Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 11:54

Київ – Нарешті втілилося в життя гасло «Вернись, Данілич!», яке на парламентських виборах кількарічної давності прикрашало всі паркани українських міст, можливо, навіть і сіл. Однак, лідер тодішнього блоку «За Кучму» соратник колишнього глави держави Олександр Волков, якого за часів Кучми називали директором парламенту, навряд чи може бути задоволеним. Бо прізвище Данілича не Кучма, а Янукович. Зате прихильники діючого Президента потирають радісно руки, бо віднині у їхнього кумира в руках стільки ж владних повноважень, скільки мав і Кучма, й тепер він нам (їм) усім покаже.

А ті громадяни, які намагаються бути нейтральними спостерігачами, запасаються новою порцією поп-корну, бо починається черговий акт малоросійської трагікомедійної вистави під назвою «Хто девушку ухватіл – той її танцює». Під «девушкою» мається на увазі влада. Започаткував же це дійство Леонід Кучма. Саме він заклав модель такої поведінки від керівника держави. На початку своєї кар’єри він гріб під себе всі можливі важелі впливу, а коли настав час передавати владу – залишив наступникові обрізані можливості.

Під кінець свого правління Данілич мало не з огидою змалював ту форму правління, яку він вибудовував протягом 10 років свого перебування при владі – і як підсумок пробив через парламент політичну реформу, яка перетворювала Україну на парламентсько-президентську республіку, де повноваження глави держави звужувалися, а парламенту відповідно розширювалися. Це різко контрастувало із його ж власними словами, сказаними 2 грудня 1994 року з парламентської трибуни на той час ще молодим Президентом про те, що парламентсько-президентська форма правління повністю довела свою неспроможність.

Кучма протягом усього часу перебування при владі тільки те й робив, що боровся за збільшення своїх повноважень. Перший раз, коли став Прем’єр-міністром. Тоді 18 листопада 1992 року він шокував парламент жорстким аналізом стану справ у країні, вперше з такої високої трибуни заявивши, що владу в державі захопили корумповані клани. Для боротьби з ними й задля виведення держави з системної кризи він спонукав депутатів надати додаткові повноваження для уряду, які полягали в праві видавати спеціальні декрети – тому його команду жартома називали урядом в декреті. Правда, потім, ідучи у відставку, Кучма чесно визнав, що його Кабмін провалився. Тож додаткові повноваження йому не допомогли.

Перемігши на президентських виборах 1994 року, Кучма масу зусиль доклав, аби зупинити ухвалений в першому читанні закон, який передбачав встановлення в країні вертикалі Рад – своєрідної системи місцевого парламентаризму. Потім, ставши співголовою комісії з розробки проекту Конституції, Кучма домігся розгляду проекту, проти якого виступав інший співголова на той час спікер парламенту Олександр Мороз. До того ж, проти цього проекту висловилися всі без винятку політичні сили України, яких об’єднало невдоволення надмірними повноваженнями Президента. 27 червня Кучма підписав указ про конституційний референдум з метою протягти «свій» проект Конституції. Саме ризик ухвалення кучминих пропозицій і спричинив конституційну ніч із 27 на 28 червня 1996 року, коли було ухвалено, хоч і «найкращу в Європі», але іншу Конституцію. Втім, вона також передбачала вельми широкі повноваження для Президента.

Кучма дуже неохоче розлучався з можливостями адміністративного впливу. Найяскравіший приклад – це проект закону про Кабінет Міністрів, який він ветував не менше семи разів. Президент не дозволяв чітко оформити правила стосунків із урядом – віддавав перевагу керуванню в ручному режимі.

Якби ж то він свої великі повноваження використав для реформування економіки і суспільних відносин. Тим часом, у спадщину від нього залишилася корумпована країна із кволою економікою.

Підозрюю, якби авантюра із третім терміном Кучми вигоріла, то він навряд чи став би проводити політичну реформу і позбавляти себе з такими боями здобутих повноважень.

Відбійний молоток у руках стоматолога


Після президентських виборів 2005 року не було палкішого захисника політреформи, ніж Віктор Янукович. Тепер ми розуміємо, що йому подобалися обрізані повноваження не в принципі для Президента, а лише у тому випадку, коли у головному державному кріслі сидить не він сам. Коли ж він усівся туди, то виявилося, що його партія, як простодушно повідомила юристка і народна депутатка Олена Лукаш, протягом перебування в опозиції помилялася. Прийшовши ж до влади, вирішила ці помилки виправити.

І для виправлення помилок Янукович пішов шляхом Кучми. Данілич не виявляв особливого пієтету до судової гілки влади. Одного разу погрожував підвісити неслухняного суддю районного суду за яйця. Але то було в тиші кабінету і стало відомо лише заявдяки плівкам майора Мельниченка. А ще одного разу він публічно відчитав Голову Верховного суду, наче секретар райкому партії незграбного парторга колгоспу. Однак примусити Конституційний Суд України ухвалити рішення про те, що два терміни перебування при владі є насправді одним терміном – це було, так би мовити, вершиною опускання системи правосуддя. Якби не критична резолюція ПАРЄ, то хто знає, чи не залишився б Данілич на третій термін.

Віктор Янукович вже двічі згвалтував Конституційний Суд, про це вже багато написали і нема сенсу повторюватися. Суспільство на це заплющило б очі, якби повноваження для себе Президент вибивав би під програму реформування. Але минулі місяці перебування при владі показали, що жодної ясної і прозорої концепції реформування держави Янукович не має. Тож ці додаткові повноваження принесуть державі стільки ж користі, скільки її приніс би відбійний молоток у руках стоматолога.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG