Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 18:10
Перед мною – «сіркові, бігаючі, очі» Президента України біля мікрофону ПАРЄ, коли він «задкував», на відомо чиє замовлення, з приводу оцінок Голодомору (всупереч вже діючому закону його ж держави про геноцид!) і – очі моєї бабуні, котра розповідала про весну 1933 року… Мовчати про це не можу.

Бабуня у час Голодомору залишилася з двома маленькими дітьми (моя мама і мій дядько) та старим батьком (прадідом моїм) вдома, в селі на Вінничині , а дідуня (її чоловіка) забрали на так звану дійсну службу до сталінської армії…

Найстрашніші були, за розповіддю бабуні, яка ніколи нічого у своєму житті не любила перебільшувати, місяці зими–весни 1932-33 років. Батько її вже опух і не міг пресуватися, малий синок весь час кричав (не плакав!), бо у бабуні молока не було від голоду… Моя мама, котра мала трохи більше двох років, тихо лежала під лахміттям у ліжку… У хаті з їжі майже нічого не було, лише схований під ліжком, де лежала мама, клумак проса…

Одного похмурого дня до хати зайшло троє озброєних чоловіків, у одного гвинтівка була з багнетом… Привів їх хтось з сільських радянських активістів, котрий навіть сам був чорніший чорної землі… Той, що з багнетом, попорпався ним відразу ж під ліжком і витяг звідти останню надію – клумачок із залишками проса. Бабуня впала зі сльозами на коліна, молячи не позбавляти родину останньої надії, але марно… Вона ще розповіла таку деталь, коли продзагін, чи точніше, загін смерті, виходив з хати з клумаком проса, то в сінях, за дверима, вони побачили кадуб із залишками від квашених огірків (лише трохи розсолу і шматки квашеного укропу на дні). Той, що з багнетом, оглянувся і хапнув з кутка дерев’яну цеберку із залишками дьогтю і вилив це у кадуб…

Ось вам деталь, яка свідчить про те, яку роль виконували оці владні озброєні групи… І не лише у нашій хаті, подібне вони робили у кожному дворі нашого села. Забрати все до крихти, знищити будь-які залишки того, що хоча б чимось нагадує харч – це було завдання, як їх бабуня чомусь називала – «ястребків», спецзагонів сталінської влади в Україні у 1932-33 роках.

В кінці зими від голоду помер мій найстарший дядько, син бабуні… Вона насмілилася написати листа до чоловіка, до війська, котрий пішов до командира частини і розповів про біду та попрохав допомоги… Командир люто накричав на мого діда: «Ти чаво здєсь разводіш націоналістическую пропаганду...Какой ґолод!? Мразь! Молчать мне, что под расстрел захател!? Вон отсюда!…» Потім вже, навздогін додав: «Твойо счастьє, что син у тебя умер… А не то б сразу ж под трибунал… Іді і молчі мнє, нікаму ні слова…»

Весною бабуню гнали на роботу… Давали за це якийсь морковний чай… Вона розповідала мені, як дала свою частку чаю татові (моєму прадідові) і чогось там відвернулася у ванькір, а потім дивиться – тато тихо плачуть, напівлежачи на долівці. Вона питає: «Чого! Що сталося!». А він у сльозах: «Вибач, Настуню, я нехотячи розлив чай твій…». До вечора прадід помер.

Бабуня була у страху за мою маму, свою донечку, маля ще… Вже рвала по глибоких ровах пагони кропиви і ще якогось бур’яну, рачки повзала по городу та інколи знаходила в іще мерзлому ґрунті гнилу картоплину… Це й врятувало. Сусіди з’їли доньку… Це лише окремі фрагменти із життя нашої родини, сусідів, у лихий час Голодомору.

Таких сумних історій 1932-33 років у нашому та сусідніх селах тисячі… На Вінничині померло від Голодомору понад мільйон моїх земляків. Це статистика, але за нею – очі моєї бабуні, доля моєї мами (у якої до сьогодні чорний страх в очах про ті часи), мого дідуня, моїх рідних… та сьогоднішні заяви Президента України, глави народу, який хотіли винищити у 1932-33 роках… Як все це стерпіти!? Як це все розцінити!? Знаю лише, що свіча 27 листопада горітиме і в пам’ять про моїх рідних, загиблих у Голодоморі 1932-33 років. Цього не забути, ні простити, пане Президент! Це був геноцид мого народу!
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG