колишнього Президента Віктора Ющенка в цій царині було все так гладко. Але нині дії діючої влади носять цілеспрямований і продуманий характер зачищення всього українського в Україні.

Русифікація українського інформаційного простору видається «януковичам» явно недостатньою. Тому ідеологи Партії регіонів вирішили запропонувати скасувати 50% квоту на українську музику. Цю ідею озвучила народний депутат, член Комітету з питань свободи слова та інформації Олена Бондаренко. Вона запропонувала просто вилучити з пункту 1 статті 9 закону «Про телебачення і радіомовлення» норму про те, що в загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50% мають становити музичні твори українських авторів чи виконавців. Додатково пропонується скасувати пункт 4 статті 28: «у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50% загального щотижневого обсягу мовлення».

Неважко передбачити чого прагнуть регіонали, адже навіть за умов, коли ці закони мали б діяти, вони просто ігноруються, і складається таке враження, що ніхто їх і не збирався виконувати. А якщо вони не виконувались за нібито проукраїнської влади часів Ющенка, то було б дивно, якби кремлівськоорієнтований режим Януковича заохочував їх виконання.

Побувавши не раз на Заході, можу впевнено сказати, що в більшості європейських країн просто була б неможлива ситуація, котра склалася сьогодні в українському FM-просторі. Адже якщо умовно розділити аудиторію за інтересами, то в Україні мали б бути присутні FM-радіостанції, які б транслювали переважно класичну музику, джаз, ретро, народну музику, рок, диско чи поп-музику. Проте за ситуації повної безконтрольності грошовитих хазяїв ефіру, потреба боротися за свого слухача, надавши йому для прослуховування улюблений музичний сегмент, просто відпала. А ті радіостанції, котрі на своєму початку намагалися ще якось дотримуватися певних канонів поділу аудиторії за інтересами, усвідомили, що за українських реалій робити це не має жодного сенсу.

На нинішньому етапі FM-простір – майже суцільна російськомовна низькопробна попса, котру нав’язують із більшості радіостанцій українському слухачеві. Очевидно, що навіть при тій безконтрольності, в якій перебуває нині український FM-простір, від керівництва цих радіостанцій вимагають хоча б формально дотримуватися певного відсотку україномовної продукції. І FM-загал знайшов у цій ситуації досить оригінальний вихід. Аби його не звинувачували в повній відсутності української мови на підконтрольних хвилях, новини й дикторські монологи подаються українською мовою, а все інше — як заманеться. А заманеться дуже просто: англомовні пісні змішуються з переважаючою їх кількістю російськомовної попси.

За своїм впливом на суспільство FM-радіостанції впритул наближаються до найбільшого медійного впливача – телебачення. FM-радіо з його музичним контентом плюс новини супроводжує людей практично скрізь – у транспорті, на роботі, під час відпочинку, і, маючи деяку перевагу над телебаченням, чинить інформаційний вплив навіть на ті сегменти суспільства, котрі, загалом, тим чи іншим чином відмежовані від інформаційного впливу. В часи «януковичів» FM-радіостанції покликані наочно довести українському слухачу, що нікуди йому не подітися від продукованої вже на державному рівні совєтизації України.

Проте, говорячи про специфіку FM-радіопростору, його русифікацію, повторну совєтизацію чи загальну інтелектуальну деградацію, треба пам’ятати, що це стосується не лише FM-радіостанцій, а й загального медійного простору в Україні. Що і, власне, відбиває ті перетворення, які проходили в Україні останніми десятиліттями. Оскільки ні телебачення, ні друковані засоби масової інформації по суті не лежать в іншому просторі структурного розвитку.

Українська музика під забороною

Коли вмикаєш телевізор, маючи можливість дивитися більше 100 каналів, складається враження, що ти перебуваєш не на території України. Бо навіть у часи підневільного перебування України у складі СРСР українська пісня, особливо народна, була хоч якось присутня в телеефірі. Зрозуміло, що тоді це робилося з чисто пропагандистських міркувань, для того, щоб потім ті, хто ідеологічно обслуговували режим, могли заявити перед демократичним світом про «нечуваний розквіт» української культури в УРСР.

Нині ж режиму Януковича подібна показуха просто не потрібна і навіть дуже шкідлива. Оскільки наявність української музики на телебаченні і FM-радіостанціях могла б пробуджувати, і не лише у молоді, причетність до своєї батьківщини, долала б байдужість і спонукала спробувати вплинути на поточну ситуацію в Україні.

Засилля ж низькопробної російської попси на телебаченні доводить українцям зворотне – у цій країні нічого вашого немає і бути не може. Адже вам не належить не лише власність на нібито вашій землі, ви не маєте права тут ні на що. Отож змиріться, прийміть як належне наявну ситуацію і слухайте, те, що ми, володарі телеканалів, вирішимо вам дозволити слухати.

По-суті «колективний янукович» цілеспрямовано знищує український світ, прагне прищепити українцям низькопробні смаки російського плебсу і блокує в народу інстинкт пробудження української душі. Не маючи ілюзій, що мистецтво здатне перевернути український світ все ж, якщо вдатися до антитези, те чим українцям набивають голову, цей український світ послідовно знищує.

Нам через телебачення цілеспрямовано нав’язують, що українська музика – музика «сільська», вона віджила, а тому немає жодної перспективи. Зате «столична» московська музика не лишень дуже модна, вона саме те, що необхідно українцям в ХХІ столітті. Бо лише ставши частиною російського світу, українець прилучається до світових надбань культури.

На жаль, у часи «демократичної відлиги» Віктора Ющенка в Україні так і не спромоглися ухвалити закон про захист власної культури, який успішно функціонує у Франції. Також не було ухвалено закон про підтримку українських національних виконавців. Не кажучи вже про дієвіший закон про телебачення і радіомовлення, який би перекрив можливість інформаційної експансії з боку Росії.

На загал складається враження, що завданням нинішньої влади є повне витіснення української музики з телеканалів. І в результаті українці можуть мати ситуацію, коли вона отримає статус ледь не практично забороненої на телебаченні. На превеликий жаль, все йде до того, що ще трохи й українська музика в Україні стане «забороненою піснею».

У цьому сенсі просто напрошується аналогія, котра добре була висвітлена польським режисером Леонардом Бучковським у фільмі «Zakazane piosenki» («Заборонені пісні»). Фільм, в якому показали, як гітлерівські окупанти переслідували вуличних музикантів, вийшов на польські екрани в січні 1947 року.

В Україні сьогодні також окупаційний режим?

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG