Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 16:25
Спочатку було слово. Так написано у книзі, яку у коштовній оправі привселюдно цілував уже практично кожен український політик вищого ешелону.

Спочатку політики, керівники держави, очільники міністерств і відомств кажуть слово, а потім вже відбувається – діло.

Слово, сказане тим, хто має владу, має кілька ступенів впливу.

Воно діє як пряме керівництво для підлеглих.

Воно викликає певні очікування у суспільстві.

Воно формує імідж самого політика.

Воно змінює суспільні уявлення.

Якщо міністр внутрішніх справ Могильов сказав, що «перегороджування проїжджої частини – кримінальний злочин. Будь-який мітинг повинен проходити у законних рамках. У рамках дозволеного! Якщо учасники мітингу заступили на проїжджу частину, перешкодили руху – зробили порушення і мають за це відповідати», то «Беркут» у Львові діяв цілком відповідно до слів міністра.

Цю ж тезу, про відповідальність за перекривання проїжджої частини, промовляв один із керівників Шевченківського райвідділу міліції під час спілкування з пікетувальниками, що вимагали розслідування причин смерті студента Ігор Індила.

Якщо президент Віктор Ющенко сказав багато слів, що викликали певні очікування у суспільстві, але не зміг зробити так, щоб ці слова втілилися у справи, то його імідж зазнав такої трансформації, що фактично зробив його аутсайдером президентських перегонів.

Якщо Юлія Тимошенко дозволила собі у сесійній залі парламенту сказати народним депутатам з фракції партії Регіонів, які вперше випробували свою синьо-білу символіку у вигляді шаликів, що «ви ще на цих шарфах повіситеся», то вона не лише здобула запеклих ворогів для себе особисто, а й істотно зіпсувала свій імідж навіть серед колишніх симпатиків, що примусило багатьох голосувати «проти всіх».

Якщо Віктор Янукович каже, що Голодомор – це «не геноцид», не ознайомившись із усіма документами на які опираються ті, хто стверджує протилежне, то він тим самим дозволяє Дмитру Табачнику стверджувати, що голодомор був у Білорусі, на що немає жодного документального підтвердження.

Якщо Борис Колесніков на зустрічі із журналістами назвав минулу владу «націоналістичною бандою», то чи не означає це, що він вважає бандитами усіх, кого звинувачували у «націоналізмі» і садили за грати, бо вони якраз і боролися за незалежність України, себто за те, зокрема, щоб Борис Колесніков міг стати віце-прем’єром в уряді цієї країни.

Якщо ці політики, і ці міністри, і ці керівники дозволяють собі такі слова, то вони мають знати (бо ж демонструють, що у Бога вірять) – розплата буде неминучою.

А якщо не вірять, а лише демонструють – то ще невідворотнішою.

Бо ж спочатку слово, а потім, як влучно підмітив народ – «…атвєтіш».
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG