У Європейському Союзі переконалися, що ігнорування історичних традиції європейських націй нічого доброго не несе для демократії. Тому сьогодні часто можна почути, навіть від дуже ліберальних політиків, що руйнування традицій, наприклад, християнства, нічого доброго для європейців, для демократії не принесе.
Тому й зазвучали останнім часом з вуст таких європейських лідерів, як Ангела Меркель, чи Герман ван Ромпей заклики до поваги традицій, особливо з боку мігрантів в Європу з інших світів, і вироблення у чужинців, прийшлих з інших культур, бажання до інтеграції, а точніше – визнання європейських традицій, мови, освіти, культури, поваги до віри аборигенів... І не лише їхнє визнання, а й освоєння цих традицій і цінностей...Бо наростання маси людей в різних країнах Європи, коли десятки мільйонів іммігрантів, котрі не мають поваги до місцевих традицій, не вивчають місцевих мов, не інтегруються в місцеве культурне середовище , створює проблеми для розвитку демократії і навіть для її безпеки.
Видатний француз Поль Валері колись зауважив, що європейцями є всі ті народи, котрі упродовж історії зазнали таких трьох впливів: Римської імперії, грецької філософії і християнства. Хоча швейцарець Дені де Ружемон додавав до європейськості й кельтські, германські, арабські, слов’янські і навіть східні компоненти і закликав до їхнього синтезу у майбутній Європі, якщо вона хоче зберегти свою ідентичність.
Адже ще Геракліт дав формулу європейськості – «те, що чинить одне одному опір, взаємодіє між собою; з боротьби протилежностей постає найдосконаліша гармонія». Рим довів велику роль порядку і стабільності, культу успіху і сили, а християнство протиставило цій «римській нудьзі» любов до ближнього і дух жертовності...З усього цього постало у європейців прагнення до свободи й її відстоювання – це безумовно, найпоширеніший у Європі емоційний порух, найбільш спільний для мешканців континенту, – порух, що його у світській культурі можна вважати найбільшим відповідником потреб святості.
Той же Дені де Ружемон наголосив свого часу, що «слово «свобода» не пробуджує жодних глибоких і пристрасних почуттів серед народів Африки чи серед радянської компартійної еліти, не каже воно нічого для мільйонів вбраних у одностроїв китайців».
Тобто, саме з європейських традицій і витікає сенс для європейця бути самим собою та шанувати вибір сусіда. Саме на пошук і намагання змінити світ таким чином, щоб особисте життя здобуло сенс, направлені дії європейців. А у чому бачать сенс свого життя українці?
Тому й зазвучали останнім часом з вуст таких європейських лідерів, як Ангела Меркель, чи Герман ван Ромпей заклики до поваги традицій, особливо з боку мігрантів в Європу з інших світів, і вироблення у чужинців, прийшлих з інших культур, бажання до інтеграції, а точніше – визнання європейських традицій, мови, освіти, культури, поваги до віри аборигенів... І не лише їхнє визнання, а й освоєння цих традицій і цінностей...Бо наростання маси людей в різних країнах Європи, коли десятки мільйонів іммігрантів, котрі не мають поваги до місцевих традицій, не вивчають місцевих мов, не інтегруються в місцеве культурне середовище , створює проблеми для розвитку демократії і навіть для її безпеки.
Видатний француз Поль Валері колись зауважив, що європейцями є всі ті народи, котрі упродовж історії зазнали таких трьох впливів: Римської імперії, грецької філософії і християнства. Хоча швейцарець Дені де Ружемон додавав до європейськості й кельтські, германські, арабські, слов’янські і навіть східні компоненти і закликав до їхнього синтезу у майбутній Європі, якщо вона хоче зберегти свою ідентичність.
Адже ще Геракліт дав формулу європейськості – «те, що чинить одне одному опір, взаємодіє між собою; з боротьби протилежностей постає найдосконаліша гармонія». Рим довів велику роль порядку і стабільності, культу успіху і сили, а християнство протиставило цій «римській нудьзі» любов до ближнього і дух жертовності...З усього цього постало у європейців прагнення до свободи й її відстоювання – це безумовно, найпоширеніший у Європі емоційний порух, найбільш спільний для мешканців континенту, – порух, що його у світській культурі можна вважати найбільшим відповідником потреб святості.
Той же Дені де Ружемон наголосив свого часу, що «слово «свобода» не пробуджує жодних глибоких і пристрасних почуттів серед народів Африки чи серед радянської компартійної еліти, не каже воно нічого для мільйонів вбраних у одностроїв китайців».
Тобто, саме з європейських традицій і витікає сенс для європейця бути самим собою та шанувати вибір сусіда. Саме на пошук і намагання змінити світ таким чином, щоб особисте життя здобуло сенс, направлені дії європейців. А у чому бачать сенс свого життя українці?
