Доступність посилання

12 Грудень 2017, Київ 22:39

Ірина Магрицька

Луганськ – Якби всі без винятку міжнародні спостерігачі оцінили нещодавні вибори в Україні так само, як зробив це голова громадської організації «За справедливі вибори» російський адвокат Сергій Мірзоєв (а він назвав їх відкритими й демократичними), наша влада теж охарактеризувала б їх як такі, що проведені за європейськими стандартами...

Та от яка невдача: уже на четвертий день після завершення голосування з-за кордону стали надходити заяви щодо зниження в Україні рівня демократії.

У відповідь на цю критику винахідлива заступниця голови президентської адміністрації Ганна Герман зауважила: мовляв, дефініція демократії не є чимось застиглим; у кожній країні, і в Україні також, демократія має свої особливості. Отож, виявляється, світ просто не зрозумів особливостей демократії по-українськи.

Якою ж є наша «доморощена» демократія – демократія від тих, хто організовував ці вибори від імені держави?

Чому комуністи вибачають регіоналам усе

Спілкуючись із багатьма своїми земляками, знаю, що чимало з них, розчарувавшись у регіоналах, віддали свій голос за комуністів. Щодо колишнього голови Луганської міськради Сергія Кравченка та депутата парламенту Олександра Єфремова, який активно знову просував його на цю посаду, то до самого дня голосування на вулицях Луганська можна було почути такі характеристики цих осіб, які навіть папір може не витримати, найм’якіша з них – «воры». За комуніста Спиридона Кілінкарова об’єктивно мало б проголосувати в середньому удвічі більше люду, ніж за Кравченка.

Коли ж повідомили, що Кілінкаров «відстав» від Кравченка всього на 21 голос, усім стало зрозуміло, що останній переміг шляхом фальсифікацій. Майже ніхто в Луганську не вірить у те, що Кравченко здобув перемогу в чесній боротьбі. А особисто я ніколи більше не подала б руки тим, хто вкрав таким чином у мене перемогу.

Цікаво, а чи працюватимуть надалі після цього в коаліції парламенту комуністи з регіоналами? Якщо й працюватимуть, то, безперечно, лише заради великої справи, яка й об’єднала їх у ту саму коаліцію, – заради боротьби з усім українським. Та й то за умови, що діяльність цих партій координується з єдиного центру…

Цілком штучно виглядає число голосів виборців «21» (це число добре відоме картярам); так само скидається на штучний і відсоток виборців, що проголосували за Кравченка, – 36,6% (екзит-пол від R&B Group навів число, знайоме всім, хто має або хоче мати нормальну температуру тіла). Ця гра з числами – не інакше, як звичайний шулерський кураж організаторів виборів.

Шахрайські виборчі технології

Зафіксовано безліч фактів того, як протоколи з дільниць відкрито переписувалися на догоду замовленим «згори» результатам. Самі кандидати на мерів буквально ловили за руку тих, хто, не приховуючись, здійснював махінації з цими документами.

А почалося організоване фальшування зі створення незбалансованих у політичному плані комісій, із того, що представники однієї партії (неважко здогадатися, якої) могли обіймати в них усі керівні посади. Непоодинокі випадки, коли всі керівні посади в дільничних комісіях розподілялись на засадах сімейного підряду, наприклад: чоловік – голова, його дружина – секретар, а племінниця – заступник голови.

Небагатьох принципових і розумних людей, які представляли опозиційні партії (об’єктивно кажучи, Луганська обласна організація БЮТ узагалі розвалена, її представників у виборчих комісіях, можна сказати, зовсім не було), більшість усіляко усувала від роботи – як-от, не повідомляли їм про наступні засідання. А тих, хто ці засідання пропускає, більшість своїм голосуванням виключає зі складу комісії. Бувало, що таких принципових просто залякували звільненням із роботи – їх або їхніх родичів.

Кілька показових прикладів заздалегідь організованого фальшування навели мешканці сільської Луганщини. На цих виборах там не було ніяких не те що закордонних, а взагалі спостерігачів (окрім замовлених провладною партією); поодинокі місцеві спостерігачі від непровладних партій загальної виборчої картини не міняли.

Микола Аннусов, мешканець Біловодська, голосував за місцем своєї прописки – у селі Бараниківка. Зі списку партій до обласної ради він обрав ВО «Свобода». Коли ж були оголошені результати виборів на цій дільниці, виявилося, що жодного голосу за «Свободу» немає. Щодо зникнення свого голосу Микола Іванович написав заяву до прокуратури, але йому відповіли, що ці питання належать до компетенції суду.

Щонайменше 31 мешканець Бараниківки голосував за «Нову політику» Володимира Семиноженка. Членам комісії і спостерігачам, які загітували людей віддати голос за цю політичну силу, заплатили відповідно по 75 і 50 гривень. У підсумку ж голосів за представників «Нової політики» залишилось усього 13.

Подібний приклад навів мешканець міста Щастя: на попередніх парламентських виборах він і його родина (загалом шість осіб) голосували за СПУ. А в протоколі, як виявилося, жодного голосу за соціалістів не було.

Член районної комісії Віра Аннусова випадково ознайомилася з заявами, написаними нібито мешканцями села Бараниківка щодо можливості голосування вдома через старість або важку хворобу. Таких заяв у папці було близько ста, і написані вони були майже всі одним почерком від імені молодих людей, які кілька років тому виїхали з села на заробітки й перебувають сьогодні в інших областях або країнах. Наприклад, за адресою вулиця Пушкіна, 8, де колись була хата, а сьогодні замість неї купа глини, подано заяву від Людмили Старікової, 1980 року народження (вона теж на заробітках).

Якщо всього в селі виборців близько тисячі, то кількість бюлетенів тих, хто «голосував» від імені цих заявників, складає 10%. А в межах області це відчутний відсоток!

А насправді за «мертвих душ» голосували ті, хто брав участь у так званих каруселях. По суті, ці люди – кріпаки, працюють на свого землевласника-феодала, і вони готові зробити все, що він скаже. Тим більше, якщо той пообіцяє дати 200 гривень.

Карусельників возили автобусом із села в село. Один член комісії обурився: «Ви ж уже третій раз голосуєте!», за що був обкладений ними матом. Карусельники знали, до кого саме з комісії треба підходити за бюлетенями, які прізвища треба називати як ніби свої. Дехто з них, як у цирку, ще й перевдягався, в хід ішла навіть перука.

А в інших селах члени комісії навіть не панькалися: самі вкидали пачками бюлетені у скриньку.

У селі всі про всіх усе знають. І члени комісії знають, хто за кого буде голосувати, бо знають погляди односельців. Отож у того, хто голосував не так, як «треба», виявлявся, як правило, навмисно зіпсований бюлетень: то член комісії номер округа «забуде» зазначити, то свій підпис поставити. Зрозуміло, що голос власника зіпсованого таким чином бюлетеня вже не буде врахований.

Одна з головних завершальних процедур під час виборів – сортування проголосованих бюлетенів перед тим, як їх порахувати. Немає ніякої гарантії того, що це сортування буде здійснене чесно, коли ті, хто це робить, стають щільним колом, і до них ніхто зі спостерігачів (якщо такі є) не може підійти з метою проконтролювати цей процес. Саме тут і перекладають голоси від одного кандидата або партії до іншого.

Названі вище махінації здійснювались не в одному селі чи районі, а по всій Луганській області. Ті, хто організовували все це дійство, прекрасно знали про свою безкарність. Тому й бенкетували вже в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, коли ще було далеко до оголошення остаточних результатів виборів по області. Бо вони вже знали загальний результат!

Якби на Луганщині вибори пройшли законно, прозоро й демократично (як обіцяв Валерій Голенко, до виборів голова ОДА, а після них голова облради), якби студентів масово не повели в переддень голосування на мітинги на підтримку своїх ректорів, кандидатів на депутати від Партії регіонів (а інакше в них просто немає шансів стати депутатами) і не зобов’язали мешканців гуртожитків іти виконувати свій громадянський обов’язок (контроль із боку деканатів був невсипущим; а щоб студенти не роз’їхались по домівках, у день виборів усім групам виставили іспити), то їхні результати показали б, що насправді участь у голосуванні взяло навіть не 40% виборців області, а не більше за 30% і що за Партію регіонів реально віддало голосів набагато менше громадян, аніж показала офіційна статистика. Думаю, що таких було б не більше за 10–15% – тих, хто, хоч і критикує владу, все одно її ж і обирає. Так само робить общипана хазяїном курка, яка, хоч і гола, обідрана, все одно тулиться до ноги свого господаря…

Непокаране зло множиться

На президентських виборах 2004 року мені довелося бути членом Жовтневої ТВК у місті Луганську. Тоді нам, малодосвідченим представникам команди Ющенка, важко було розібратися у виборчих махінаціях, якими керувала Валентина Зеленська з Партії регіонів, голова цієї комісії – вона вже набила на цьому руку. Помічаючи деякі факти, що лежали на поверхні, ми безрезультатно виборювали правду, бо були в меншості.

Усім відомо, чим закінчилися ці фальсифікації в загальноукраїнському масштабі. На Зеленську тоді прокуратура завела кримінальну справу. Бандитам обіцяли тюрми, і ця пані сховалась у якомусь селі – повірила, наївна, в те, що їй загрожує ув’язнення. Пройшов час, її ніхто не розшукував, бо справу було закрито за відсутністю відповідача, після чого вона спокійно повернулась додому.

На всіх наступних після 2004 року виборах ця жінка як неперевершений «фахівець» знову очолювала ту саму територіальну комісію, і на останніх – теж.

Такі люди є цінними кадрами для влади, яка й далі хоче залишатись при владі. А кадри, як відомо, вирішують усе.

Очевидно, саме про описані тут та схожі з ними факти думала Ганна Герман, коли говорила про «особливості» української демократії. Такого, мабуть, немає ніде в інших країнах, окрім пострадянських (наприклад, такі самі технології під час виборів широко застосовуються в Росії).

Що європейські спостерігачі мають знати

Людині, не обізнаній із вишуканими маніпуляціями нечесної влади, важко самій в усьому цьому розібратися. На мою думку, перед тим, як приїхати безпосередньо на наші вибори, спостерігачі з країн із розвиненою демократією повинні пройти тренінги з вивчення усіх наших маніпулятивних технологій. Але ці тренінги мають проводити не «фахівці» від Партії регіонів на кшталт Михайла Чечетова, заступника голови фракції регіоналів у парламенті, а ті, кому провладна більшість влаштовує постійне цькування у виборчих комісіях – чесні люди, які не хочуть миритися з фальсифікаціями, – а також ті нечисленні українські організації, які по-справжньому захищають права людини, а не відпрацьовують закордонні ґранти.

А от у представників справді демократичних країн я б хотіла спитати: чи голосують у них психічно хворі люди? Бо на думку мені якраз спала розповідь однієї сусідки про те, як вона з онукою, інвалідом ІІ групи (діагноз – олігофренія) ходила голосувати. Оскільки бабусі не дозволили зайти в кабінку разом із онукою, остання пішла сама. Вийшовши, дівчина стала радісно всім показувати, як вона «проголосувала» – понамальовувала на всіх своїх семи бюлетенях безліч квадратів і різних ліній. Щодо участі таких людей у виборах українське законодавство, мабуть, жодного разу не мінялося, оскільки ЗМІ постійно повідомляють про масове (й одностайне) голосування пацієнтів психлікарень.

Влада на Луганщині від 1991 року до сьогодні якщо й мінялась, то лише персонально, а не змістовно. Усі наведені тут виборчі технології розроблені й випробувані нею в нашій прикордонній із Росією області (як, до речі, і в прикордонному Закарпатті) вже давно. На останніх же виборах ці технології перенесені вже на всю Україну, бо регіональна за своєю суттю партія захопила сьогодні всю країну. Разом із тим, усі на Луганщині помітили, що таких незаконних, непрозорих, недемократичних виборів, якими були останні, тут не було навіть за часів Кучми…

Доки дії відвертих фальсифікаторів залишатимуться безкарними, доти у нас не буде нормальної демократії – демократії без усіляких «особливостей».

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG