Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 05:09

Київ – В Україні святкування шевченківських днів триває з березня по травень. Кульмінація – відзначення перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі (цього травня була 149-та річниця) та уславлення Кобзаря святом «В сім’ї вольній, новій» в одній із областей – почергово. Цього разу на Житомирщині. Шевченківські свята, які мають тривалу історію, відбуваються в усьому світі. Але прикметними лишаються в Україні – як ознака того, наскільки суголосний їй геній Шевченка. Що висвітлили шевченківські дні?

Із нагоди перепоховання Кобзаря квіти до пам’ятника йому в Києві 22 травня покладали опозиційні сили. Спершу і окремо – лідер БЮТ Юлія Тимошенко з соратниками та представниками УПЦ Київського патріархату. Учасники прослухали «Заповіт» у записі. Юлія Тимошенко фотографувалася з охочими, роздавала автографи. А за півгодини прихильники «Нашої України» розпочали мітинг-реквієм. Квіти поклали лідер партії Віра Ульянченко і академік Микола Жулинський. Свої квіти поклали представники «Форуму змін», без участі лідера організації. Учасники мітингу слухали пісні на слова Тараса Шевченка у виконанні хору «Хрещатик», прочитали кілька шевченкових поезій.

До пам’ятника Тарасу Шевченку в Миколаєві поклали квіти представники «Народного Руху», ВО «Свобода», «Просвіти», мешканці міста – до 50 осіб. В Ужгороді відбувся молебень, який відслужили священики УПЦ КП та УГКЦ, участь у заходах взяли активісти НРУ, УРП «Собор», КУНу, УНА-УНСО, Української партії, «Нашої України», «Громадянської позиції», «Просвіти». У кількох обласних та районних центрах теж покладали вінки – «представники патріотичних сил», як зазначено в повідомленнях.

Очевидно, чинна влада до «патріотичних сил» стосунку майже не має – тільки в Харкові та кількох малих містах в акціях пам’яті Шевченка взяли участь представники влади. У Харкові серед політичних сил, які покладали квіти, були представники ВО «Свобода», НРУ та Партії регіонів. А загалом цього року святкування днів Шевченка видалося якимось опозиційним. Чи й сам Кобзар став опозиційним у нинішній Україні?

Лаконічний Канів

Відзначення перепоховання Тараса Шевченка в Каневі було лаконічним. Молебень в Успенському соборі, запалення свічок, піша хода до Чернечої гори, де вручили премію імені Героя України Олекси Гірника Олександру Гнучому. Нагородили і переможців конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої».

А в міському Музеї народно-декоративного мистецтва відкрилися виставки робіт, присвячених Тарасові Шевченку, – «Свою Україну любіть, або Шляхами його долі» та поштових марок і конвертів. Участь у заходах взяли активісти партії «Наша Україна», громадськість, керівництво Черкащини.

Крайнощі Шевченкового краю

До Шевченківки (Керелівки) та Моринців приїжджають екскурсії, їдуть окремі паломники. Села мальовничі, впорядковані. Та за три-чотири кілометри інші села, починаючи з Демкового, мало відрізняються від тих, які були за життя Тараса Шевченка. Безліч покинутих хат. Розвалені й цілі, у вінках садів. Майже як у Чорнобилі. Люди покидають оселі – нема роботи, нема інфраструктури. Розбиті дороги, ковбані. Чоловіки рідко доживають до старості – тяжка праця, алкоголізм. Старенькі вдови дають собі раду – носять хмиз із розкішних лісів неподалік, обробляють городи. Нечисленна молодь зловживає алкоголем. «Хрущі над вишнями гудуть» тут щовесни, але не «співають, ідучи дівчата».

Шевченків край вражає контрастами – і жодна зі влад за роки незалежності не спромоглася дати лад цьому райському за природою і пекельному за рівнем життя куточкові України.

«В сім’ї вольній, новій» – «На виконання постанови Кабінету Міністрів № 2017»


Такого «свята Шевченка», як цього року на Житомирщині, не було, відколи кожна область почергово має честь провести його на своїх теренах. Канули у Лету веселі кавалькади автобусів, що їхали з Києва, велелюдні зустрічі з письменниками й зарубіжними гостями.

Письменників цього року було мало – видно, фінансування свята держава знов урізала.Минулого року через брак фінансування свято ледь не зірвалося на Буковині. Письменники, бідні, як і все населення, ентузіазму не виявили і за свій рахунок масово на Житомирщину не рвонули. Не спостерігалось численних делегатів з-за кордону, які приїздили колись групами, а тепер поодинці. Були представники «патріотичних сил».

А саме свято відбулося в дусі гірших зразків совкового офіціозу. Хоч облдержадміністрація ретельно підготувалася – ще 13 травня провели нараду «з питань підготовки та проведення 20-23 травня Всеукраїнського Шевченківського літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій», – «на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 2017».

Постанова, можна сказати, виконана. Було «офіційне відкриття», яке продовжилося, «відповідно до плану», «урочистою ходою околицею села Кодні до пам’ятного знака «Братська могила учасників гайдамацького повстання «Коліївщина».

У райцентрах виступили «делегати» – на прикладі Бердичева це виглядало так (цитую сайт міста): «відкрив зібрання громадськості заступник міського голови Демусь Іван Омелянович, під супровід духового оркестру, який закликав перехожих приєднатися до вшанування пам’яті поета народно-патріотичними мотивами»; «після виступу міського голови настала черга запросити до слова і почесних гостей»; «Після того, як усі бажаючі мали змогу виступити, надійшла черга і до культурно-розважальної частини заходу».

Що ж. Коли свято – це особлива форма видовищних заходів, які спираються на державні, народні, релігійні й побутові традиції, то шевченківські дні в Україні яскраво засвідчили глибокий занепад цих традицій. Поставили діагноз українському суспільству й державі: тяжка форма духовних лінощів. Смертний гріх… За майже два століття, відколи ім’я Тараса Шевченка живе в Україні, з Україною та поза нею, живить пласти надбань у літературі, освіті, культурі, таких безликих «днів Шевченка» не було. Навіть у часи, коли за святкування шевченківських дат переслідували й ув’язнювали.

Те, що Кобзар залишається для українського народу символом національного єднання, поверненням до витоків національної самоідентифікації, річ неспростовна. Як і те, що нинішнє суспільство, нинішня влада, держава мало помічені в плеканні такого символу. Про перевидання творів Тараса Шевченка, наповнення ними шкільних, сільських, міських бібліотек, про масові святкування днів Шевченка взагалі не йдеться.

«Великий Кобзар», «Пророк», «Геній українського народу», «Великий революційний демократ», «Провісник майбутнього», «Наш світоч», – усі ці означення Тараса Шевченка сьогодні гірчать, як полин – Євшан-зілля, що вертає втрачену пам’ять. Та гірчать, очевидно, не всім.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG