Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 19:28

В Україні останнім часом все більше і частіше зважують, якою повинна бути опозиція і чи є для неї місце в політичному житті держави. Правляча коаліція продовжує штовхати державний віз без споглядання на тих, хто вважає себе її опонентами.

Крик і галас немовби продовжуються, але критика майже ніяк не впливає на рішення, не зупиняє і не поліпшує їх. У своїх прокляттях на адресу влади опозиція в основному сподівається на підтримку вулиці, однак сьогодні вулиця не дуже переймається закликами до непокори владі.

Причому в арсеналі активістів спротиву владі повністю виключається будь яка можливість конструктиву.

Опозиція за старою традицією вбачає свою перспективу лише у площині сліпої незгоди, навіть за умов, що існуюча влада користується суттєвою підтримкою більшості.

Це сприймається за більшовицькою формулою – народ, мовляв, обдурили ще раз. Хоча, хто його дурив, коли владу мала теперішня опозиція?

Заокеанський приклад

Деякий свіжий акцент про нинішню альтернативну роль опозиції засвітився не в Києві, а в Вашингтоні. В Америці відбулися проміжкові вибори до Конгресу, де республіканська опозиція здобула серйозну перемогу. Демократи дещо послабили свої позиції в Сенаті, а в Палаті представників вони втратили більшість.

Як же скористалися перемогою республіканці? А як скористалася б українська опозиція, якщо б їй вдалося отримати більшість у Верховній Раді. Знову повне безладдя? Провал будь-яких пропозицій з обох боків? Глухий кут? Хаос? Усе це спостерігалося роками. Нема ніяких гарантій, що це не повторилося б.

У далекій Америці до хаосу ставляться трохи інакше. Навіть не трохи, а прямо протилежно. Сьогодні республіканці можуть створити серйозний головний біль владі президента Обами. Але їхня реакція на власну перемогу на виборах була інакшою.

Лідери республіканців закликали Обаму і його прихильників до співпраці, до пошуку компромісів, до згуртування усіх політичних сил навколо вирішення найгостріших питань, що постали перед країною.

Дуже конкретні проблеми: високий рівень безробіття, величезна заборгованість держави, зниження податків, досить заплутані міжнародні позиції Америки.

Словом, на думку республіканців, є над чим працювати разом зі своїми політичними опонентами. І демократи, за визначенням, просто не можуть відмахнутися від простягнутої руки. Бо це буде їм дуже дорого коштувати. Вони ще більше втратять. Це розуміють не лише нагорі, а й у середовищі пересічних американців.

Так у Сполучених Штатах з’явився вагомий політичний шанс згуртування нації.

Україна – не Америка

А тепер запитання на засипку: невже українці гірші за американців? Адже в історії українці завжди вирізнялися своєю хазяйською жилкою. Де вона?

Уже багато разів обидві сторони – влада і опозиція – переконувались, що сліпе гиркання і люта ворожнеча не давали жодного результату.

І коли представники владних кіл час від часу зізнаються, що їм також потрібна опозиція, то за цим, крім провінційного кокетства є щось серйозне також.

Навіть найсамозакоханішій і найуспішнішій владі потрібно мати розумне і конструктивне оточення опонентів. Це певна мотивація для самомобілізаційних процесів.

Країна просто захлинається від браку здорового і талановитого опозиційного середовища. Суспільство уже не реагує на заяложені штампи, типу: владу захопили бандити, Україні кінець, мова вмирає, нація ржавіє.

Цей галас викликає підозру, що дуже комусь хочеться наблизити катастрофу, щоб у каламутній водичці урвати для себе ласий шматочок.

По-перше, Україні не кінець. А по-друге, нехай навіть і не мріють.

Від опозиції чекають не тупих революційно- гаслових повторів, а таких пропозицій, від яких влада не змогла б відмахнутися.

І нарешті, уже в третьому тисячолітті можна вирватися з ленінсько-сталінських принципів, що компроміс – це буцімто прояв слабкості. Не треба розуміти на рівні комсомольського пафосу, що компроміс вимагає негайно лягати під владу.

Справжній компроміс – це вища форма творчого прояву. Це, якщо хочете, штурм інтелекту. Це те, чого нема ані у влади, ані в опозиції.

Зачароване коло: влада панічно боїться співпраці, опозиція не вміє співпрацювати навіть у власному середовищі. Тут є бодай один позитив –Україна переживе і цю незграбність тих, що рвуться в її герої.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG