Доступність посилання

17 Січень 2018, Київ 07:46

Марко Василів

Львів – Військові цвинтарі, з їхніми однаковими хрестами і рівними рядами надгробків, чимось нагадують фронтові шанці, накриті бетонними плитами. Їх особливо багато на Галичині – українських, польських, німецьких, угорських, італійських. Упорядкованих і геть занедбаних. Тих других, на жаль, значно більше. Тут, під тонким шаром ґрунту, лежать цілі армії разом із своїми полководцями, героями і боягузами, про яких сьогодні вже мало хто й пам’ятає.

Цілком імовірно, що невдовзі на Івано-Франківщині та Львівщині з’являться ще й цвинтарі вояків російської царської армії, які загинули тут у роки Першої Світової війни. Про це, зокрема, заявили минулого тижня на Прикарпатті депутат російської Держдуми від фракції «Єдіная Россія» Анатолій Лісіцин та Генкосул Росії у Львові Євген Гузєєв.

Мовляв, 2014 року виповниться століття з часу першої світової бойні. А в боях за Галичину загинуло чи не найбільше підданих Російської імперії (Євген Гузєєв вважає, що мова йде про півтора мільйона осіб).

Відтак благодійний фонд депутата Лісіцина і вирішив до річниці початку Першої Світової війни розшукати поховання вояків імперської армії. «Війна робить усіх рівними, і обов’язок кожної держави привести в порядок могили полеглих, які виконували присягу тієї країни, в якій жили і яку захищали, – майже патетично зазначив Лісіцин. – Треба шукати і знаходити те, що об’єднує наші народи і країни».

Місцевих оглядачів ініціатива з Москви дещо здивувала. Російська влада завжди байдуже ставилася до тих, хто віддав життя за її інтереси.

Скажімо, тільки цього року з’ясувалося, що число жертв серед громадян СРСР у Другій Світовій війні досі було заниженим. Радянська пропаганда півстоліття говорила про 20 мільйонів жертв. Однак нові дослідження свідчать, що їх було понад 26 мільйонів. І навряд чи це остаточні дані.

Чимало військових поховань тих ближчих нам часів не лише не впорядковані, але навіть ще й не встановлені. Чому ж тоді Лісіцин раптом вирішив зайнятися могилами 1914–1917 років, та ще й на Галичині? Адже фронти Першої Світової пролягали від Балтики до Карпат. І росіяни масово гинули скрізь.

На Барановичах політичного капіталу не заробиш

Як тут не згадати битву під Барановичами (Білорусь), що відбулася в липні 1916 року. Тоді за три тижні боїв із німцями російська армія зазнала жахливих втрат – 80 тисяч убитими.

Чому Лісіцина не зацікавили поховання співвітчизників у вотчині «бацьки» Лукашенки? Передовсім, той навряд чи дозволив би таку пропагандистську акцію у себе під носом. Але найголовніше – піар у Білорусії не матиме належного ефекту.

Галичина, як на мене, привабила російських шукачів поховань насамперед тим, що це велика територія, так би мовити, «незросійщеної» України. Тут шанують національну історію, січових стрільців, вояків УПА. За роки незалежності на Галичині встановлено сотні пам’ятних знаків борцям за волю України, упорядковані їхні могили.

Водночас галичани гостро реагують на будь-які спроби увіковічнити і звеличити тих, хто колись намагався загарбати їхню землю. Досить згадати недавні події навколо упорядкування поховань «польських орлят» на Личаківському цвинтарі у Львові.

Дійшло до того, що проблема вирішувалася на найвищому державному рівні. Україною і Польщею кілька років поспіль прокочувалися хвилі взаємних образ і звинувачень. Радикально налаштовані сили в обох державах нажили на цвинтарному протистоянні неабиякі політичні капітали.

Щось подібне може трапитися знову. Тільки цього разу, схоже, доведеться мати справу з Москвою…

Для Галичини імперська російська армія часів Першої Світової війни, без сумніву, була загарбницькою. У своїх обозах вона везла царських урядників і попів, які допомагали колонізувати місцеве населення.

Будь-що українське відразу забороняли. Главу Української Греко-Католицької церкви митрополита Андрея Шептицького у 1914 році заарештували і заслали в далекий російський монастир в Суздалі. У Львові про це добре пам’ятають…

Неважко спрогнозувати, у що може вилитися «упорядкування» могил російських вояків на Галичині. Адже московським політикам зовсім не йдеться про історичну пам’ять та створення цивілізованих цвинтарів, що не ображають національних почуттів інших народів.

Схоже, їм потрібен привід для чергової інформаційно-пропагандистської війни в Україні. Вони знають, що місцева громадськість боротиметься проти встановлення пам’ятників «во славу батюшкі-царя і русского оружія», якому, до слова, протистояли січові стрільці. І тоді весь інформаційно-пропагандистський апарат Кремля візьметься знову поливати брудом «бандерівців»…

Яка влада, така й пам’ять

Напередодні 9 травня голова однієї з райрад Львівщини поскаржився журналістам на те, що керівник райдержадміністрації змусив чиновників підфарбовувати пам’ятні знаки радянським солдатам на підпорядкованій йому території. На скаржника відразу ж накинулися зі звинуваченнями у зневазі до героїв останньої війни.

Через кілька тижнів неподалік села Звенигорода, що за 20 кілометрів від Львова, я побачив зарослий бур’янами врівень з хрестом пам’ятний знак героям України. Цього року там ніхто так і не поклав живої квітки…

В Україні змінилася влада. Разом із нею відбувається різка ревізія національної історії. Це коли загарбників вшановують як героїв, а героїв таврують як злочинців.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
Loading...
XS
SM
MD
LG