– За часів шаха мене не мордували у в’язниці, лише раз вдарили в обличчя. Але інших моїх друзів шахські наглядачі піддавали жорстоким тортурам, це я засвідчую... Офіцерів спецслужб шаха цікавила, насамперед, інформація, і вже потім тортури... А у в’язницях Ісламської республіки першим обов’язком тюремщиків було зламати ув’язненого, показати ідейну перевагу нових господарів у країні, а інформація була для них другорядною... Тому тортури за часів Ісламської республіки досягнули надзвичайних масштабів і це навіть не можна порівнювати з часами шаха.
«Листи до мого мучителя»– Ви у 1974 році були в одній камері з нинішнім аятолою Хаменеї, який є нині вищим духовним лідером Ірану. І у своїй новій книзі ви хвалите Хаменеї, як дружню, гуманну, навіть інтелектуальну постать. Що Ви сьогодні сказали б Хаменеї в обличчя?
– Те, що я написав про тодішнього Хаменеї, правда... Холодної зими 1975 року мене мали забрати з камери, де ми були разом із Хаменеї. Той був дуже змарнілий, здригався від холоду... Я зняв з себе светра і подав йому. Хаманеї спочатку відмовлявся, але потім одягнув светр і обняв мене, сказавши навздогін: «Гоушанґу, коли іслам буде при владі, жодна сльоза не впаде». Тому сьогодні я б запитав його, двлячись у вічі: пане Хаменеї, Ви пам’ятаєте той день і що Ви сказали мені? Тепер, коли Ви стали наймогутнішим правителем в історії Ірану, жодна сльоза не падає? Чи, навпаки, ми бачимо трагедію, яка безпрецедентна для історії країни?
– Ви виглядаєте оптимістом щодо майбутнього Ірану і «Зеленого руху» опозиції, незважаючи на придушення опору і припинення масштабних демонстрацій. У чому причини такого Вашого оптимізму?
– Це лише так здається, що влада Тегерана змогла придушити опір опозиції, але я так не вважаю. Цей рух закорінений в іранській спільноті, в середньому прошарку Ірану, серед жінок, молоді. Рано чи пізно ми станемо свідками, як з-під попелу знову спалахне вогонь і вирішить долю Ірану... Навіть на основі офіційних даних Тегерана, на президентських виборах 2009 року за лідера «Зеленого руху» Мір Хосейна Мусаві голосувало 13 мільйонів осіб... Ці люди живі і переважно на волі... Я певен, що їх набагато більше, аніж 13 мільйонів... Самі владні сили з революційних вартових мусили визнати, що й серед них є прихильники опозиції... Це можна зупинити, але цю силу не знищити...
– Те, що я написав про тодішнього Хаменеї, правда... Холодної зими 1975 року мене мали забрати з камери, де ми були разом із Хаменеї. Той був дуже змарнілий, здригався від холоду... Я зняв з себе светра і подав йому. Хаманеї спочатку відмовлявся, але потім одягнув светр і обняв мене, сказавши навздогін: «Гоушанґу, коли іслам буде при владі, жодна сльоза не впаде». Тому сьогодні я б запитав його, двлячись у вічі: пане Хаменеї, Ви пам’ятаєте той день і що Ви сказали мені? Тепер, коли Ви стали наймогутнішим правителем в історії Ірану, жодна сльоза не падає? Чи, навпаки, ми бачимо трагедію, яка безпрецедентна для історії країни?
– Ви виглядаєте оптимістом щодо майбутнього Ірану і «Зеленого руху» опозиції, незважаючи на придушення опору і припинення масштабних демонстрацій. У чому причини такого Вашого оптимізму?
– Це лише так здається, що влада Тегерана змогла придушити опір опозиції, але я так не вважаю. Цей рух закорінений в іранській спільноті, в середньому прошарку Ірану, серед жінок, молоді. Рано чи пізно ми станемо свідками, як з-під попелу знову спалахне вогонь і вирішить долю Ірану... Навіть на основі офіційних даних Тегерана, на президентських виборах 2009 року за лідера «Зеленого руху» Мір Хосейна Мусаві голосувало 13 мільйонів осіб... Ці люди живі і переважно на волі... Я певен, що їх набагато більше, аніж 13 мільйонів... Самі владні сили з революційних вартових мусили визнати, що й серед них є прихильники опозиції... Це можна зупинити, але цю силу не знищити...
