Голова Українського інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко заявляє, що не вважає Голодомор 1932–33 років в Україні етноцидом українського народу. Про це він заявив в інтерв’ю виданню «Коммерсант-Украина».
«Голод не був етноцидом українського народу. Ніхто, сидячи на троні, не ухвалював рішення щодо того, «як би мені заморити голодом українську націю». Так не буває, історія – це переплетення об’єктивних і суб’єктивних моментів», – сказав Солдатенко.
За його словами, Голодомор – «це трагедія, результат злочинної діяльності Сталіна і його оточення». Як заявив Солдатенко, не стоїть завдання виправдати злочинні методи колективізації й методи хлібозаготівель, які призвели до таких наслідків, але треба враховувати, в якому геополітичному становищі перебувала країна в той час.
«У нас, у сучасній Україні, на певному етапі становлення держави виникла спокуса сказати, що в нас погані сусіди, які нас взяли, покарали, голодом морили. Це твердження не підтверджене документально. Просто Україна – жертва, давайте поплачемо всі разом», – заявив голова Інститут національної пам’яті.
Поняття етноциду не має юридичного визначення і є переважно терміном етнологічним, у розумінні знищення культури народу (а не самого народу), до того ж не обов’язково свідомого. Іноді етноцидом неофіційно називають один із різновидів геноциду, здійснюваний конкретно за етнічною ознакою.
У 2006 році Верховна Рада визнала Голодомор 1932–33 років геноцидом українського народу.
Геноцид, як визначає Конвенція про запобігання і покарання злочину геноциду, ухвалена 1948 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, – це дії, вчинені з наміром знищити, повністю чи частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу.
Одним із кваліфікованих Конвенцією способів вчинення геноциду є, зокрема, свідоме влаштування такій групі умов життя, розрахованих таким чином, щоб принести її фізичне знищення, повністю або частково.
«Голод не був етноцидом українського народу. Ніхто, сидячи на троні, не ухвалював рішення щодо того, «як би мені заморити голодом українську націю». Так не буває, історія – це переплетення об’єктивних і суб’єктивних моментів», – сказав Солдатенко.
За його словами, Голодомор – «це трагедія, результат злочинної діяльності Сталіна і його оточення». Як заявив Солдатенко, не стоїть завдання виправдати злочинні методи колективізації й методи хлібозаготівель, які призвели до таких наслідків, але треба враховувати, в якому геополітичному становищі перебувала країна в той час.
«У нас, у сучасній Україні, на певному етапі становлення держави виникла спокуса сказати, що в нас погані сусіди, які нас взяли, покарали, голодом морили. Це твердження не підтверджене документально. Просто Україна – жертва, давайте поплачемо всі разом», – заявив голова Інститут національної пам’яті.
Поняття етноциду не має юридичного визначення і є переважно терміном етнологічним, у розумінні знищення культури народу (а не самого народу), до того ж не обов’язково свідомого. Іноді етноцидом неофіційно називають один із різновидів геноциду, здійснюваний конкретно за етнічною ознакою.
У 2006 році Верховна Рада визнала Голодомор 1932–33 років геноцидом українського народу.
Геноцид, як визначає Конвенція про запобігання і покарання злочину геноциду, ухвалена 1948 року резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, – це дії, вчинені з наміром знищити, повністю чи частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу.
Одним із кваліфікованих Конвенцією способів вчинення геноциду є, зокрема, свідоме влаштування такій групі умов життя, розрахованих таким чином, щоб принести її фізичне знищення, повністю або частково.
