Ці дві партії, мов губки, увібрали у себе ще недавно таких довірливих, а тепер тяжко розчарованих, ба!, навіть розлючених виборців.
І чим більше намагалася Партія регіонів забезпечити перемогу своїм людям усіма можливими способами, чим більше тиснула через вертикаль влади, чим розкутіше жонглювала законами та Конституцією, тим сильніше вона штовхала свій учорашній електорат до комуністів, а помаранчевий – до Тягнибока.
Двоколірна карта з ковбоєм, цей горезвісний витвір збоченої фантазії піарників 2004 року, під впливом місцевих виборів-2010 перетворилася на карту військових дій. На цій мапі добре видно, як воюючи з помаранчевими за центр, синьо-білі у реваншистському захваті оголили фланги і подекуди почали втрачати тили.
Їхні ситуативні попутники, їхні меркантильні друзі по парламентській більшості, їхні основні конкуренти у справі «пролетарського популізму», мов ті піранії накинулися на зневірений електорат сходу та півдня й відірвали від ще донедавна монолітного синьо-білого політичного тіла істотні шматки.
За трохи більше, аніж півроку, внаслідок своєї «бульдозерної політики», внаслідок разючого контрасту між стиснутою у єдиний кулак силою і нульовою віддачею у справі вирішення нагальних проблем – Партії регіонів вдалося зробити з собою те, чого так і не змогли зробити помаранчеві.
А ВО «Свобода», натренованою рукою, легко скосило врожай на занедбаному лінивими та сварливими помаранчевими політиками електоральному полі заходу.
І це тільки початок того шляху, на який штовхнули Україну бездіяльність Віктора Ющенка та безоглядний форсаж Віктора Януковича.
На цих манівцях зростання уваги гарантоване лише радикальним гаслам.
