Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 22:15
Бліцкриг команди Віктора Януковича був удалим. За сто днів ця команда де-факто взяла у свої руки всю повноту влади в Україні і вже розпочала де-юре закріплювати здобуті позиції.

Тут і скандальний договір «газ-флот» із Росією, і «правильний» (але нереальний) держбюджет, і судова реформа, яка має встановити повну залежність суддів від «президентської вертикалі», і надання нових репресивних можливостей податківцям тощо.

Нині ж хтось «нагорі» вирішив: настала черга і для законодавчого оформлення основних засад внутрішньої та зовнішньої політики нового політичного режиму.

Отож в останній день весни, 31 травня 2010 року, відбулося засідання Ради національної безпеки і оборони України. У виступі на засіданні Президент Віктор Янукович відзначив потребу в ухваленні Закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики, який «має визначити принципи і пріоритети державної політики на довгострокову перспективу».

Пріоритетами внутрішньої політики повинні стати «забезпечення соціального консенсусу, широкого внутрішнього діалогу і громадсько-політичної стабільності».

Це твердження корелює з попередніми заявами очільників Партії регіонів, що їхня політична сила прийшла до влади надовго і що сам Віктор Янукович має намір перебувати на посаді президента України не менше 10 років.

Очевидно, саме на такий тривалий термін чинна влада збирається закріпити не тільки «консенсус» та «стабільність», а й ієрархію зовнішньополітичних пріоритетів України.

Віктор Янукович розставив їх так: «У проекті ми чітко визначаємо найвищу пріоритетність європейського стратегічного курсу України. Це – основний вектор нашого розвитку, що визначає зміст суспільних перетворень і основну спрямованість нашої зовнішньої та внутрішньої політики. Наступна позиція у зовнішньополітичному блоці – стратегічне партнерство з Росією. Стратегічні відносини з США були і залишаються важливим напрямом нашої зовнішньої політики. Принципово важливо також поглиблювати розвиток відносин з країнами, що стверджуються як нові світові центри зростання».

Після обговорення РНБОУ вирішила (що властиво новій добі – одноголосно) підтримати проект Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» та визначити доповідачем з його представлення у парламенті прем’єра Миколу Азарова. Президент України після цього відразу підписав законопроект і надіслав його до Верховної Ради, де він був зареєстрований за номером 6451.

Реабілітація нації та безпекові ребуси

Ще донедавна всі словосполучення, похідні від поняття «нація», видавалися татуйованими для нової влади. Замість «національний товаровиробник» говорилося «вітчизняний товаровиробник», замість «національні інтереси» – «інтереси України».

І от у законопроекті №6451 це табу впало. Національні інтереси, національне право, національна безпека, національна економіка, національний товаровиробник, національні потреби, національна екологічна політика, національна культурна спадщина, національна система духовних цінностей, і, нарешті, українська нація, – ці словосполучення проходять через усю тканину законопроекту. Так само, як і «європейський досвід», «вимоги європейських інституцій», «європейська модель», «європейські підходи» тощо.

А скільки сказано про ринкову економіку, громадянське суспільство і навіть про підтримку українського кіно та книговидання! Одне слово, українська нація будує свою міцну державу і впевнено прямує до Об’єднаної Європи, – таким буде перше враження у читача законопроекту №6451, розміщеного 1 червня на офіційному веб-сайті Верховної Ради.

Та, очевидно, не тільки перше. Людина, не надто обізнана з українськими реаліями, вважатиме президентський законопроект цілком прийнятним і на загал прогресивним документом. І навіть ідея громадсько-політичної стабільності, висловлена Віктором Януковичем, сприйматиметься позитивно. Бо ж хіба краще така динаміка, яку місяць тому продемонструвала Греція?

А от той, хто краще розуміється на українському політичному бутті останніх 20 років і звик вдумливо читати офіційні документи, неодмінно зверне увагу на декілька прикметних речей.

По-перше, законопроект передбачає відмову від вступу Української держави до НАТО і відповідну корекцію ухваленого 2003 року закону «Про основи національної безпеки України». Ставиться лише завдання домогтися вступу до Європейського Союзу. Тим часом всі до одної посткомуністичні держави, які увійшли до Об’єднаної Європи, спершу ставали членами НАТО, засвідчуючи цим належний рівень демократичних перетворень, а потім уже – Євросоюзу. Чи то творці законопроекту №6451 про це не знають, чи то вони вірять в унікальність України, чи то перспектива вступу до Євросоюзу для них не більше, ніж рожева мрія та сукупність гучних фраз.

По-друге, справжній ребус виникає при спробі зрозуміти, що ж мається на увазі, коли в законопроекті №6451 йдеться про позаблоковий статус України.

Як цей статус узгоджується з існуванням російських військових баз у Криму та контролем російського флоту за українськими чорноморськими маяками? І як цей статус має корелювати із зафіксованою в законопроекті настановою на «пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки» – хіба участь у такій системі є позаблоковістю?

З іншого боку, цієї системи поки що немає і невідомо, коли вона постане за умов економічної кризи. То про що йдеться – про згадану вже недостатню компетентність авторів документу чи про гарні балачки та рожеві мрії?

По-третє, Україна з 1993 року має з Грузією – єдиною з-поміж іноземних держав! – Договір про дружбу і взаємодопомогу. Як бути з узятими на себе згідно з цим договором зобов’язаннями, до речі, не виконаними 2008 року, коли російські війська вели бойові дії на грузинській території? Чи означає ієрархія пріоритетів зовнішньої політики України, проголошена Віктором Януковичем, підготовку до денонсації цього договору, а чи його просто не будуть виконувати, «забувши» про взяті на себе зобов’язання?

Тепер щодо засад внутрішньої політики. У тексті законопроекту №6451 багато разів зустрічається словосполучення «державна влада», але жодного разу – «державна мова». Випадковість, забудькуватість чи далекосяжний умисел авторів цього документу?

Солодка локшина на демократичні вуха?

Іншими словами, загальна демократична та ринкова риторика законопроекту поєднується в ньому з кількома цілком конкретними речами, які означають помітне переформатування зовнішньої і, ймовірно, внутрішньої політики, яка велася впродовж каденцій усіх трьох попередніх президентів. При цьому згадана риторика теж має свою неабияку вагу. Адже, як видається, проект Закону про засади внутрішньої та зовнішньої політики має і внутрішнього, і зовнішніх адресатів.

Внутрішній – це та сьогоднішня «мовчазна більшість» українських виборців, яка скептично, а то й саркастично-зневажливо сприймає самого Віктора Януковича та результати його перших 100 днів президентства. Саме цій «мовчазній більшості», а не традиційним виборцям Партії регіонів, адресовані слова про національні інтереси та цивілізований ринок.

Зовнішні ж адресати – це передусім Євросоюз, головний адресат українського експорту, а також інші розвинуті держави світу, для яких потіння «демократія», «громадянське суспільство» та «права людини» – це не порожній звук і не риторичний зворот мови. Звісно, є ще Росія, але для її нинішньої влади значення мають не словесні формули, а забезпечення інтересів «Газпрому» та інших зрощених із державою мегакорпорацій.

Видається, після свого ухвалення (а в цьому сумнівів немає) новий закон у своїй позитивно-декларативній частині буде мати реальну вагу не набагато більшу, ніж свого часу Конституція СРСР.

Політична ж практика далеко не завжди корелюватиметься з цим законом, як і з іншими, що вже не раз засвідчила нова влада України. Втім, навіть декларації загального штибу можуть бути вдало використані громадянським суспільством, адже свого часу дисидентський рух в СРСР використовував у своїх інтересах радянську Конституції, та й правом на вихід із Союзу Україна врешті-решт скористалась.

А от негативна частина закону (передусім – відмова від ідеї членства в НАТО) – це реальна дія, всі непрості наслідки якої сьогодні спрогнозувати ще важко.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Сергій Грабовський – публіцист, політолог, історик, член Координаційної Ради Асоціації українських письменників, автор понад 10 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG