Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 14:47

«Це не Кашина побили. Побили всю російську журналістику»


Осман Пашаєв, спеціальний кореспондент СТБ та Тетяна Неймаш, журналіст-редактор «Телекритики» про особливу небезпеку, яку несе суспільству побиття та залякування журналістів. Привід для розмови – побиття російського журналіста Олега Кашина

– Приводом до цієї, зовсім невеселої розмови, є жорстоке побиття з цілеспрямованим, на мою думку, нанесенням каліцтва російському журналістові Олегові Кашину.

Вчора Кашин опритомнів, але він і далі дихає з допомогою апарату штучної вентиляції легень.

Вчора в Москві пройшли мітинги та демонстрації з вимогою знайти замовників і виконавців злочину. Президент РФ Дмитро Медведєв відразу заявив, що він бере цю справу під особистий контроль.

Тетяна Неймаш спілкувалася з Олегом Кашиним. Тетяно, що це за людина? Яким чином ви зустрічалися чи спілкувалися?

Тетяна Неймаш
Тетяна Неймаш:
Ми спілкувалися в Інтернеті. Я хочу сказати, що в Олега дуже багато друзів. Можливо, саме тому вже в перші години після цієї трагедії був такий резонанс. Саме його друзі, які навіть не знали його особисто, не спілкувалися, з якими він підтримував контакти у Твіттері, у Живому Журналі, всі знали цю людину як дуже адекватну, надзвичайно талановиту. Ми просто не могли в це повірити у перші години.

Кашин був і є, – я сподіваюся, що з ним дуже швидко все буде гаразд,– другом дуже багатьох людей і журналістом, який висловлював свою громадську позицію.

Але чому ми були дуже цим враженні? Тому що є певна категорія журналістів, які ризикують щодня. Ми знаємо, що журналісти, які ходять на війну, які ходять по цій тонкій червоній лінії у політичних розслідуваннях, мають певний ризик і на цей ризик ідуть. Як це не жахливо, в нашій країні і в Росії також ці журналісти можуть бути прирівняні до солдатів цього невидимого фронту демократії.

Олег писав на такі соціальноважливі теми, як молодіжна політика, як хімкинський ліс, але не можна сказати, що його репортажі були війною чи чимось таким, за що можна було б очікувати такого страшного фіналу.

Я сподіваюся, що Олег сам дуже швидко одужає і сам все розкаже, але ця людина, на мою думку, і на думку моїх колег, і на думку, я думаю, сотень, тисяч друзів Олега, ніяк не могла заслуговувати і не можна було очікувати, що так жорстоко поведуться з нею.

– Журналістське середовище гостроязике. І журналістів завжди обговорюють, бо це є публічні люди. І ця тема перебуває просто зараз основною в розмовах, у кулуарах чи десь у коридорах.

І що журналісти кажуть? Вони кажуть: незрозуміло за що, може, там щось побутове і чому такий ґвалт з цього приводу. Є люди, які мають іншу позицію. Що стосується України, то у нас причин говорити про це вистачає.

Я лише нагадаю, що ось вже новий прокурор обіцяє завершити розслідування справи Георгія Гонгадзе. Справі пішов 11 рік. Журналістів били і вбивали й до Гонгадзе.

Тепер зник харківський журналіст Клементьєв. Доблесні бійці загонів спецпризначення в Українському домі прийомом «пальцем в око» перешкоджали журналісту «Нового каналу» виконувати свою роботу – знімати виставку, яку організовував депутат-«регіонал» Вадим Колесніченко.

Офіційно Президент України теж заявляє, що він тримає справу Климентьєва на контролі, і що він завжди підтримував і підтримує свободу слова, він спілкується з журналістами, дає відкриті прес-конференції.

Але тема насилля щодо будь-якої особистості – це тема завжди особливої зони і особливої уваги. Тому що кожен з нас, народившись на цей світ, має право на життя і на збереження нормального здоров’я. Тому будь-яке насилля – це абсолютно протиправна річ, яка шкодить самому суспільству.

Але чому ми сьогодні так багато уваги приділяємо саме тому, наскільки небезпечним є для суспільства побиття журналістів або вбивства журналістів?

Я пропоную послухати, як це ключове питання виникло в ефірі російської радіостанції «Ехо Москви». Фрагмент ефіру програми «Особоє мнєніє» від 11 листопада.

Ведуча - Евеліна Геворкян. Гість студії – ведучий «Першого каналу» російського телебачення Максим Шевченко.

Максим Шевченко: У мене є кілька позицій у справі Кашина. Перше. Абсолютно недоведено, що це є замах з політичних мотивів. Ось Олег заговорить, і тоді нам буде ясно. Але уже без цих доказів усі все знають.

Дехто тут у вашому ефірі - Нємцов - пальцем вказував у бік Кремля. І всі звинувачують, і Латиніна уже вважає, що це замовив мер Хімок. Всі все знають. Не знайдені злочинці, не визначені мотиви...

Я не розумію, для чого нападати на Кашина. Кашин є і, сподіваюся, буде публіцистом у достатньо конфліктному публіцистичному середовищі.

Знаєте, що Кашин писав про Іллю Яшина?! Я просто не можу це процитувати в ефірі «Ехо Москви».

Останні кілька років він взагалі писав про тих, хто особливо ллє сльози з приводу Кашина і гнівно піднімає кулаки, такі неприємні речі….

Коли, не дай, Боже, з Яшиним щось трапиться (дай йому, Боже, здоров’я!), то тоді ми будемо говорити про Яшина. А зараз ми говоримо про Олега Кашина, який був рішучим критиком, з точки зору раціональної свідомості, а не політичної позиції Каспарова, Яшина, Нємцова!

Тому я взагалі не розумію цього пафосу, що виходить від тих, хто в принципі є політичними ворогами Кашина. Я допускаю таку широту поглядів і припускаю, що усі ці люди, які зараз в основному піднімають голос за Кашина, вони справді є такими глибокими християнами.

Давайте ми поговоримо про це перед Кашиним. Я щось не чув, щоб мітингували за фермерів.


– Чи справді є таким небезпечним для суспільства побиття або вбивство журналістів, Тетяно?

Тетяна Неймаш:
У даному випадку треба чітко розрізняти позицію Кашина у блогах, де він спілкується, як і всі там спілкуються, в досить такій невимушеній манері. Можливо, є там деякі конфлікти, про які не можна говорити на радіо, так як вони є, не можна їх цитувати.

Але його статті, його розслідування, його соціально вагомі статті, які друкуються в газеті «Комерсант», яка є улюбленою багатьох з так званої російської еліти, тобто, я думаю, що це спекуляції казати про те, що побиття Кашина було якоюсь сваркою. По-перше, всі бачили ці страшні кадри, на яких було видно, що це ніяка не побутова тема.

– На «Українській правді» наш колега Мустафа Найєм виклав це відео.

Відео – це зйомка, яка велася з камери, яка була розташована на сусідній будівлі, але, очевидно, що люди, які напали на Олега Кашина, вибрали це місце спеціально. З тієї відстані не можна було їх розгледіти зблизька. Але було видно, що цього журналіста били продумано, цілеспрямовано, йому наносили такі тілесні ушкодження, які вказують на те, щоб ти не ходив, не писав і не говорив, тому що йому пошкоджено щелепи, голову, руки, у нього зламані ноги. Один нападник тримав, інший бив.

І ось це відео з оперативної камери, яка знімала це все, потрапило в Інтернет. Всі побачили, як насправді можуть люди на чиєсь замовлення, злочинці (я їх називаю «людьми», бо вони ж відносяться до нашого з вами виду) можуть робити з іншою людиною. Тут мова йде про журналіста.

Ви коментували думку Максима Шевченка, а яка думка Тетяни Неймаш, чому побиття журналіста особливо небезпечне для суспільства?

Тетяна Неймаш:
Це не Кашина побили. Це побили всю російську журналістику. Якщо зараз не добитися того, щоб знайти замовників цього страшного акту, то завтра або журналістів будуть бити, або просто журналістика стане такого рівня, щоб ніхто нікого не бив
Це не Кашина побили. Це побили всю російську журналістику.

Як сказав друг Кашина Борис Гребенщиков, якщо він був настільки непродажний і висвітлював настільки важливі теми, що його треба було побити і так страшно з ним повестися, то він, мабуть, у своїх статтях відстоював наші інтереси – інтереси народу. Тобто, побили це весь російський народ. Так сказав Борис Гребенщиков.

Тут не можна казати, що побиття журналіста важливіше за побиття якоїсь людини - не журналіста. Це два однаково страшних факти. Але у цьому випадку суспільство має звернути на це увагу, тому що якщо зараз не добитися того, щоб знайти замовників цього страшного акту, то завтра або журналістів будуть бити, або просто журналістика стане такого рівня, щоб ніхто нікого не бив.

– Якщо журналістів будуть бити або вбивати за здійснення ними їхньої професійної діяльності - інформувати, тобто розповідати людям те, що відбувається в суспільстві, то люди можуть не дізнатися про будь-які побиття і будь-які вбивства.

Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухачка: Все починається з дуже таких простих образ.

На днях на «5 каналі» пані Лариса (я не знаю її прізвища) вела ефір з Чечетовим. Він як почав якесь питання кричати: «Он по-мужски решил – не по-бабски!» Вона, бідна, сиділа, зігнувшись.

Він образив всіх жінок і журналістку цю. І що? І нічого! Оце все починається з дрібниць.


– Але ж Ви побачили, як поводить себе людина, Ви оцінили, Ви маєте можливість винести свою оцінку і якось потім реагувати на це, що відбувається в суспільстві.

Але коли журналістів будуть залякувати і не дозволяти їм говорити, ми можемо навіть ніколи не бачити і не дізнаватися про ці моменти. І тоді що буде з усім народом? Ми знаємо, якщо згадаємо сталінські часи.

Осман Пашаєв
Османе, як Ви вважаєте, чому побили Олега Кашина?

Осман Пашаєв:
Я не знаю.

– Чому це викликає таку негативну реакцію у багатьох людей в Росії і в багатьох людей в Україні?

Осман Пашаєв:
Вбивство журналіста, залякування журналіста – це посил суспільству, що не треба! Не треба
Тому що в Росії журналістика вже залякана давно. І до Кашина. Наприклад, для мене вбивство Політковської – це щось найстрашніше. Можливо, для когось щось інше. Хтось пам’ятає вбивство Холодова свого часу. Я не пам’ятаю - я був дитиною ще. Але вбивство Політковської, яку я бачив тут на «5 каналі», працюючи під час Помаранчевої революції, читав її. Це таке зухвале вбивство, досі незрозуміле для мене.

Так, вбивств буває багато. Коли Тетяна Монтян каже, що вбивство будь-якої людини в міліції має викликати осуд - так, але вбивство журналіста, залякування журналіста – це посил суспільству, що не треба! Не треба.

– Залякаєте журналістів – не будете дізнаватися, кого катують або вбивають у міліції. Ось ця проблема головна.

Осман Пашаєв:
Я не знаю Кашина, ніколи про нього не чув до того, як прочитав про це побиття 6 числа. Потім подивився в Інтернеті, чим він займався. Працював у «Комерсанті».

Що б ми не казали, «Комерсант» - це одна з найвільніших газет, газета, якій здебільшого можна довіряти, майже як британській журналістиці. Переважно і здебільшого. І він займався розслідуваннями.

Що він пише у своєму ЖЖ, в якій тональності - в тій тональності розмовляє весь український політикум. Те, що кажуть, що він лаявся? Так розмовляє і Ющенко, і Янукович.

– Османе, Тетяна говорила, що журналісти, які, працюючи «в полях», тобто безпосередньо кореспондентами, несучи важкий тягар репортерської роботи, ризикують свідомо або їм так подобається їхня професія, що вони намагаються про ризик не думати. Ви належите до таких журналістів...

Осман Пашаєв:
Я не знаю. «Свідомо ризикуєте»… От лікар, який оперує, він свідомо хоче наразитися на СНІД, на якусь інфекцію, а чи це його робота?

Що значить «навмисне»? Це хто придумав? Чечетов таке каже, чи які політики дозволяють такі речі казати? Хто каже так, що «навмисне наражаються на ризик»? Хто вважає «робін гудами», яким немає чим зайнятися?

Тетяна Неймаш: Є якісь журналісти, які усвідомлюються, що вони можуть потрапити під кулю. Я була в Ізраїлі під час війни...

Осман Пашаєв: І я був.

Тетяна Неймаш: Тобто, ми з Вами розуміємо.

Але є журналісти, які не пишуть, які не ходять на війну, які, скажімо, як Кашин, пишуть на гострі теми, але не настільки гострі, щоб очікувати такої реакції. Тобто, побиття Кашина – це вже якийсь наступний ступінь цього насильства…

Осман Пашаєв: Тетяно, мені здається, зараз аморально говорити, якщо після Ющенка взагалі слово «мораль» можна використовувати в лексиці, то обговорювати, який ступінь.

Є побиття – все. Факт. Є побиття майже до смерті. І побиття в тому місці, де люди не могли не уявляти, що можуть бути камери. Це 2010 рік. Не 2000-их. Що, як писав, як не писав – це неважливо. Давайте це не обговорювати. Давайте дурним не займатися в ефірі Радіо Свобода, принаймні.

– Бачите, як крапки над «і» розставив Осман Пашаєв. Ми, власне, про це й говорили. Але дуже добре, що ми продискутували.

Наскільки українське суспільство і те, що з нами зараз відбувається в 2010 році, готове до усвідомлення того, що журналісти повинні говорити правду про те, що відбувається заради самого ж суспільства, заради самих керівників цієї країни, які нею керують зараз, тому що це єдиний спосіб, щоб цей організм суспільний був здоровий, щоб у нього температура була 36,6.

Якщо ж журналісти замовчать, бо будуть залякані, то це може призвести до того, що це суспільство буде переживати якісь такі катаклізми, які навіть не в інтересах влади, яка зараз.

Осман Пашаєв:
Ви самі відповідаєте. Це риторика через запитання.

– У нас журклуб. Я прошу коментувати.

Тетяна Неймаш:
Звичайно, якщо буде з журналістами відбуватися таке, то це вже остання ступінь, не те, що загроза демократії, а загроза взагалі тому, що ми люди. Це, мені здається, очевидно.

Осман Пашаєв:
Або займайся журналістикою або геть з цієї професії – звільняй місце для інших. Якщо помилився – попросив вибачення і пішов далі. Якщо помилявся несвідомо
У мене немає відповіді на це запитання. Я не фахівець з соціології, щоб казати, чи українське суспільство готове, чи неготове. Це питання, як на мене, окремо до кожного журналіста, чим він займається. Або займайся журналістикою, або геть з цієї професії – звільняй місце для інших. Бо насамперед це питання до нас самих, чим ми займаємося, чи це дійсно покликання, чи це дійсно робота, яка приносить задоволення, відповідно ти розумієш, що ти хочеш у цій професії.

Щодо правди,те, що мені незрозуміло, то в кожного є погляди на життя, в кожного є те, що вони кажуть,– ідеологія своя. Те, що всі їдять, то це однаково. Їдять, якісь фізіологічні мають потреби, але ідеї можуть бути різними. Тому в кожного має бути більш-менш чітка позиція. Якщо помилився – попросив вибачення і пішов далі. Якщо помилявся несвідомо.

– Я сподіваюся, що нас слухають наші колеги в регіонах. Вони завжди дорікають, кажуть: вам там у столиці добре, ви працюєте на центральних каналах телебачення і вам легше, тому що у вас хоч якийсь захист є, вам зарплату кращу платять, а що стосується журналістів, які працюють на регіональних ТРК, їхня необхідність забезпечувати себе і зберегти цю роботу між тим, що хочуть від них ті, хто керує регіонами на місцях, то це такий конфлікт, який обговорюється від дня незалежності України.

Осман Пашаєв:
Колись так само у 1999 році, мені було 22 роки, я тільки починав на ТРК «Крим». Тоді були президентські вибори, коли «Канівська четвірка» розвалилася. Одна з найяскравіших журналісток, на мій погляд, з якої починався мій потяг до журналістики - в 11 років я побачив Тетяну Коробову в ефірі ТРК «Крим». Це настільки мене вразило. І досі я не бачив журналіста, який може так вести!

Це інше питання, чому у нас затребуваний Савік і не затребувана Коробова на телебаченні. Мало хто її знає телевізійницею.

Я вперше знайомлюся тоді, в 1999-му, з Коробовою, яка повертається в розпачі з Києва. Я пишу перше інтерв’ю, таке дурнувате, наївне, дитяче, кажу таке саме: а що робити? І Коробова (вона жалю не має ні до кого, і це дуже правильно, особливо до колег) каже: і прапор вам в руки, вчіться і робіть!

– Ми тим самим вийшли на основні канони журналістської професії. Баланс думок, точне відображення подій, які ви бачили, намагання не вносити, якщо це репортерський матеріал, туди своїх оцінок. Якщо це працює оглядач – це вже інший варіант.

Тетяно, на Вашу думку, чи насправді українські журналісти ростуть у цьому останнім часом всі? Коротше кажучи, чи збільшилося в нашому «клані» (назву нас так) професійності?

Тетяна Неймаш:
Мені здається, що трохи неетично робити такі оцінки.

Осман Пашаєв:
Давайте не будемо етичними.

– Самооцінка – це головна риса людини, яка хоче знати правду. Мені так здається.

Пане Пашаєв, як Ви оцінюєте наш професійний рівень?

Осман Пашаєв:
Два роки не дивлюся телебачення. Воно померло
Загальний? Я не знаю. Два роки не дивлюся телебачення. Лише в Інтернеті дивлюся новини всіх каналів, які цікавлять. Телебачення мертве. Воно померло.

– Я запитую про журналістські стандарти. На Вашу думку, чи справді ми ростемо всі разом в питанні журналістських стандартах?

Осман Пашаєв:
Як у Леніна, крок вперед, два назад. Отаке приблизно.

– Тобто, якщо десь там років 5 якось ці журналістські стандарти відстежувалися, то тепер Вам здається…?

Осман Пашаєв:
Дуже індивідуально. Є люди, в яких ростуть стандарти (окремо я знаю), а потім їм мало грошей на телебаченні, а потім вони йдуть у піар або ще кудись. Є люди, які залишаються, бо їм просто ця робота подобається.

Загальної картини у мене немає. Я не фахівець. Нехай «Телекритика» зробить моніторинг, візьме тисячу журналістів і подивиться, в них зросли їхні фахові можливості чи впали. Ну, якусь таку вибірку зробить коректну, тоді можемо говорити. А так це просто пук у повітря.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG