Під звуки катеринки у центрі Ризі біля коледжу Альберта відкрили пам’ятник латвійському сажотрусові. Ідею встановлення «щасливої» скульптури підказали студенти цього навчального закладу, які напередодні іспитів відчайдушно пильнували на ризьких вулицях представників цієї давньої професії, а вірніше, на їхні ґудзики.
Автор ідеї створення пам’ятника, голова правління коледжу Альберта Ганна Салтикова каже, що вирішила допомогти студентам і встановити бронзового сажотруса біля стін коледжу. Відтепер кожен охочий, і не тільки студент, має можливість на щастя торкнутися ґудзика сажотруса.
«Інколи велике значення приділяється незначним елементам, таким дрібницям на успіх. У зв’язку з цим встановлено цей пам’ятник, який допоможе усім людям, але особливо студентам та школярам», – каже Ганна Салтикова.
Сажотрус – професія струнких і фізично справних людей
У Латвії будинків із коминами багато, але вже з середини минулого століття їх майже не використовують – прогресивні радіатори центрального опалювання прийшли на зміну романтиці пічок. Людей у фірмовому одязі сажотруса із блискучими ґудзиками рідше можна побачити на вулицях – загалом у Латвії їх залишилося тільки 60.
Президент латвійської асоціації сажотрусів Варіс Вілцанс каже, що ця професія трошки казкова, але реальна і вимагає хисту та здоров’я – не так вже й легко піднятися на дах і залізти у комин, щоб його почистити. Коминяр не може дозволити собі зайві кілограми. А ось бронзовий сажотрус, на думку Варіса Вілцанса, трохи затовстий.
«Це добре, що є такий пам’ятник. Зрозуміло, що це узагальнений образ, оскільки мистецька робота не може бути копією людини. Правда, цей конкретний сажотрус трохи затовстий, а так усе вірно», – зауважив президент латвійської асоціації сажотрусів.
Торкнутися до ґудзика – на щастя, а до щітки – навпаки
Основні інструменти сажотруса, як і сотні років тому, – металева куля на довгій мотузці, щоб пробивати комин, совок для сажі, а також щітка-йорж для чистки. Якраз до цього інструменту не слід торкатися, попереджує скульптор Євген Шитов.
«Справа в тому, що торкатися ґудзика сажотруса – це вірно, це добра прикмета. Але оскільки усе повинно бути збалансованим, то у цього конкретного сажотруса є одна погана прикмета – не можна торкатися його щітки. Я повинен усіх попередити – не торкайтеся, це небезпечно. Але це той мінус, який врівноважує плюс», – зазначив скульптор
Сажотрус Варіс Вілцанс уже 54 роки чистить від сажі ризькі комини, а родинна традиція цієї професії нараховує майже 160 років.
За словами майстра, якщо людина стає сажотрусом, то на усе життя. Це той рідкісний випадок, коли професія обирає, хто буде дарувати людям тепло, домашній затишок і трохи ... казки.
Автор ідеї створення пам’ятника, голова правління коледжу Альберта Ганна Салтикова каже, що вирішила допомогти студентам і встановити бронзового сажотруса біля стін коледжу. Відтепер кожен охочий, і не тільки студент, має можливість на щастя торкнутися ґудзика сажотруса.
«Інколи велике значення приділяється незначним елементам, таким дрібницям на успіх. У зв’язку з цим встановлено цей пам’ятник, який допоможе усім людям, але особливо студентам та школярам», – каже Ганна Салтикова.
Сажотрус – професія струнких і фізично справних людей
У Латвії будинків із коминами багато, але вже з середини минулого століття їх майже не використовують – прогресивні радіатори центрального опалювання прийшли на зміну романтиці пічок. Людей у фірмовому одязі сажотруса із блискучими ґудзиками рідше можна побачити на вулицях – загалом у Латвії їх залишилося тільки 60.
Президент латвійської асоціації сажотрусів Варіс Вілцанс каже, що ця професія трошки казкова, але реальна і вимагає хисту та здоров’я – не так вже й легко піднятися на дах і залізти у комин, щоб його почистити. Коминяр не може дозволити собі зайві кілограми. А ось бронзовий сажотрус, на думку Варіса Вілцанса, трохи затовстий.
«Це добре, що є такий пам’ятник. Зрозуміло, що це узагальнений образ, оскільки мистецька робота не може бути копією людини. Правда, цей конкретний сажотрус трохи затовстий, а так усе вірно», – зауважив президент латвійської асоціації сажотрусів.
Торкнутися до ґудзика – на щастя, а до щітки – навпаки
Основні інструменти сажотруса, як і сотні років тому, – металева куля на довгій мотузці, щоб пробивати комин, совок для сажі, а також щітка-йорж для чистки. Якраз до цього інструменту не слід торкатися, попереджує скульптор Євген Шитов.
«Справа в тому, що торкатися ґудзика сажотруса – це вірно, це добра прикмета. Але оскільки усе повинно бути збалансованим, то у цього конкретного сажотруса є одна погана прикмета – не можна торкатися його щітки. Я повинен усіх попередити – не торкайтеся, це небезпечно. Але це той мінус, який врівноважує плюс», – зазначив скульптор
Сажотрус Варіс Вілцанс уже 54 роки чистить від сажі ризькі комини, а родинна традиція цієї професії нараховує майже 160 років.
За словами майстра, якщо людина стає сажотрусом, то на усе життя. Це той рідкісний випадок, коли професія обирає, хто буде дарувати людям тепло, домашній затишок і трохи ... казки.
