Доступність посилання

17 Січень 2018, Київ 10:50
В автономному Криму склалася доволі дивна електоральна ситуація, якої вже давно на півострові не було.

Якщо раніше електорат мобілізували відвідувати виборчі дільниці гаслами боротьби проти клятих «бандерівців», проти «жахливих» галичан, що нав'яжуть кримчанам свої порядки, проти татаро-ісламської «загрози», проти НАТО, що вже стоїть біля воріт України, то тепер становище є дуже невизначеним.

Вперше не зрозуміло, з ким боротися. НАТО вже неактуальне, татаро-ісламська «загроза» чомусь виникає в Криму тільки на початку курортного сезону, а не восени, влада в Києві належить аж ніяк не бандерівцям (важко рекламувати як бандерівця діяча, що не здатен зліпити до купи бодай кілька українських слів), а замість галичан кримчани побачили мало не в кожному керівному кріслі автономії веселих донецьких хлопців без комплексів і забобонів.

Незважаючи на симпатичну певній частині місцевого населення виразну неукраїнськість донецьких, їхня жага мати все і ні з ким не ділитися, скрізь ставити своїх людей, не переймаючись стражданнями місцевих кадрів, дратує в Криму багатьох, над усе в середовищі кримських еліт, де вже кажуть, що навіть «помаранчеві» в кадрових питаннях поводилися не так нахабно і зважали на інтереси кримських «поважних людей».

Враховуючи, що фундаментальні зміни у виборчому законодавстві, специфіка формування виборчих комісій і монополія Партії регіонів на адміністративний ресурс унеможливлюють будь-яку конкурентність і змагальність на виборах до місцевих органів влади півострова, сьогодні йдеться лише про те, чи стане панування Партії регіонів у Верховній Раді Криму, міських, районних, селищних і сільських радах тотальним чи ця партія зможе обмежити свої амбіції.

Обмеження амбіцій можливо в тому випадку, якщо регіонали таки ж вирішать, що треба кинути якусь електоральну «кістку» своїм союзникам по парламентській коаліції: комуністам і литвинівцям.

Скоріш за все, це питання і буде вирішуватися не у виборчих баталіях (до цього комуністи і литвинів ці абсолютно не готові, як і їхній електорат), а в залаштункових перемовинах. Прихильники нечисленної опозиції в Криму не можуть досі отямитися після поразки Тимошенко і дивної поведінки Ющенка на виборах.

Прихильники коаліції також перебувають у стані абсолютної розгубленості: «помаранчеву» владу повалено, але й своя виявилась не такою доброю, як очікували.

Пострегіональне похмілля

З величезним розчаруванням і подивом місцеві проросійські партії і організації почали розуміти, що їхні донецькі союзники зовсім не збираються будувати «Крим для кримчан», а будучи людьми конкретними, думають тільки про те, чим півострів може бути корисним особисто для них.

Менш за все їх обходить політична і адміністративна доля ветеранів кримської політики, всіляких там Цекових, Грачів, Дейчів, Родовілових та іже з ними.

А найбільший інтерес викликає те, що ще залишилося від кримської власності: ласі шматки землі на узбережжі екзотичних кримських заток, заповідники, плантації, санаторії, інфраструктура і курорти, транспорт і зв'язок. Щоб конкретно контролювати всі ці об'єкти, треба мати контроль у місцевих органах влади, провести туди свою креатура.

Навіщо там чужі, хоч вони й корінні, чи майже корінні кримчани? Ну й що з того, що людина двадцять років бігала по мітингах із російським триколором? Це ще не підстави для участі у великому розподілі кримських активів. Керівники численних «російських блоків» уже починають нервувати і як звикли раніше намагаються шантажувати нову владу» російським бунтом, безглуздим і немилосердним» (О.Пушкін), але самі розуміють цілковиту безперспективність, адже жодна помітна «домова війна» в Криму не починається без дозволу Кремля, а навіщо Кремлю сьогодні воювати проти регіоналів, щоб привести до влади в Україні менш проросійські сили?

Партія регіонів здобула Крим і тепер має його належним чином регіонально колонізувати, поширити на нього Донецьк, Єнакієве, Макіївку, Горлівку, щоб «усьо було Донбас». Тим більше, що Крим з усіх українських регіонів ментально є найближчим до Донбасу. То ж кого логічніше в першу чергу піддавати «донбасизації»? Це відкидання на другі ролі в ім'я задоволення кадрових амбіцій донецьких вельми не подобається кримському політикуму, але якіхось сил, щоб ефективно цьому протистояти, на разі немає.

Саме в Криму Партія регіонів на цих місцевих виборах має всі шанси мати результат, не гірший ніж у Донбасі. Навіть якщо регіонали кинуть якусь подачку Грачу і людям Литвина. Ватажок кримських комуністів може скільки завгодно демонструвати революційний ентузіазм, але насправді має тільки роль прохача в приймальні Партії регіонів, бо сьогодні неможливо розпочати ідеологічно-електоральну війну проти регіоналів, не ризикуючи політичним суїцидом, адже комуністи найактивнішим чином створювали урядову коаліцію разом з «акулами великого капіталу».

Таке наївне нахабство комуністів можуть не подарувати навіть у середовищі їх вельми специфічного електорату.

На що можуть претендувати інші?

Якщо долю своїх політичних союзників Партія регіонів якось визначить, то іншим доведеться докладати великих зусиль і демонструвати винахідливість, щоб знайти якусь нішу в щільній адміністративно-електоральній конструкції, що створена регіоналами в Криму.

Дуже важко буде прихильникам Юлії Тимошенко, з якими ніхто з нинішньої влади не стане церемонитися. Це видно на прикладі лідера кримської організації БЮТ Андрія Сенченка, якого конкретно переслідують, піддаючи нищенню особистий бізнес, тероризуючи близьку до нього телерадіокомпанію «Черноморська», створюючи йому безліч проблем тощо.

Не легше буде виборчому об'єднанню Рух-Курултай, що лобіює інтереси патріотичної української громадськості й кримськотатарського народу. Вже зараз розпочалися провокації проти кримських татар з очевидною метою розпочати антитатарську кампанію напередодні й під час виборів.

Дуже пікантною є ситуація, пов'язана з перспективами на півострівних місцевих виборах «Сильної України» Сергія Тигіпка. З одного боку, він набрав доволі високий відсоток голосів у Криму на президентських виборах і його підтримують люди, що не хочуть як «помаранчевих», так і відродження совєтчини, але з іншого – саме це робить його вкрай небажаним конкурентом Партії регіонів.

Для певної частини кримчан (це можуть бути до 20% виборців) Тигіпко може стати альтернативою, своєрідним «третім шляхом» між «помаранчевими» і регіоналами (чи є він ним насправді – інше питання). Можна передбачити, що в штабах Партії регіонів серйозно думають про методи нейтралізації Тигіпка. І хоч із ним завжди можна домовитися «по понятіях», але хто знає, як він поводитиметься, відчувши смак успіху. Значно гірші позиції в Арсенія Яценюка і Анатолія Гриценка, що є для Криму не дуже виразними постатями, яких неважко буде «скривдити» під час процедури підрахунку голосів.

Напіврозкладена і геть деморалізована «Наша Україна» на кримських виборах взагалі помітних шансів не має. За умови елементарно чесних виборів, як це не дивно, якісь 3-4% може набрати «Свобода» О.Тягнибока за рахунок голосів місцевих українців і кримських татар, абсолютно розчарованих у перспективах українського псевдолібералізму ющенківського ґатунку і схильних до протестного голосування.

Поза сумнівом одне – сьогодні в Криму немає настільки потужних ідеологічно та організаційно сил, що могли б зіпсувати настрій Партії регіонів, внести суттєві примусові корективи в її плани. Але це зовсім не означає, що такі сили не з'являться завтра. Проте доти, доки не відбудеться неминучого за політики нинішньої влади відчутного погіршення соціального самопочуття громадян, Партія регіонів у Криму може не хвилюватися.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії, політолог, публіцист, кандидат філософських наук. Член Національної спілки журналістів України

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG