Доступність посилання

ТОП новини
22 Серпень 2018, Київ 09:09

І знову про мову, або Нові лінгвістичні відкриття Віктора Януковича


Київ – Коли у московській «Правді» 20 червня 1950 року була надрукована стаття Йосифа Сталіна «Марксизм і питання мовознавства», філологи схопилися за голови: там було чорним по білим написано, що російська літературна мова виникла на основі «курсько-орловського діалекту». Особливо дерли на собі рештки волосся професори Виноградов та Чикобава, які консультували «корифея всіх наук»: вони-бо чітко відзначили, що в основі російської мови лежить курсько-московський діалект. Але... Під час війни використовувалося поняття «курсько-орловська дуга», на якій 1943 року точилися тяжкі бої. От генералісимусу і врізалось у пам’ять те поняття, відтак він переніс його у дещо зміненому вигляді до статті з мовознавства, – і кілька років усі вчені, в тому числі й професори Виноградов та Чикобава, змушені були відтворювати цю абсолютну нісенітницю.

На щастя, сьогодні часи не сталінські (хоча декому й хочеться повернути колесо історії назад). А відтак вчені-славісти України та світу не повинні керуватися мовознавчими відкриттями професора Януковича. Ба більше: вони не тільки мають право, а й зобов’язані поправити Віктора Федоровича у разі, якщо він (вкотре вже) зробить таке «відкриття», яке потім слід негайно закривати. Щоби не було потому тяжких наслідків від практичного упровадження «найпередовішої у світі науки» в життя.

Один абзац – і повний... «абзац»

24 вересня у Нью-Йорку, відповідаючи на запитання членів Атлантичної Ради США, Віктор Янукович, зокрема, зазначив: «Якщо казати, як можуть поруч жити люди, які розмовляють українською і російською мовами, я скажу так: по-перше, вони не дуже відрізняються одна від одної. Тому, незважаючи на те, якою б мовою люди не розмовляли, вони хочуть всі нормально жити. Я вважаю, що це питання співіснування існує не тільки у нашій державі. Воно існує у багатьох країнах світу. Але в країнах із розвиненою демократією ці питання вже давно вирішено. Існує Європейська мовна хартія. Україна є членом Парламентської асамблеї Ради Європи, і виконання цієї Хартії створює умови для співіснування будь-яких народів, які розмовляють будь-якими іншими мовами. В Україні розмовляють не тільки українською і російською мовами. Розмовляють угорською, румунською, болгарською, грецькою, єврейською тощо. В Україні живе близько 120 національностей. Україна дуже інтернаціональна держава, і сьогодні мова йде про те, щоб створити рівні умови для проживання в цій країні всіх людей, хто тут живе і має українське громадянство. Розмаїття культур робить Україну ще більш цікавою, і пригнічення тієї чи іншої культури в сучасному суспільстві неможливе. Ми усвідомлюємо це і врахуємо у державній політиці. Тобто імплементація Європейської мовної хартії в Україні – це питання порядку денного. Зараз ми цим і займаємося».

Не відповідь на запитання, а потік справжніх відкриттів! По-перше, ніякої «Європейської мовної хартії» не існує і не існувало. Є Європейська хартія регіональних та міноритарних мов або, в іншому перекладі, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Ця Хартія розв’язує зовсім не питання співіснування мов; її поява зумовлена тим, що «охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких знаходяться під загрозою відмирання, сприяє збереженню та розвитку культурного багатства і традицій Європи». По-друге, чи ж російська мова підпадає під ці ознаки? Зовсім ні. Щоб читач міг чіткіше уявити, про які саме мови йдеться у Хартії, наведу її статтю 11:

«Засоби масової інформації

1. Сторони зобов’язуються, для осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин, в межах територій, на яких ці мови використовуються, відповідно до стану кожної мови, якщо органи державної влади, безпосередньо чи опосередковано, мають компетенцію, повноваження або відіграють певну роль у цій сфері, та із поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації:

a) якщо радіо і телебачення здійснюють функції громадських засобів масової інформації:

i) забезпечити створення якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу, які здійснюватимуть мовлення регіональними мовами або мовами меншин; або
ii) заохочувати створення якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу, які здійснюватимуть мовлення регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти такому створенню; або
iii) вжити належних заходів для того, щоб радіо- і телеорганізації транслювали програми регіональними мовами або мовами меншин...»

Ну, а далі фактично ті самі варіанти стосовно заохочення створення певного числа комерційних радіо- і телеканалів, які б вели мовлення регіональними мовами або мовами меншин, те саме щодо газет, аудіо- та відеопродукції.

А тепер запитання: чи існує в Україні проблема створення «якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу», що вели б свої передачі російською мовою? Чи випуску бодай однієї російськомовної газети?

Висновок дуже простий: Європейська хартія регіональних та міноритарних мов має відношення до кримськотатарської, гагаузької, караїмської та інших мов, але не до російської. Що ж стосується проекту Закону про мови, про який я писав у статті «Закон про мови чи закон про нищення України?», то його положення прямо суперечать букві офіційного перекладу Хартії, ратифікованої Верховною Радою України 2003 року, де сказано: «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх». Адже цим законопроектом передбачено, що можна буде пройти всі освітні ланки знизу догори, навчаючись російською мовою, володіючи державною (чи, що те саме у європейському праві, офіційною) «зі словником». Ба більше: у цивілізованому світі, на норми якого так любить посилатися під час перебування на Заході Янукович, не можна набути громадянство тієї чи іншої держави, не володіючи відповідною державною мовою. В Україні – можна, і не тільки набути громадянство, а й стати державним чиновником високого рангу. Приклад у всіх перед очима, на екранах телевізорів, – Валід Арфуш, заступник голови Національної телекомпанії України.

«Повний абзац», – як люблять говорити журналісти, і не лише вони, у тих випадках, коли щось переходить усі мислимі й немислимі межі...

Україна та Ірландія: знайдіть відмінності


А тепер стосовно складу населення України та близькості української і російської мов. В Україні живе не «близько 120 національностей», а, за даними перепису 2001 року, представники понад 130 національностей і народностей. Ну, а твердження, що Україна «дуже інтернаціональна держава», може потягнути за собою вагомі практичні наслідки. Адже це означає, що в Україні наявні кулька націй, крім української. А кожна нація, як відомо, має право на самовизначення... Ну, добре, кримські татари – це справді нація, але вони вже визначилися: автономія у складі Української держави. А хто ще є нацією? Кому щедрий Віктор Янукович дарує право на самовизначення?

І що це за лінгвістичне відкриття – «єврейська мова»? Яку саме із мов, уживаних євреями, мав на увазі Янукович: іврит, ідиш, ладіно, спаньоль, бухарсько-єврейську, гірсько-єврейську, сефардську, арамейську, кайла?

Що ж стосується того, що українська і російська мови не дуже відрізняються одна від одної, то це питання щонайменше дискусійне. З точки зору фонетики, лексики та граматики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики). З точки зору лексики близькими до української є також польська (70% спільної лексики), словацька (68% спільної лексики) та меншою мірою російська мова (62% спільної лексики). А от в італійській і французькій мовах 70%, в російській і болгарській 74%, в іспанській і португальській 75% спільної лексики, і нічого, французи, скажімо, вчать італійську, а італійці – французьку, і вважають, що це їх не обтяжує.

На закінчення – ще одне зауваження. Є така острівна європейська держава – Ейре або ж Ірландія. Наслідком кількох сотень років англійського панування стало майже повне зникнення з побуту ірландської мови, яка залишилася вживаною тільки на заході країни. Тому влада змушена була оголосити офіційними дві мови: ірландську та англійську. Проте в Ірландії всебічно плекають та підтримують саме ірландську мову, хоча англійською володіє абсолютна більшість населення (ірландською може розмовляти близько 43% жителів держави, повсякденно користується нею ще менше). Уряд вживає відверто протекціоністські заходи для підтримки ірландської мови: так, з 2005 року на західному узбережжі всі англомовні вивіски були замінені ірландськими без дубляжу англійською. І не тільки там: у тих районах і містах держави, де ірландською вже володіє більшість населення, англійську мову крок за кроком витісняють з побуту. А дублінські театри добровільно бодай раз на тиждень обов’язково грають п’єсу ірландською мовою.

До речі, в Ірландії живе не менше, ніж в Україні, представників тих чи інших націй, етносів й етнічних груп, навіть понад три тисячі українських громадян. Але ніхто тим не хвалиться: живуть, і добре, нормальна держава сучасного глобалізованого світу. Живуть – і вивчають, якщо не знають, й англійську, й – обов’язково! – ірландську мови.

А от політик, котрий сьогодні обіймає посаду глави Української держави (де мовна проблема, на щастя, поки що не така складна, як в Ейре), захищає що завгодно, крім століттями знищуваної імператорами й генсеками української мови. І гордо демонструє свою настанову перед цивілізованим світом.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG