Доступність посилання

ТОП новини
23 Липень 2018, Київ 00:06
Дмитро Табачник – це унікальний персонаж новітньої української історії.

Комусь може здатися, що йдеться про чергового, хоча й непересічного, діяча з розряду Геббельсів-Жданових-Суслових, здатних із проникливим виглядом розповідати широкій аудиторії ідеологічно вивірені нісенітниці. Причому так, наче йдеться про істини всесвітньо-історичного масштабу, здатні помітно покращити ваше життя вже сьогодні.

А коли цих осіб ловлять на, м’яко кажучи, не зовсім правдивих твердженнях, вони добре поставленими голосами запевняють: неправда! ми такого не те що не говорили і не писали, а й не могли говорити чи писати.

Хоча, звичайно, професор Табачник уміє добре виступати і в цьому жанрі.

«Я ніде і ніколи не стверджував, що галичани – не українці. Я писав про те, що в Україні живе два етноси: галичани і жителі Великої України. Ці національні групи, писав я, не мають нічого спільного в ментальному і конфесіональному сенсі».

Це зараз. А ось що писав пан Табачник за рік до цього:

«Принаймні, останні двадцять років співіснування українців і галичан показали, що держава, яка розбудовується на насильницьки нав’язуваних галіцийських ідеологемах і чужих українцям цінностей, котрі не поділяє більшість населення, стає нежиттєздатною».

Ага, ніколи: «Співіснування українців і галичан… нав’язування чужих українцям цінностей…» і так далі.

Я вже не кажу про відкриття всесвітньо-історичного характеру: етнос під назвою «жителі Великої України». Від молдованина й фіна, очевидно, до вихідців із Нігерії та Буркіна-Фасо, які мешкають зараз на Наддніпрянщині – і всі є одним етносом!

Проте такі наукоподібні вихиляси з позиченими у Сірка очима вміє утинати не лише професор Табачник, а й цілий ряд визначних регіональних учених. Чинний міністр освіти і науки відрізняється від них вельми важливою рисою: він не тільки говорить і пише, а й активно діє. Причому діє з метою втілення в життя ідейних конструктів, найхимерніших під оглядом здорового глузду і найнебезпечніших з точки зору українських національних інтересів.

До речі, всі цитати з творів й інтерв’ю політика й міністра України Дмитра Табачника тут і далі – у перекладі з російського оригіналу. Ось хто має з повним правом писати під своїм портретом: «Тому що послідовний»…

Нові та старі найнауковіші ідеї професора Табачника

Що, власне, обстоює Дмитро Табачник і про що він писав у своїх статтях 2006–2009 років? Якщо спробувати узагальнити його твердження в царині розуміння українського сьогодення, то вони зводяться до кількох головних:

1) нинішню Українську державу населяють два етноси, чиї соціокультурні, політичні та релігійні настанови практично несумісні – українці й галичани;
2) українці розвивалися як етнос у непорушній єдності з росіянами і, власне, становлять із ними єдину східнослов’янську спільноту;
3) східнослов’янська спільнота – це ядро окремішньої цивілізації, яка протистоїть цивілізації західній, агресивній, руйнівній, загарбницькій;
4) населення Галичини належить нині до західної цивілізації і відіграє роль її низькооплачуваних найманців, пахолків, обслуги;
5) галичани зараз зіпсуті не в силу свого слов’янського єства, а внаслідок антилюдяного експерименту, проведеного над ними антиправославним Заходом, передусім Австро-Угорщиною, Польщею та Третім Райхом;
6) проведена на основі галицьких ідеологем українізація – це катастрофа для українців, оскільки для більшості з них рідною мовою є російська;
7) українці (вони ж малороси) мусять мінімізувати, а то й нейтралізувати руйнівний вплив Заходу та його галицької агентури, розвиваючись у непорушній політичній, культурній та лінгвістичній єдності з Росією.

Ці тези підкріплюються грандіозними науковими відкриттями, як-от (це тільки одна стаття, а скільки їх написано професором, автором 50 книг!):
««Українізацію» – тобто знищення не лише російської, а й української мови з заміною їх галичанським «волапюком» – Україна переживала не раз».

«Не викликає сумніву, що за необхідності «помаранчеві» не відмовляться знову вдатися до допомоги звезених у столицю погромників. Це засвідчують і відкриті за підтримки державних органів табори з «вивчення традицій УПА», де поряд із «повстанськими піснями» про героїчне вирізання москалів вивчається і поводження зі зброєю».

«На мій погляд, цілком закономірно, що бідність регіону і корумпованість місцевої адміністрації прямо пропорційні до його «помаранчевості»».

«Роль Галичини, яка увійшла до складу Української РСР тільки в 1939 році, а до цього з кінця ХIV століття відірваної від етногенезу, історичного і культурного розвитку українського народу, в сучасній Україні цілковито абсурдна».

Коментувати тут, власне, нічого: відкриття ці тягнуть не на проФФесора з двома «ф» (місце, втім, уже зайняте), а на цілого аКККадеміка з трьома «к».

Підгрунтя української освіти а-ля Табачник

Та справа у тому, як уже було сказано, що всі зазначені вище настанови й наукові відкриття міністр Табачник уже втілює в освітню практику.

Скажімо, він декларує, що російська література у світовій культурі посідає місце, сумірне з місцем античної філософії – і діє відповідним чином:

«Хочу відійти від терміну «зарубіжна література» і повернутися до терміну «світова література», де російська література буде займати найбільший обсяг – три чверті учбового процесу… Якщо говорити відверто, то перейменування російської літератури на зарубіжну ставило якийсь бар’єр. Повернення російської літератури мовою оригіналу – першочергова задача міністерства».

Простіше кажучи, учні України фактично не вивчатимуть світову літературу, а ті кавалки, що вивчатимуть, їм даватимуть російською мовою, натомість дітям ненав’язливо розповідатиметься, що Росія – це не зарубіжжя. Ось якою відтепер, як бачимо, є першочергова задача освітянського керівництва.

Викладання історії відтепер також буде підпорядковане програмним цілям Дмитра Табачника:

«...Учитель зобов’язаний виконувати навчальну програму, але в ній слід чітко прописати, що Голодомор 1933 року – це спільна трагедія народів України, Росії, Білорусі, Казахстану, і вказати, скільки людей умерло від цієї біди в кожній із республік. При цьому написавши правду, що найвищі втрати сільського населення, понад 41 процент, були в Саратовській області. Тоді вчитель не зможе промивати голови школярам відповідно до своїх суб’єктивних поглядів».

Оцініть-но логіку професора Табачника: оскільки нацисти нищили не тільки євреїв, а і поляків, українців, циган, сербів, білорусів, ба, нищили й німців-антифашистів, то не було окремого Голокосту, а була спільна трагедія…

Утім, якби історик Табачник й справді знав історію, то йому було б відомо, що третина населених пунктів нинішньої Саратовської області була заснована українцями, ба більше: наприкінці ХІХ століття третину населення Саратовської губернії становили українці. А оскільки переселенці-українці були в основному селянами і жителями містечок, то на час штучного голоду 1932–33 років вони перевищували половину сільського населення тієї області – і стали й там, як і в Україні, головним об’єктом нищення. Власне, й зараз приблизно 30% населення Саратовської області мають українські прізвища чи/та українське коріння. Скільки ж було їх до «спільного лиха»?

Хоча, звичайно, українським школярам слід знати, що не менше від третини казахів були виморені голодом, і це був геноцид вільнолюбного народу.

Людина, яка розбудовує дві України

Та головне все ж таки інше. Дмитро Табачник наполегливо і послідовно працює над розколом України, над створенням у її межах двох національно-культурних спільнот, використовуючи як інструмент для цього освіту:

«Головний принцип, який буде закладений – батьки учнів у школі і студенти у вишах повинні мати право самі обирати, якою мовою вчитися. Вони мають давати заявки, і вони повинні задовольнятися».

При цьому, мовляв, ті, хто навчатиметься російською, вивчатимуть також й українську мову.

Чи треба пояснювати далекосяжні наслідки того, що третина чи половина, скажімо, молодих правників України не володітиме українською юридичною термінологією й не розумітиме змісту законів (як зараз, до речі, не розуміє його значна частина народних депутатів від Партії регіонів)?

Коли освічену молодь штучно розтягуватимуть в різні боки?

Коли буде здійснена спроба підвести соціокультурне підґрунтя під чесно висловлену Табачником мрію

«галичани [читай – українокультурні громадяни – С. Г.] повинні бути самі зацікавлені покинути якщо не Україну, то щонайменше її владні інститути».
Тим більше, що деукраїнізація України у Дмитра Табачника нерозривно пов’язується з її наверненням до «правильного» тоталітаризму. Мовляв, за всіх сталінських злочинів

«…ми не можемо заперечувати роль Сталіна як Верховного Головнокомандувача переможної армії і лідера країни, яка винесла основний тягар війни, в досягненні Великої Перемоги. А Бандера і Шухевич залишаться в історії як націоналісти й організатори масових убивств, але при цьому вони ще і будуть навічно заплямовані колабораціонізмом. Бо не існувало в 1941–1945 роках іншої української держави, крім УРСР… Таким чином, люди, які воювали проти Радянської України, …є колабораціоністами».

А тепер повторимо це дещо по-іншому: не існувало в 1941–1945 роках іншої німецької держави, крім Третього Райху, тому всі антифашисти…

Чи бути антифашистом дозволено, а антисталіністом – ні? І Бандера та Шухевич разом із сотнями тисяч учасників антибільшовицького Опору мали скласти зброю і слухняно підставити потилиці під чекістські кулі, бо то був «свій», російсько-більшовицький, «правильний» та «ефективний» тоталітаризм?

…Насправді, звичайно, табачники не такі страшні, як їм хотілося б. Маячня щодо «галицьких ідеологем» не враховує, що майже всі провідні ідеологи українського незалежництва були з Великої України. А теза про «правильний тоталітаризм» уже викликає спротив притомної російськомовної інтелігенції.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG