Виглядало так, що він весь пропах імперським духом. Можна було припустити, що режисер зніме якогось такого «Тараса Бульбу»-2 з закликами любити Росію, про любов до неї з боку представників інших радянських національностей, про окопні гасла «За Родіну! За Сталіна!».
Справді, якщо оскароносний перший фільм «Стомлені сонцем» відповідав тодішнім тенденціям викриття сталінізму і розповідав про жахливу сталінську систему, яка знищує навіть вірних йому і перевірених у боях командирів, то тепер в Росії славлять Сталіна і називають його найефективнішим радянським менеджером. Отож, кон’юнктура змінилася і, ймовірно, Михалков мав би відчути це і слідувати загальним тенденціям.
Але сьогодні це кіно провалюється в кінотеатрах Росії. Найдорожчий фільм в історії цієї держави протягом місяця не зібрав і чверті витрачених на нього коштів. Російська преса пише, що він демонструється в напівпорожніх залах. І це все при тому, що критики у своїх публікаціях та публіка у своїх блогах відзначає високу якість зйомок і режисури, відмінну гру більшості акторів. Отож, питання не в якості кіно, а скоріше за все – в ідеології.
Головна претензія, яка висувається фільму – це, мовляв, цинізм у відтворенні великої війни, це начебто виправдання німців, які жорстоко вбивали радянських людей, це зображення радянських людей ніякими не патріотами. Один із російських блогерів з ніком kalininskiy прямо пише: «Якби поруч зі мною в той момент, коли я це дивився, виявився Микита , то залишився б він без зубів. І плювати мені на наслідки. Я пояснив би йому, хто що заслужив».
У чому ж причина неуспіху?
Ймовірно, цей фільм вступив у конфлікт з вихованими роками уявленнями про ту війну. За часів Сталіна радянські люди і солдати суцільно були героями, а німці кривавими негідниками. Пізніше з'явилося кіно з так званою «окопною правдою». Не маючи можливості робити узагальнення, радянські письменники і кінематографісти розповідали про те, що з шанців все виглядало зовсім не так, як це змальовувала пропаганда. Все було не так героїчно.
А ось Микита Михалков вперше спробував зробити масштабне спростування офіційних поглядів на ту війну. Він розповів ряд історій із різних сфер тодішнього життя. І війна, і сталінське життя виглядало як одна, вибачте, велика смердюча задниця, яка вичавлює з людини все людське. Тим не менше, люди опираються цьому і намагаються залишитися людьми. Там нема чорно-білого відтворення війни.
Перед героями часто постає далеко неоднозначний вибір. Наприклад, німці заходять у село, і троє з них відстають від загалу, щоб попити води. Одному з них на очі потрапляє дівчина, дочка головного героя командарма Котова. Дівчина тікає від нього і намагається достукатися до домівок, але ніхто не відчиняє – село наче мертве. Один німець, а потім другий шукають дівчину в якомусь сараї. Коли пізніше туди приходить третій німець, то бачить трупи своїх товаришів.
Дочка Котова і жінка, яка й убила німців, тікають і здаля спостерігають, як загін німців, що повернулися, виганяють натовп селян. «Де вони були всі? – здивовано питає дочка Котова, – я стукала в усі двері». Німці вимагають зізнатися, хто вбив солдатів, інакше вони розстріляють усіх. Дочка Котова поривається піти до німців, але жінка зупиняє її зі словами: «Мене троє німців зґвалтували на очах усіх і ніхто не заступився». Німці заганяють селян у великий хлів і спалюють їх усіх.
Ось і спробуй тут розберися, на чиєму боці правда.
Схоже, своїми вірнопідданими заявами режисер перехитрив пильне керівництво Росії і зняв кіно, яке суперечить офіційній пропаганді. Але перехитрити стереотипи, що виховувалися роками, йому не вдалося. Саме тому сучасна Росія і не сприймає його творіння.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Справді, якщо оскароносний перший фільм «Стомлені сонцем» відповідав тодішнім тенденціям викриття сталінізму і розповідав про жахливу сталінську систему, яка знищує навіть вірних йому і перевірених у боях командирів, то тепер в Росії славлять Сталіна і називають його найефективнішим радянським менеджером. Отож, кон’юнктура змінилася і, ймовірно, Михалков мав би відчути це і слідувати загальним тенденціям.
Але сьогодні це кіно провалюється в кінотеатрах Росії. Найдорожчий фільм в історії цієї держави протягом місяця не зібрав і чверті витрачених на нього коштів. Російська преса пише, що він демонструється в напівпорожніх залах. І це все при тому, що критики у своїх публікаціях та публіка у своїх блогах відзначає високу якість зйомок і режисури, відмінну гру більшості акторів. Отож, питання не в якості кіно, а скоріше за все – в ідеології.
Головна претензія, яка висувається фільму – це, мовляв, цинізм у відтворенні великої війни, це начебто виправдання німців, які жорстоко вбивали радянських людей, це зображення радянських людей ніякими не патріотами. Один із російських блогерів з ніком kalininskiy прямо пише: «Якби поруч зі мною в той момент, коли я це дивився, виявився Микита , то залишився б він без зубів. І плювати мені на наслідки. Я пояснив би йому, хто що заслужив».
У чому ж причина неуспіху?
Ймовірно, цей фільм вступив у конфлікт з вихованими роками уявленнями про ту війну. За часів Сталіна радянські люди і солдати суцільно були героями, а німці кривавими негідниками. Пізніше з'явилося кіно з так званою «окопною правдою». Не маючи можливості робити узагальнення, радянські письменники і кінематографісти розповідали про те, що з шанців все виглядало зовсім не так, як це змальовувала пропаганда. Все було не так героїчно.
А ось Микита Михалков вперше спробував зробити масштабне спростування офіційних поглядів на ту війну. Він розповів ряд історій із різних сфер тодішнього життя. І війна, і сталінське життя виглядало як одна, вибачте, велика смердюча задниця, яка вичавлює з людини все людське. Тим не менше, люди опираються цьому і намагаються залишитися людьми. Там нема чорно-білого відтворення війни.
Перед героями часто постає далеко неоднозначний вибір. Наприклад, німці заходять у село, і троє з них відстають від загалу, щоб попити води. Одному з них на очі потрапляє дівчина, дочка головного героя командарма Котова. Дівчина тікає від нього і намагається достукатися до домівок, але ніхто не відчиняє – село наче мертве. Один німець, а потім другий шукають дівчину в якомусь сараї. Коли пізніше туди приходить третій німець, то бачить трупи своїх товаришів.
Дочка Котова і жінка, яка й убила німців, тікають і здаля спостерігають, як загін німців, що повернулися, виганяють натовп селян. «Де вони були всі? – здивовано питає дочка Котова, – я стукала в усі двері». Німці вимагають зізнатися, хто вбив солдатів, інакше вони розстріляють усіх. Дочка Котова поривається піти до німців, але жінка зупиняє її зі словами: «Мене троє німців зґвалтували на очах усіх і ніхто не заступився». Німці заганяють селян у великий хлів і спалюють їх усіх.
Ось і спробуй тут розберися, на чиєму боці правда.
Схоже, своїми вірнопідданими заявами режисер перехитрив пильне керівництво Росії і зняв кіно, яке суперечить офіційній пропаганді. Але перехитрити стереотипи, що виховувалися роками, йому не вдалося. Саме тому сучасна Росія і не сприймає його творіння.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
