Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 09:26

«Незамінний тато». У третю неділю вересня в Україні відзначать День батька


Чотири хвилини на день приділяє у середньому своїй дитині український батько, лише третина татусів допомагає дітям робити уроки. А доглядає хвору дитину тільки кожен десятий тато. Такими є дані соціологів.

Запровадження свята Дня батька в Україні – один із заходів, який сприятиме підвищенню ролі батька в родині, і можливо, зробить українських татусів більш відповідальними, говорять у Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту.

Криза батьківства


За словами фахівців, частково криза батьківства склалася історично. Упродовж декількох минулих століть Україну трусили революції, голодомори та війни. Чоловіки гинули в цих конфліктах, а матерям доводилося перебирати всі родинні функції на себе; тому в дітей, які зростали в таких сім’ях, правильна психологічна модель родини скластися не могла. Тож, створюючи свої сім’ї, вони не мають перед собою відповідного прикладу для наслідування.

60% усіх дітей в Україні виховується в неповних сім’ях, переважна більшість яких складається з дитини та матері. Водночас, в Україні живе 7000 сімей, де дітей виховують саме батьки-одинаки.

Однак, коли говорять «неповна сім’я», зазвичай мають на увазі передусім те, що дитина росте тільки з матір’ю. Таке становище дає привід експертам заявляти про кризу чоловіка як батька в українському суспільстві. Вони зазначають: в Україні часто згадують про стрімке поширення алкоголізму, наркоманії, збільшення рівня злочинності, зростання числа абортів (за оцінками деяких фахівців, на одного народженого припадає одне переривання вагітності)… Але при цьому забувають, що одне із джерел таких проблем – криза батьківства, говорить президент Міжнародної громадської організації із захисту батьківства Олександр Марченко. «Криза батьківства виражається в тому, що батько відсутній. Відсутній фізично, відсутній емоційно, відсутній духовно. Чоловік повністю перекладає свою відповідальність на дружину. Дружина її приймає, тому що вона теж виховувалася мамою, яка була сильна. Це певний дисбаланс, який виливається в те, що в сім’ї виникають проблеми, виникають проблеми в стосунках. І побільшало таких явищ, як розлучення. Емоційна ж відсутність тата - це коли тато не цікавиться життям своєї дитини», - пояснює Марченко.

Сильний батько – міцна родина

Родина Бондарчуків
Не є представником кризового батьківства мешканець Рівненщини Олександр Бондарчук. Разом із дружиною Валентиною він виховує одинадцятеро синів-підлітків (двоє з них – рідні, решта, дев’ятеро – прийомні). І приділяє їм щодня не по чотири хвилини. Ідея підтримувати дітей-сиріт належить саме батьку, розповідає рівненська кореспондентка Радіо Свобода. Валентина та Олександр Бондарчуки – українець і росіянка - обоє з багатодітних родин – зустрілися й одружилися у Харкові третину століття тому. Міцнішої сім’ї нині годі й шукати, кажуть їхні сусіди у рівненському Здолбунові.

«Чим складніше життя у людини, тим, на мій погляд, може виявитися в перспективі краща сім’я...», - говорить Олександр Бондарчук. Нині у їхньому домі завжди людно: дев’ятеро хлопців, окрім рідних, Ігоря та Юри, мешкають тут, розповідає дружина, Валентина Василівна. «Діти наші навчаються в Острозькій академії - двоє, троє – в залізничному ліцеї, четверо – у Квасилівському ліцеї. Взагалі у нас на підтримці близько тридцяти дітей. А ще, окрім хлопців, які зараз живуть із нами, поряд мешкають ті, що вже закінчили ліцей і вже вийшли з нашої сім’ї – дві сестрички й два братика, і один з цієї сім’ї живе у нас, Володя Бартош. І ще дві дівчинки живуть поряд, ми їх підтримуємо, орендуємо дім».

А почалося все з моменту, коли інженер і педагог, відмінник освіти Олександр Бондарчук запропонував дружині матеріально підтримати кількох хлопців з місцевих інтернатів, розповідає Валентина Василівна. Усі вони були або сиротами, або з так званих неблагополучних сімей. Якось подружжя запропонувало пожити хлопцям на канікулах у їхньому домі. Наприкінці літа один із вихованців підійшов до Олександра Макаровича і запитав: «Ви знову нас відправите у гуртожиток?» І той відповів: «Ні, синку». Просто не зміг інакше. Того року в сім’ю прийшли четверо хлопців, через рік – ще троє.

Подружжя підтримує міжнародна християнська громадська організація «Надія – людям», у якій нині працює Олександр Бондарчук. Саме вона придбала Бондарчукам старий будинок, у якому власними зусиллями вони зробили ремонт: адже майже всі хлопці мають будівельний фах.

Валентина Василівна розповідає: графік сімейного життя розписаний по хвилинах, бо навіть обід тут доводиться проводити «у три заходи». Працюють усі, дружина встає о п’ятій ранку, діти по черзі допомагають на кухні і з хатньою роботою – таку умову їм поставив чоловік. «Саша вміє робити все і цьому навчає хлопців, вчить готувати їсти, вчить працювати, розповідає, яким повинен бути справжній чоловік і батько... Він може в будь-який момент піти полежати. Але який тоді це буде приклад хлопцям, коли він буде лежати, а вони - працювати?».

Олександр Макарович показує охайні, але компактні приміщення будинку. Нині тут є уся необхідна домашня техніка, котра полегшує роботу господині. Але хлопці – усі без винятку – вміють прати і готувати, - хвалиться він. «Я ніколи не поділяв і не поділяю поглядів, що є жіноча і чоловіча робота. Є взагалі робота, і той, хто вільний, приступає до виконання тієї чи іншої функції. Упродовж життя, не соромлюся признатися, мені доводилося часто, коли дружина їздила в Донецький інститут післядипломної педагогічної освіти, готувати і годувати синів, приймати гостей, і я зовсім не шкодую про це. І сьогодні юнаки, які мешкають у нашому домі, можуть готувати і перші, й другі, і треті страви».

Нещодавно в сім’ї з’явився ще один рідний, одразу сімнадцятирічний син – один із вихованців, Іван, вирішив змінити прізвище на «Бондарчук». «У мене прізвище батька, якого я в житті не бачив. Батько в Росії, мати – десь у Рівному... А Олександр Макарович – він виховує нас і настановляє так, щоб , коли ми вийдемо у самостійне власне життя, не зламалися і могли самостійно жити».

Глава сім’ї вважає: виростити синів, посадити дерева і збудувати дім – лише половина справи. Саме тому тут кожен день розпочинається з молитви.Принцип подружжя – не формальна, а духовна єдність із дітьми.Державних коштів на виховання дітей сім’я не отримує.

«Модель доброго батька»


Чемпіон світу та Європи з плавання, олімпійський призер Денис Силантьєв знає, що таке рідко бачити батька. «Я ріс без батька із шести років. Це не дуже добре. Мої батьки розлучилися, і коли все-таки зустрічався з татом – це були тоді найкращі моменти в моєму житті. Я розумію, наскільки важливо, щоб у дитини був батько. І наскільки важливо, щоб батько приділяв їй увагу. Тому що буває так: тато ніби є, і ніби його й немає. Коли я одружився, у моєї жінки вже була дитина, досить доросла, чотирнадцять років хлопчику виповнилося. І в мене виникли труднощі, бо досі в мене не було ніякого досвіду спілкування з дітьми. І мені довелося вчитися. Звичайно, я не став йому батьком, але я став йому хорошим другом. Що, можливо навіть, не гірше, ніж бути батьком», - зауважує спортсмен.

Йому було нелегко правильно вибудувати стосунки з прийомним сином – він не мав прикладу, тому зараз упевнений: певні тренінги й курси для майбутніх чи теперішніх тат просто необхідні.

Двоє з п’яти українських дітлахів виховуються у неповних сім’ях. У великих українських містах на три шлюби припадає два розлучення, зазначає директор департаменту сімейної і ґендерної політики Міністерства України у справах сім’ї Галина Жуковська. На її думку, правильна державна політика може змінити таку статистику на краще. «Державна політика має бути направлена перш за все на проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії, рекламної кампанії про роль батька. Необхідно розробити цілий ряд навчальних програм, які б допомогли батьку правильно виховувати дітей у родині». На місцевому рівні, на рівні громадських організацій такі навчальні програми існують. Але їх необхідно поширити на всю країну, впевнена Галина Жуковська.

До чого ж має прагнути чоловік, котрий хоче бути добрим батьком? Міжнародний центр батьківства запропонував «модель хорошого батька», яка складається із чотирьох тверджень: «Хороший батько відповідає за збереження життя дитини від моменту її зачаття. Він бере активну участь у виховному процесі дитини в тандемі з мамою, відповідає за матеріальне забезпечення своєї сім’ї, але таким чином, щоб робота не руйнувала здорових стосунків у родині. Також хороший батько відповідальний за духовне виховання, він передає через особистий приклад морально-етичні норми своїм дітям». Ось такими є поради президента Міжнародної громадської організації із захисту батьківства Олександра Марченка.

Бути батьком – це престижно

Українські діти відчувають брак чоловічого виховання, оскільки у дитячому садочку і школі працюють переважно жінки, а в родинному спілкуванні батькові відводиться незначна роль, зауважує Світлана Геращенко, координатор проекту однієї з громадських організацій із захисту батьківства. «Чоловік - це не виключно особа, яка заробляє кошти. Він має брати повноцінну участь у вихованні дитини. Бути батьком – це престижно, це відповідально і це дуже добре. Адже дитина, навпаки, може сприяти розвитку кар’єри. Діти не заважають досягненням батьків, а навпаки, змушують бути на крок вище і йти попереду».

Три чверті українських батьків запевняють соціологів, що змушені зранку до вечора працювати саме для достатку своїх чад. З іншого боку, батьки визнають: їхнім донькам та синам хотілося б бути разом із татом, а не чекати його з роботи. Водночас половина дітей із повних сімей зізналися соціологам, що емоційно тато для них є відсутнім.
  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG