Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 03:08
Київ – У Росії було викрадено двох громадян. Вони зникли у невідомому напрямку. Мало того, існує переконання, що до цього причетні державні структури.

Тут би у дзвін калатати. Але ця подія не викликала особливого інтересу – у російських засобах масової інформації ніякого галасу.

Причина не в тому, що увага російських журналістів відтягнута на пожежі, а в тому, що в Інгушетії, як і на Північному Кавказі в цілому, це стало звичною практикою: силові структури, що називається, тупо викрадають громадян, і це має такий самий регулярний характер, як чищення зубів. Цим уже нікого не здивуєш.

Про викрадення повідомив російський правозахисний центр «Меморіал». За його даними, в селі Сурхахі Назранського району Республіки Інгушетія було викрадено троє місцевих мешканців: Ібрагім Точієв, його двоюрідний брат Зелімшан Муцольгов та Ілез Аушев.

Мати Ібрагіма Точієва Танзіла Муцольгова свідчить, що співробітники невстановлених силових структур увірвалися до неї, вибивши вхідні двері. За словами жінки, загалом їх там було не менше як п’ятдесят осіб, і всі вони були у масках. Одного з затриманих ударили по голові, обом закрили обличчя пакетами і винесли їх із будинку.

Того ж дня викрали ще й Ілеза Аушева, але його протримали в міліції і відпустили наступного дня.

Родичі викрадених зустрічалися з секретарем Ради безпеки Республіки Інгушетія Бекхтаном Атіговим, він їм навіть назвав місце, де мали перебувати викрадені, але його слова не відповідали дійсності. Родичі підозрюють, що викрадених катують із метою обмовити себе.

Аналогічним же способом за кілька днів до того був викрадений підліток Магомет Муцольгов, 1995 року народження. Список подібних дій можна продовжувати досить довго. Так само як і згадувати рішення Європейського суду з прав людини за позовами мешканців Північного Кавказу, котрі встановлюють аналогічні дії силовиків.

Із незадоволеними родичами розбираються просто: 9 червня міліція неподалік від міста Кізляр, що у Дагестані, міліція автоматними пострілами вгору і побиттям кийками розігнала акцію протесту родичів викрадених, які заблокували трасу. Родичі казали, що неодноразово зверталися до правоохоронних органів із вимогами надати інформацію про викрадених. Але жодних довідок вони не отримали.

Війне не чеченська. Війна кавказька

Цієї весни у Москві після терактів у метро я був свідком спілкування однієї з відомих правозахисниць із інгушським студентом, якого начебто за етнічною ознакою мали виключати з університету. У мене склалося враження, що вона сприймає його слова надто некритично – як цілковиту істину.

Про некритичність правозахисників писала російська публіцистка Юлія Латиніна. Вона відзначила, що будь-який терорист на Кавказі знає, що у Москві неодмінно знайдеться «дурень-кяфір», який повірить, що його підставили, і напише гарячий протест до Європейського суду з прав людини.

На Північному Кавказі, попри всі запевнення російської влади про урегулювання, досі триває війна. Ясно, що бойовики з руху опору мають зв’язки і серед мирного населення. Ясно, що під овечими шкурами тут часто ховаються вовки.

Але проблема в тому, що мешканці регіону не є повально ворогами, до яких можна застосовувати жорстокіші методи. Вони все ж таки громадяни Росії, права яких захищає російська Конституція. І заарештовувати їх можна лише за дотримання певної процедури; крім того, затримані мають право на адвоката та інші права, яких представники держави не дотримуються.

За даними правозахисників, регулярна сваволя представників держави на Північному Кавказі почалася 1995 року, коли у чеченському райцентрі Шатой командир військового підрозділу оголосив, що все населення райцентру вважається заручниками – таким собі живим щитом для його бійців.

Після того «беспрєдєл» військових і силовиків до цивільного населення вже нікого не дивує. А в судах неможливо домогтися справедливості, бо вони переважно виступають на стороні «федералів».

Якщо раніше значна частина чеченців із прихильністю ставилася до «федералів», то тепер у ліс пішли не лише чеченці, але і представники інших народів Північного Кавказу. Так що поширена назва «чеченська війна» на сьогодні вже застаріла. Її ліпше називати кавказькою війною.

У травні президент Росії Дмитро Медведєв зустрічався з правозахисниками, які займаються Кавказом. Зустріч нібито пройшла конструктивно. Намічено низку заходів, спрямованих на врегулювання проблем.

Але схоже, що в їхню ефективність мало хто вірить, бо проблема не в ліквідації наслідків, а в зміні наявної системи. А її змінювати бажають хіба що на словах.

До речі, ініціаторка тієї зустрічі, головна правозахисниця від держави Елла Памфілова недавно пішла у відставку. Це теж є певним знаком.

Треба додати, що російська міліція, яку президент Росії пропонує переназвати в поліцію, засвітилася відповідним чином не лише на Кавказі, але й по всій території цієї країни. На додачу до нашумілих приморських партизанів, які вбивали правоохоронців, додалося ще й угруповання, яке преса називає націоналістичним – воно в місті Орлі влаштовувало вибухи і підпали у міліцейських відділках. Це теж була помста.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG