Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 14:24

Податковий кодекс: справедливість тут не ночувала


Володимир Дубровський, старший економіст, член Наглядової Ради Центру соціально-економічних досліджень

Володимир Дубровський

Київ – Сьогодні лише лінивий не критикує діючу в Україні податкову систему. Але більша частина зауважень, особливо тих, що надходять від фахівців із застосування податків – як з боку держави, так і з боку підприємств – стосуються окремих положень і деталей, та не виходять за рамки існуючої моделі. Саме за такими принципами складений Податковий кодекс. Втім, проблема набагато глибша, і тому потребує більш радикальних рішень.

Навіть якби уявити неможливе, що урядовцям та депутатам вдасться дійсно залатати всі «дірки», «нерівності», та зайві перешкоди у чинній податковій системі, неважко передбачити, що незабаром її спіткала б доля ідеального «європейського» асфальту, укладеного на аби як збудований фундамент пересічної української дороги: за півроку, максимум рік, він набув би такого ж самого вигляду.

Наразі ж «асфальт» намагаються не просто класти ударними комсомольськими темпами, не зважаючи на погоду, але й з шаленим боковим ухилом у бік великого експортно-орієнтованого бізнесу, за рахунок усіх інших. А з впертості у знищенні спрощеної системи оподаткування взагалі стирчать вуха політико-економічних інтересів.

Головний недолік діючої податкової системи – не її складність, не завищені ставки, і навіть не наявність «дірок». Врешті решт, у країнах, які ми вважаємо за взірець, податкове законодавство теж не просте, ставки подекуди і вищі, та й можливостей для «мінімізації» не бракує. Тим не менше, саме Україна є доволі відомим «податковим пеклом», саме у нас – на відміну від більшості світу – податкове адміністрування є, за більшістю опитувань, більшою перешкодою для бізнесу, аніж навіть самі ставки податків, а то й взагалі головним предметом скарг.

Причина в тому, що українська податкова система здебільшого працює не за законами, а за принципом так званого «конфіскаційного» оподаткування. Як і у середньовіччі, держава визначає, скільки ЇЙ потрібно грошей, а потім силою або загрозою сили здирає ці гроші з підданих. Тисячу років тому за даниною їхали озброєні підрозділи королівської армії, зараз це може бути тендітна дівчина – податковий інспектор. Але в одній руці вона тримає дійсно надміру ускладнене та повне протиріч і невиконуваних норм законодавство (укупі з роз’ясненнями податкової), а в іншій – можливість накласти штрафи, затероризувати підприємство перевірками, а то й влаштувати «маски-шоу», заарештувати рахунки, а разом і посадових осіб. Інспектор само по собі не винуватий: йому, в кращих совєтських традиціях, спущено «рознарядку» – план, при чому не тільки по надходженнях, але й по штрафах. До останнього навіть середньовічні властителі не дотямили!

В Україні оподаткування прибутку – це «домовленість»

Звичайно, можна судитися з кожного приводу. Але для цього треба, по-перше, мати першокласних бухгалтерів, юристів, або краще «власних» суддів. Це – купа грошей. Водночас, конкурент, який просто відкупається від держави та інспектора певною сумою, може заощадити, і не тільки на бухгалтерах, а і власне на самих податках, позаяк до нього претензій немає. А якщо маєш міцну «кришу», то і взагалі таке творити… А той, хто відчайдушно намагається жити за законом зрештою стає лузером.

За такої системи годі чекати передбачуваності, прозорості та стабільності. Адже оподаткування прибутку підприємств зводиться до цілковито візантійської «домовленості». Звичайно, для інвестицій така невизначеність смертельна. Не кажучи вже про всі теоретичні переваги оподаткування прибутку. Але така «гнучкість» дуже зручна для влади, і не тільки з примітивно-корупційних мотивів. Підприємства, навіть якщо вони сплатили за рознарядкою, завжди залишаються «на гачку» – по команді згори, або на замовлення конкурентів, будь-який бізнес можна «вбити». Навіть криза не заважає збирати стільки, скільки потрібно – наприклад, вимагаючи сплати наперед. Нарешті, ручний режим ідеальний для того, аби посприяти «своєму».

За такої системи, годі чекати простих, зрозумілих, та легко виконуваних законів. Ба навіть якщо сам по собі закон буде виписаний добре, його застосування азарівською податковою (яка, нагадаємо, до 2001 року мала бонуси від штрафів та донарахувань!) буде дуже подібним. Насправді, в законі ж немає рознарядок, ані по надходженням, ані по штрафам. Податківці виправдовуються, що законодавство відкриває надто багато можливостей для ухилення, тому, мовляв, якщо план із надходжень не встановити, то інспектори будуть працювати на власну кишеню, а бюджет не отримає, принаймні, податку на прибуток підприємств. Отже, проблема, насправді, в самій структурі податків.

Справді, оподаткування прибутку викликає найбільше проблем з «мінімізацією»: великий бізнес використовує офшори, через які він реалізує продукцію, середній – фіктивні витрати. Якби цих можливостей не було, то податкова мала б хоч якийсь шанс стати другом платника. Але, на жаль, вони закладені в саму суть поняття прибутку, який є надто складним предметом для оподаткування. Саме тому, у більшості країн цей податок відіграє вторинну роль – і це при тому, що за наявності працюючого фондового ринку підприємства там зацікавлені показувати прибуток! А в Україні він другий після ПДВ. І Податковий кодекс, хоча й дещо спрощує сам закон, але жодним чином не вирішує самої проблеми. Отже, можна передбачити, що податкова і надалі буде робити рознарядки, виходячи з обороту, відповідно до звичаїв середніх віків та традиціями радянських часів.

Спадщина Азарова

З головним бюджетоутворюючим податком – ПДВ – ситуація ще гірша. З його сплатою проблем набагато менше. Натомість, держава масово та хронічно не повертає експортерам ПДВ, що вони сплатили за матеріальні витрати, які вони понесли на виробництво – або робить це за відчутний відкат. Водночас, до повернення подається (і за відкат повертається) фіктивне ПДВ. Для того, аби розрізнити агнців від козлищ, проводяться тотальні перевірки всіх ланцюжків – доходило до мільйона за рік! Обидві схеми виникли ще за часів Азарова, який щиро вважав повернення ПДВ пільгою для експортерів з усіма відповідними наслідками. Не інакше, як пов’язані з ними корупційні інтереси перешкоджають впровадженню більш ефективних механізмів протидії зловживанням (як-от обмін митною інформацією з країнами-контрагентами). Немає їх і у проекті Кодексу.

Нарешті, про спрощену систему. Це, як не дивно, єдиний острівець цивілізованого принципу оподаткування на тлі панування середньовіччя: платники заздалегідь знають, скільки доведеться платити, сплачують добровільно, майже жодних можливостей для причіпок та штрафів, і, відповідно, корупції… Немає потреби у касових апаратах, які фізично неможливо встановити на багатьох ринках та розкладках; у повсякденному контролі за мільйонами платників, який фізично неможливо здійснити; і, найголовніше, – немає потреби витрачатися на бухгалтерські послуги, які для дрібного бізнесу та самозайнятих працівників складали би чималу статтю нікому, окрім податкової, не потрібних витрат. Створила людина робоче місце собі, або й кільком іще – нехай сплачує фіксовану суму та й працює.

Головна проблема полягає у зловживанні спрощеним податком з боку великих компаній, які дійсно занадилися використовувати її як внутрішній офшор. Втім, підходи ідеологів Кодексу не витримують жодної критики. Якщо подовжити «дорожню» тематику, то виглядатиме приблизно так: в автомобільних аваріях гинуть люди. Тому треба автомобілі заборонити. Хвиля протестів призвела до того, що певним категоріям дозволили їздити (тобто, працювати) – рівно тією мірою, якою вони спромоглися натиснути на владу. Скажімо, зовнішньоекономічну діяльність спочатку хотіли заборонити усім спрощенцям, потім з’явився єдиний виняток для програмістів. Хоча за логікою, проблема тут була у сплаті ПДВ при імпорті, а експортом зловживати взагалі не на чому – і чим експортери, скажімо, перекладацьких послуг, гірші?

Насправді, тут проявився підхід, системно застосовуваний «новою владою»: приголомшити опонентів тотальним «наїздом», а потім, наразившись на спротив, трошки відступити – але тільки подекуди, там де спротив був, і тільки потрошки, наскільки він був сильним.

І хоча можна зрозуміти позбавлення аудиторів та бухгалтерів права платити спрощені податки – от вже кому таки немає підстав спрощувати! – щодо деяких інших категорій (інжинірингу, консультування, тощо) відповідь парламентського комітету з податкової та митної політики така: відмовити, «оскільки саме в цих сферах професійної діяльності спостерігаються найбільші обсяги мінімізації податків та зловживань системою». Тобто, якщо за статистикою в аварії частіше інших потрапляли, скажімо, «Жигулі», то взагалі заборонити такі авто. Не кажучи вже про те, що винахідливі менеджери великого бізнесу не дарма їдять свій хліб: у вічній справі мінімізації на місце цих видів діяльності завтра прийдуть інші. Тільки ні в чому не винні справжні консультанти та винахідники будуть вимушені іти у тінь, або просто їхати у більш сприятливі краї. На жаль, під стіни Верховної Ради з відрами вони не підуть.

Наступ на середній клас

Підходи Податкового Кодексу найкраще характеризує відношення до простих фізичних осіб. От, скажімо, була раніше у законодавстві така нісенітниця: з усієї суми «доходів» від продажу власного майна законослухняний громадянин мав сплатити податок – так, ніби він продає вкрадену чи знайдену річ. Виняток милосердно зробили для однієї квартири та одного автомобілю (мотоциклу) протягом року. А, скажімо, якщо Ви придбали дитячого візка, а за рік його продали уживаним – звичайно, дешевше – то з останньої операції мали б сплачувати прибутковий податок! Звичайно, навряд чи хто платив у таких випадках. Так ось, була така пропозиція нардепа Ляпіної: брати податок тільки з позитивної різниці між цінами продажу, та купівлі. Тобто, якщо заробив на перепродажу – тоді і сплачуєш. Комітет відхилив її з мотивуванням: «…призведе до звуження бази оподаткування та втрат бюджету». Отже, коли йдеться про фізичних осіб, малий або середній бізнес – то бюджет за будь-яку ціну.

Але чому ж тоді Азаров передбачає… втрати бюджету від запровадження нового Кодексу? Якщо, як говорить його головний ідеолог Колесніков, «податки мають сплачувати усі», то чому ж декому точно стане гірше, а всі разом заплатять менше? На чию користь вигода?

Однозначно – не вчителів та пенсіонерів, з якими лицемірно закликає малих підприємців «ділитися» пан Бродський, а великого бізнесу. Саме він отримує спрощення, знижки, і переваги. Як обмовився колись Азаров «ми – ліберали, тому виступаємо за пільги для великого бізнесу». Більшого знущання з слова «ліберал» собі і уявити важко. І ось вона, ідея, втілена у життя: для середнього бізнесу можливість використовувати спрощену систему як офшор намагаються ліквідувати, а собі, любимим – полегшити; малому бізнесу та фізичним особам податки підвищують – собі знижують. Отака справедливість.

Гірше того, деякі моменти наводять на думку, що економічні чинники – не головні. Адже свого часу запровадження спрощеної системи призвело до різкого зростання надходжень від відповідних категорій платників. Зараз ефект від її обрізання, скоріше за все, буде зворотним. Навіть якщо ні, то покращення ніхто не відчує, адже на фоні бюджетних надходжень від того ж ПДВ всі податки з малого бізнесу – дрібниця. Якщо б хоч десяту частину зусиль, витрачених на боротьбу із спрощеною системою і зловживаннями нею, спрямувати на ПДВ, то ефект був би насправді відчутний. Але влада діє саме так, як вона діє.

Все стає зрозумілішим, якщо подивитися з політико-економічного погляду. Середній клас – це саме ті, хто відчувають себе незалежними від системи влади. Яка, своєю чергою, за російською традицією, здійснюється через вибіркове застосування невиконуваних законів. Власне спрощена система створила відчутний прошарок такого середнього класу, який отримував більш-менш достойні доходи ЗАКОННО. Саме він відіграв найважливішу роль у Помаранчевій Революції. Отже, зараз, здається, команда Януковича-Азарова поставила свідому задачу: за будь-яку ціну знищити цей прошарок, який вже одного разу завадив їй прийти до влади. Заодно, відволікається увага від дійсно великих проблем податкової системи – адміністрування ПДВ, офшорів, та відповідних «схем».

Хоча, є і інший варіант. Президент може грати «доброго поліцейського», як він це вже колись зробив: Рада прийме, а він не підпише. Виступить таким собі заступником, не дасть скривдити малий бізнес, і в черговий раз спрямує весь негатив на «бояр». Це був би мудрий крок. В іншому разі, Податковий Кодекс цілком може стати «Сталінградом» для цієї владної команди.

Володимир Дубровський є старшим економістом та членом Наглядової ради Центру соціально-економічних досліджень

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG