Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 05:21

Росія і НАТО вже союзники. А Україна?..


Генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен (ліворуч) і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров

Не встигла Україна насолодитись новим статусом позаблокової країни, а вже потрібно знову включати креативне мислення і адаптуватися до сюрпризів від глобальних гравців. Росія та США явно розпочали новий етап у відносинах. Із Москви та Вашингтона лунають взаємні підбадьорювання і пропозиції союзницьких відносин. З далекої полиці навіть дістали стару казку про можливість вступу Росії до НАТО. Україна ж поки ретельно виконує роль флюгера і намагається зрозуміти, куди в наступний раз подує вітер.

Найпомітніший «дзвіночок» щодо спроб Росії змінити свій підхід до відносин із Заходом надійшов нещодавно. Коли прокремлівський Інститут сучасного розвитку, на чолі з Ігорем Юргенсом і під патронатом самого Дмитра Медведєва, повідомив про підготовку закритої доповіді «Перспективи розвитку відносин Росії та НАТО». Для створення додаткового ажіотажу довкола цієї доповіді були розповсюджені чутки, що її окремі положення можуть потрапити до Послання президента Росії Федеральним зборам Російської Федерації, а в найближчому майбутньому – лягти в основу офіційної зовнішньої політики Росії.

Безперечно, авторам вдалось заінтригувати публіку. Експерти та аналітики заходились завзято дискутувати ті деталі доповіді, які стали відомі широкому загалу. Головне, що викликало інтерес – пропозиція розглянути всі можливі шляхи для налагодження нових партнерських, а може й союзницьких відносин Росії з НАТО аж до повної інтеграції. У доповіді стверджується, що Росія може вивчити кілька можливих варіантів зближення з Північноатлантичним альянсом. Мова йде про створення спільного координаційного органу з НАТО, або формування відносин «рівний з рівним», або ж вступ на загальних засадах.

Звісно, що два останні варіанти є досить малоймовірними. Більш того, як правило, сама теза вступу Росії до НАТО, висловлена російською стороною завжди носить явний саркастичний відтінок. І використовується російськими керівниками виключно для наголошування на винятковості Росії, яка, звісно, не може приєднатися до цієї організації «як всі інші», на загальних підставах. Путін вже на цю тему жартував (чи може був, навпаки, дуже серйозним?) у 2000 році.

А ось переформатування Ради Росія-НАТО з виведенням її на новий рівень в структурі альянсу та наданням їй нових функцій виглядає досить реальним. До речі, такий рух на зустріч точно реагує на новий підхід до «партнерських» та «союзницьких» відносин, відображений у новій Стратегічній концепції НАТО. Як вважають окремі російські та західні експерти, саме на саміті у Лісабоні, де буде затверджуватись ця концепція, можливо очікувати на проголошення нового етапу у відносинах між Росією та НАТО. У всякому разі, Медведєв вже запрошений до Лісабону. Очевидно, що не випадково.

Вважається, що перші кроки зближення Росії та НАТО будуть полягати у практичному наповненні сентенцій щодо участі Росії у ключових для Заходу проектах у безпековій сфері. Поки що мова йде про узгоджені дії щодо ситуації довкола Ірану, безпосередню участь Росії у створенні глобальної системи ПРО, а також практичну співпрацю в Афганістані. Незалежні російські експерти кажуть, що ідея зближення Росії з НАТО чудово лягає в загальну концепцію Медведєва під назвою «модернізації Росії». У спрощеному це виглядає так: «модернізація Росії» потребує нових технологій – технології можна взяти на Заході – для цього треба кардинально змінити відносини зі США та НАТО.

Непотрібна Україна


Нещодавно на одній з європейських конференцій із безпекової тематики було цікаво спостерігати, як змінились взаємні оцінки США та Росії. Російські спікери один за одним проголошували, що керівництвом Росії пропонується змінити «парадигму конкуренції» на «парадигму кооперації та партнерства» із Заходом. Для Росії ця модель також полягає у «партнерстві заради модернізації». Росіяни навіть навели цікаві приклади такого партнерства: закупівля у Франції десантного вертольотоносця типу «Містраль», закупівля ізраїльських безпілотних апаратів, німецької броні для бронетехніки, італійських бронетранспортерів. Як кажуть, «модернізація на марші».

Відповідь представників США на цій конференції показала, наскільки трансформувалась позиція американської адміністрації за останній час стосовно відносин із Росією. З трибуни вже не звучали запитання часів пізнього Буша та раннього Обами: «що є Росія для Заходу – загроза чи виклик?» Натомість, американці з ентузіазмом запевнили, що адміністрація США підтримує нагальну необхідність формування нового рівня кооперації з Росією на всіх напрямках, у тому числі, у безпековій сфері.

Що особливо цікаво, один із представників держдепартаменту США заявив, що не бачить проблем у тому, щоб взяти до роботи ідею Медведєва щодо побудови нової архітектури євроатлантичної безпеки. Однак, США, на відміну від Медведєва, пропонують не створювати нові структури чи організації. Натомість, американська адміністрація вказує на доцільність започаткування нових принципів співпраці на основі існуючих структур – НАТО, ЄС, ОБСЄ. Росію пропонується розглядати як окремий елемент у новій системі безпеки за схемою «НАТО-ЄС-ОБСЄ-Російська Федерація». Такі відносини, очевидно, повинні передбачати участь усіх партнерів у процесі ухвалення рішень та реалізації конкретних заходів із забезпечення безпеки як в євроатлантичному регіоні, так і за його межами.

Для України такий розвиток подій, начебто, дуже сприятливий. Перебуваючи у стані зародкової позаблоковості та у процесі подальшого скорочення і «рудиментизації» Збройних сил, Україна повинна відчути полегшення через зближення НАТО та Росії. Звісно, чим менше напруження між двома цивілізаційними полюсами, між якими затиснула себе Україна, тим спокійніше повинно стати українцям. Але це тільки в теорії.

На практиці, все залежить від того, як домовляться між собою ці полюси. Якщо Україна не сформує свою позицію і власні інтереси на міжнародній арені, не забезпечить інтенсивний внутрішній розвиток, не створить потужну систему оборони, а буде просто намагатись якось реагувати на зміни довкола, її й надалі розглядатимуть лише як зручне поле для зовнішньополітичних обмінів та торгу. Наприклад, що заважає Росії в перебігу «союзницьких» торгів із країнами Заходу отримати карт-бланш на Україну?

США та Європа все ще не забули «газові війни» 2009 року, а також анемічність попередньої української влади у здійсненні реальних демократичних реформ. Добровільна відмова України від вступу до НАТО та невизначеність перспективи вступу до ЄС перетворюють її на велику турботу для Заходу. Росії дуже легко запевнити Захід, що якщо Україна буде в «зоні російського впливу», буде гарантована енергетична безпека Європи, а також «політична та економічна стабільність» на кордонах ЄС.

Більш того, здається, що нинішню владу України така «стабільність» повністю влаштує.

Михайло Самусь, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG