Так звана більшість у парламенті за Президента Ющенка називала себе демократичною, але вона діяла переважно на рівні теоретичних викладок і гасел. На практиці ця більшість несла в собі практично майже усі вади кучмівського правління.
Жодний із пострадянських режимів в Україні так і не зміг навіть наблизитись до головних демократичних засад.
А судді – хто?
Перш за все це стосувалося визволення судової гілки влади. Вона, що за Кравчука і Кучми, а відтак і за Ющенка залишилася частиною правлячої бюрократичної системи.
Україна не могла, не хотіла і боялася встановити культ незалежності суду. Тим самим влада і досі залишається безкарною, водночас безпорадною, а відтак і розбещеною.
Демократична культура як в політиці, так і в економіці не доторкнулися ані правлячого апарату, ані бізнесової еліти, ані самого суспільства.
Національно свідома частина українства й досі ніяк не може усвідомити, що захист мови, історії, в решті решт самої незалежності ніколи не буде дієздатними без демократичного коріння.
Обороняти національні інтереси в усьому їх комплексі не можна без встановлення справжнього демократизму, починаючи від недоторканності преси, верховенства права і закону над усіма громадянами, і насамперед над правлячими елітами.
...І для чого сила?
Що може дати Януковичу консолідація влади? Яку мету він бачить перед собою і перед країною, якщо Конституційний Суд скасує політичну реформу 2004 року і Президент отримає те, що мав Кучма?
Україна прямо перед очима має яскравий російський приклад. Що дав величезній сусідці путінський переворот? Невже хтось може серйозно стверджувати, що російське суспільство щиро і завзято бажало отримати те, що йому подарувала путінська ініціатива?
Знецінення демократії як ідеї і в Україні, і в Росії сталося, напевно, тому, що нічого по суті демократичного в обох країнах не сталося.
Хтось захоче посперечатися з цією реальністю, пробуючи для контраргументу виривати з контексту окремі поодинокі приклади. Це марна справа. На кожний такий приклад можна висунути тисячі протилежних сумних доказів.
Однак, як в казці біля розбитого корита, колись усе одно доведеться починати практично з нуля. Іншим лідерам, і, ймовірно, іншому поколінню.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Жодний із пострадянських режимів в Україні так і не зміг навіть наблизитись до головних демократичних засад.
А судді – хто?
Перш за все це стосувалося визволення судової гілки влади. Вона, що за Кравчука і Кучми, а відтак і за Ющенка залишилася частиною правлячої бюрократичної системи.
Україна не могла, не хотіла і боялася встановити культ незалежності суду. Тим самим влада і досі залишається безкарною, водночас безпорадною, а відтак і розбещеною.
Демократична культура як в політиці, так і в економіці не доторкнулися ані правлячого апарату, ані бізнесової еліти, ані самого суспільства.
Національно свідома частина українства й досі ніяк не може усвідомити, що захист мови, історії, в решті решт самої незалежності ніколи не буде дієздатними без демократичного коріння.
Обороняти національні інтереси в усьому їх комплексі не можна без встановлення справжнього демократизму, починаючи від недоторканності преси, верховенства права і закону над усіма громадянами, і насамперед над правлячими елітами.
...І для чого сила?
Що може дати Януковичу консолідація влади? Яку мету він бачить перед собою і перед країною, якщо Конституційний Суд скасує політичну реформу 2004 року і Президент отримає те, що мав Кучма?
Україна прямо перед очима має яскравий російський приклад. Що дав величезній сусідці путінський переворот? Невже хтось може серйозно стверджувати, що російське суспільство щиро і завзято бажало отримати те, що йому подарувала путінська ініціатива?
Знецінення демократії як ідеї і в Україні, і в Росії сталося, напевно, тому, що нічого по суті демократичного в обох країнах не сталося.
Хтось захоче посперечатися з цією реальністю, пробуючи для контраргументу виривати з контексту окремі поодинокі приклади. Це марна справа. На кожний такий приклад можна висунути тисячі протилежних сумних доказів.
Однак, як в казці біля розбитого корита, колись усе одно доведеться починати практично з нуля. Іншим лідерам, і, ймовірно, іншому поколінню.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
