Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 20:36

Київ – У той час, як гетерогенна українська опозиція продовжує з’ясовувати, хто в ній головний і правильний опозиціонер, а хто лише прагне підживитися електоральним багажем, Янукович і його монолітна команда безоглядно рухаються узгодженим з Кремлем курсом.

Події у парламенті і біля нього 27 квітня, коли опозиція намагалася заблокувати ратифікацію харківських угод, під час яких деякі опозиціонери отримали тяжкі травми, наочно показали потенціал й ефективність численної опозиції і боєготовність влади за будь-яких умов і за будь-яку мету. І ті, й інші не зробили жодних висновків. Опозиціонери так і не розібралися і не пояснили, чому були провалені їхні блокадні плани, а влада цинічно продемонструвала, що готова навіть ціною крові рухатися своїм курсом. Поки це була кров депутатів, попереджають деякі з них. Багатотисячний мітинг громадян біля парламенту того ж дня проти харківських угод влада не просто проігнорувала, а показала своє справжнє ставлення до громадських настроїв. Вона спирається на «своїх» громадян. «Мої виборці мене підтримують», – сказав Янукович.

Регіонали, звісно, не покаялися ані перед опозиціонерами за побиті голови, ані перед обуреними діями влади громадянами на вулиці. Отримавши легку перемогу з флотом, вони надихнулися на наступні «подвиги». А озвучити чергові плани Януковича-Азарова взяв на себе особисто Путін.

Йдеться про об'єднання російського «Газпрому» і українського «Нафтогазу», про інтеграцію в ядерній сфері, і ба більше – про готовність до інтеграції й у газовій сфері.

Підопічний Путіна, голова правління «Газпрому» Олексій Міллер відразу ж уточнив, що вже буквально після травневих свят сторони предметно обговорять можливий розмін активами, а точніше питання з об'єднання «Газпрому» і «Нафтогазу».

Росія прагне захопити газовий сектор України

Про те, навіщо Україні здавати свій один із найважливіших стратегічних об'єктів, українська сторона навіть себе не обтяжила пояснити. Аргументи російської сторони просто вражають. Мовляв, це потрібно Росії, бо «Газпром» отримає гарантований маршрут постачання газу до Європи, а ще він зацікавлений, щоб ГТС України залишалася в робочому стані. Україна ж, натомість, за обіцянками Міллера, отримає доступ до газових запасів Росії.

Заяви про необхідність злиття «Газпрому» і «Нафтогазу», аби Європра була регулярно з газом, викликають здивування в українських і навіть європейських експертів, а обіцянки пустити Україну до газових запасів Росії – іронію, бо ініціатором газових воєн була завжди Росія, від яких Україна потерпала разом із європейцями.

«Якщо українська сторона дозволить таке об’єднання, то вона скоїть злочин», – каже директор енергетичних програм центру Разумкова Володимир Саприкін, оскільки українське законодавство забороняє здавати в оренду ГТС , здійснювати її передачу, концесію тощо.

Крім того, за словами Саприкіна, Україні це непотрібно, а об’єднання газових секторів Росії і України – це щонайменше втрата частини державності.

«Історія світового газового сектору не знала таких об’єднань і добровільної здачі цього сектору іншій державі. В аргументах російської сторони немає елементарної логіки. З точки зору стабільності газопостачання, то сторони начебто домовилися про низькі ціни. Якщо Янукович із Путіним порозумілися і домовилися співпрацювати , то навіщо робити тоді злиття компаній , все й так має бути стабільним. Отже, це потрібно лише російській стороні, аби захопити газовий сектор України і насамперед його транспортну частину», – вважає експерт.

Саприкін також називає спекулятивними і неправдивими заяви про непридатність української ГТС і про потребу в російських коштах для підтримки її працездатності.

«Це неправда. Стан українських газотранспортних мереж цілком нормальний і працездатний, такий самий, як російська ГТС. Якщо Росія будує два обхідні газогони, то навіщо їй українські труби? Тому тут немає жодних логічних аргументів. Очевидно інше: Росія прагне створити газову імперію», – запевняє Саприкін, наголошуючи про неприпустимість і незаконність широких планів Кремля щодо України.

30 квітня Україна запропонувала Росії підготувати до 1 жовтня нові міжурядові угоди про співпрацю в газовій сфері і про поставки і транзит нафти. З такою пропозицією звернулася українська сторона у Сочі під час засідання українсько-російської міждержавної комісії. Азаров також запропонував відновити консультації щодо перспектив створення газотранспортного консорціуму і активізувати роботу з делімітації морських кордонів і шельфу (представниця адміністрації Президента Ганна Герман заявила, щоправда, що у них ще рахуватимуть і думатимуть, чи потрібна Україні пропозиція Путіна, зокрема в питанні об’єднання «Газпрому» і «Нафтогазу»).

Щодо атомної енергетики, то Путін домовився з Азаровим укласти до 1 червня довгостроковий контракт на поставку ядерного палива, створити в Україні завод із виробництва ядерного палива і узгодити питання виділення держкредиту Росії на добудову двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС.

Спільного господаря, очевидно, невдовзі отримають й українська гордість – літаки АН-124 та Ан-70. Українська сторона пропонує завершити підготовку для підписання міжурядової угоди про серійне виробництво цих літаків.

Доки Азаров з Путіним готують угоди, деякі українські підприємства уже захоплюють російські бізнесмени? За даними УНІАН, минулої п'ятниці відбулося рейдерське захоплення криворізького ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

За даними джерела агентства, керівництво рейдерським захопленням здійснював російський бізнесмен Вадим Новінський, який є діловим партнером депутата від Партії регіонів Ріната Ахметова.

«Представник комбінату припустив, що проведення рейдерского захоплення, здійснене під керівництвом російського бізнесмена, може означати початок переділу власності в Україні, а його бажання залишатися неназваним відбувається через страх і можливі репресії», – повідомляє УНІАН.

Тест для опозиції


Опозиція, між тим, планує провести нову акцію протесту проти здачі країни 11 травня і закликає повстати проти цього якомога ширші верстви населення.

Однак суперечності в самій опозиції, попри спільні небезпеки для країни, поки що залишаються. Окремі з них продовжують вербально воювати між собою і з'ясовувати, хто з них головніший опозиціонер і хто має більше прав очолити процес, маніфестуючи тим самим свою слабкість і посилюючи паралельно монолітність та упевненість влади.

Юлія Тимошенко заявила, що після ратифікації харківських угод опозиція має схаменутися, припинити міжусобні війни і нарешті об’єднатися.

Декларують необхідність об’єднання й інші опозиціонери. Але при цьому Віктор Ющенко 27 квітня під гучні крики мітингувальників «Ганьба!» заявив, що не збирається єднатися з Тимошенко, а Гриценкові не подобаються її виступи на мітингах. В амбітних Яценюка і Тягнибока свої авторитети і єдино правильні і улюблені кандидатури на лідерство в опозиції – вони самі.

Кожен із них усвідомлює, що, маючи низькі рейтинги популярності серед громадян, вони отримали шанс його виправити, закликаючи обороняти країну від біди, яку несе, як вони твердять, влада Януковича.

Озвучені синхронно плани офіційного Кремля і Києва стануть тестом для українських опозиціонерів на спроможність зламати ці плани. І водночас продемонструють громадянам якість української опозиції і політиків загалом – хто з них бавиться в опозицію і дбає лише про свої рейтинги, а хто справді може стати на оборону національних інтересів країни та її суверенітету.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG