Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 08:35
Київ – Головною продукцією, яка виробляється в Києві, є гроші. Йдеться не про продукцію розташованого на Троєщині Банкнотно-монетного двору Національного банку. Столиця є найбільшим в Україні генератором готівкових потоків. Проконтролювати обсяги цього «виробництва» практично неможливо. Та й мало хто у цьому насправді зацікавлений, хіба що абстрактна «держава». Але її, держави, функції здійснюють конкретні люди, чиї вертикально інтегровані до самої гори інтереси можуть не збігатися з потребами наповнення державного та міського бюджетів. Зі зміною найвищих посадових осіб у державі змінюються і ті, хто контролює Київ. Інколи з «боями місцевого значення».

Українські президенти, а надто їхні адміністративно-підприємницькі команди, жодним чином не виявляли безгосподарності у зацікавленому ставленні до невичерпних грошових джерел Києва. Втім, можливо, лише Леонідові Кравчукові через його хитке політичне становище було не зовсім до того.

Важко сказати, які види підприємництва приносять більші та швидші необліковані готівкові прибутки: ринки, маршрутні таксі, ресторани, паркування автомобілів, оренда нерухомості?.. Про кримінальні прибутки – хабарництво, наркоторгівлю, проституцію, – які суттєво підживлюють і легальну економіку, годі й говорити. Звісно, в інших містах ситуація подібна, але її масштаби неспівставні із київськими.

Із початком інтенсивного розвитку ринкових взаємин та тіньової економіки у середині дев’яностих почався процес відбирання самоврядних повноважень київської громади на користь центральних органів влади та призначуваних нею намісників Києва.

Київ завжди був генератором грошей

Леонід Кучма разом із Верховною Радою у Конституційному договорі, схваленому 1995 року, позбавив Київраду права утворювати міськвиконком, замінивши його Київською міською державною адміністрацією. Цей новий орган підпорядкували главі держави і урядові водночас.

Варто було першому обраному усіма киянами столичному міському голові Леонідові Косаківському (якого, відповідно до Конституційного договору, було призначено головою новоствореної держадміністрації) виявити недостатню увагу до майнових побажань високопоставлених співробітників президентської адміністрації, народних депутатів, а також і депутатів Київради, як його одразу усунули від реальних важелів впливу на міське господарство, замінивши на Олександра Омельченка.

Усі 10 років правління Президента Кучми Олександр Омельченко очолював Київ, знаходячи аргументи для представників усіх гілок влади, щоб зацікавити їх у подальшому зміцненні свого становища. Відчувши загрозу конкуренції з боку керівників деяких районів, він домігся рішення про їхню ліквідацію, залишивши з чотирнадцяти десяток. Йому вдалося пролобіювати схвалення закону про столицю та міського Статуту, де також зміцнювалися повноваження саме обраного міського голови.

«Шедевром» політичної вправності Олександра Омельченка стало ухвалене у 2003 році рішення Конституційного Суду, яке дозволило йому поєднати чотири посади – міського голови, голови Київради, голови адміністрації та керівника виконавчого органу ради. Крім того, КСУ спеціально пояснив, що на нього не поширюється норма закону про державну службу щодо граничного віку перебування на посаді.

Повсякчас Омельченко усіляко наголошував на своїй відданості Леоніду Кучмі, але наприкінці 2004-го він вдягнув помаранчевого шалика та й вийшов на Майдан підтримувати Віктора Ющенка. Не допомогло – у 2006 році Олександр Омельченко зайняв лише третє місце на виборах міського голови, поступившись Леонідові Черновецькому та Віталію Кличку.

Прийшовши до влади, Віктор Ющенко та його оточення повелися щодо столиці принципово інакшим чином, ніж Леонід Кучма. Останній вимагав бодай позірних ознак того, що місто розвивається, а «помаранчеві» просто не звертали на стан Києва жодної уваги, не забуваючи при цьому регулярно звертатися з усілякими проханнями до нового міського голови Леоніда Черновецького.

Не будуються мости, метро, шляхові розв’язки? Та байдуже, бо землю в особисте користування на безоплатній основі чиновникам та їхнім родичам виділяють. Кудись зникають акції «Київенерго», «Київхліба» та «Київміськбуду»? Не біда, аби пускали потрібні фірми до участі у міських пасажирських перевезеннях і, наприклад, постачання пального комунальному автотранспортові та призначали на хлібні посади потрібних людей!

Леонід Черновецький та Олесь Довгий навіть від Віктора Ющенка отримували ордени «за значний внесок у розбудову…», а місто й далі втрачало активи та урбаністичні перспективи. Втім, грошових потоків усе ще вистачало для задоволення апетитів тієї владної команди. Офіційний міський бюджет також виконувався із профіцитом до 2007 року включно.

Сварка між Віктором Ющенком та Юлією Тимошенко призвела до того, що за активи Києва почали конкурувати два ворогуючі владні угрупування. «Молодій команді» Леоніда Черновецького було зовсім не складно, граючи на «розпасах» між ними, значно обмежити доступ до міських активів обом. Самим бо треба!

Війна за столицю

Але тут настав лютий 2010-го. У нової влади не одразу дійшли руки до столиці, та коли нарешті це сталося, то за місто узялися за усіма правилами політичної війни на знищення. Полонених тут не беруть (на посади), хоча ті наввипередки здаються, демонструючи свою лояльність у залі Київради та з екранів телевізорів.

Після того, як Президент і Партія регіонів замінили практично усіх впливових керівників у Київській міській державній адміністрації та силових установах, що контролюють місто, вони взялися до переорганізації територіальної структури влади у Києві та оголосили про скорочення кількості міських чиновників і видатків на їхнє утримання.

Почали з цілком правильного кроку, ліквідувавши усі 10 районних в місті рад. На сьогодні ці органи справді є архаїчними, бо основними функціями районів, заради виконання яких вони створювалися в містах ще за часів СРСР, було управління підприємствами побутових послуг, медичними установами, школами, ЖЕКами, ринками, магазинами, бібліотеками. Сьогодні ці функції почасти виконуються приватними суб'єктами або можуть ефективно адмініструватися з міського рівня.

Відтак власне і такі адміністративно-територіальні одиниці, як райони у містах, є зайвими. Але про їхню ліквідацію наразі не йдеться. Залишаються і районні державні адміністрації, які набагато більше споживають бюджетних коштів, ніж райради, та налічують удесятеро більше за них чиновників. Вони також є головним гальмом процесу самоорганізації населення, які могли б взяти на себе функції опорядження територій, вивезення сміття, виступати колективним замовником інших комунальних послуг.

Районні адміністрації, які очолюють представники Президента, та підпорядковані їм комунальні підприємства ще залишаються генераторами фінансових потоків, і поки ті остаточно не зміліють, управлінська структура у Києві лишатиметься заплутаною, складною та неефективною – мутною, словом.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG