Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 15:02

Київ – Прийшовши до влади на інерції «совка», Віктор Янукович і його оточення вирішили діяти з Україною нахрапом, «ламати» всіх через коліно, але не вийшло. І тоді режим з подивом виявив для себе, що Україна зовсім не така, як Донецька область, і вона повна для нього сюрпризів.

Намагаючись вести подвійну гру з українським народом, Янукович, видно, так і не зрозумів, що сам пиляє гілку, на якій так комфортно сидів усі ці роки. Адже відстоюючи інтереси Москви, він діє не на користь держави, котру за несприятливого для українців збігу політичних і економічних обставин тепер очолює.І це починають розуміти все більше і більше українських громадян. Довіра до Партії регіонів швидко девальвується, і можна сказати, що сьогодні Майдан-2 тестує Януковича на те, чи він може взагалі бути Президентом країни.

Як показали майже дев’ять місяців перебування «донецьких» при владі, в їхніх діях зовсім не проглядається стратегічного мислення. В кінці 2010-го Янукович проходить тести на демократію, не усвідомлюючи, що це таке взагалі. При цьому нездатність прогнозувати хоча б на декілька кроків наперед із-за неадекватного сприйняття дійсності затягує його в коловорот «русского мира», який у переважної більшості українських громадян викликає стійке відторгнення.

Політик із конструктора Lego

Але найгіршим для Януковича є те, що за нинішніх обставин у нього фактично немає можливості для маневрів, якщо б навіть спробувати уявити, що він захотів би щось змінити. Адже його політична постать скомпонована і зібрана із частин політичного конструктора Lego тими, чиї бізнес-інтереси він від самого початку представляє.

Здавалося б, що виборці Януковича отримали все, що хотіли. Українську мову можна вже ніби і не вчити, російський флот в українському Криму майже назавжди, а Бандера і Шухевич вже нібито і не Герої України. Однак з'ясувалося, що це далеко не все. А точніше зовсім не те.

Адже ті, хто мав би свого часу сказати Януковичу, що за визначенням не може бути в України путінізації суспільства, приховали від нього цю дуже важливу інформацію. Тому що не має Україна таких величезних запасів нафти і газу, фінансів і критичної маси чекістів, щоб, наобіцявши суспільству, як це зробив свого часу Володимир Путін, можна було виконати хоча б частину з обіцяного. Крім того, дуже багато різного мають Україна і Росія, не кажучи вже про менталітет.

Проте Янукович – персона досить прагматична, і він нутром чує небезпеку своїй президентській посаді. Звідси його публічний вихід на Майдан і намагання не загострювати назрілу з його ж вини ситуацію до краю. Втриматися на плаву для нього нині найголовніше, але щоб пливти далі, як мінімум, необхідно знати, куди. А з цього проводу виникають великі сумніви.

По суті, виникла парадоксальна ситуація. Із лютого «януковичі» займаються демонтажем України в Україні. Але країна є, і вона залишається. За президентства Віктора Ющенка було побудовано її демократичну базу. І не дивлячись на всі надзусилля «донецьких», повністю її зруйнувати так і не вдалося. І якби при владі в Україні тепер перебували навіть не «трієчники», а «двієчники», то вони б мали знати зі світової історії, що жодній із існуючих раніше імперій (включаючи і колишній СРСР), не вдалося ані перемогти, ані втриматися навічно. А тим паче путінській імперії єдиного «русского мира», в перспективність якої, крім Путіна, вірить хіба що його найближче оточення.

Янукович наступає на всі можливі граблі

Одним із чинників Майдану 2010 року, безумовно, стало те, що українці нарешті усвідомлюють, що на їхній батьківщині почали запроваджувати, по суті, окупаційні порядки. «Януковичам» заважає все українське в Україні. І питання не тільки в мові, без якої існування жодної нації неможливе. Для них важливо, щоб в Україні так і не сформувався третій стан – середній клас, котрий завжди є основою демократичного суспільства. В Україні встановлений олігархічний режим типу найгірших зразків Латинської Америки. Коли декілька сімей беруть під свій контроль всю економіку країни, а також і її населення.

Також одним із способів тестування Януковича Майданом стає те, чи готовий він припинити свою добровільну підлеглість перед Кремлем. Адже політика Росії щодо України – це завжди політичний тиск і шантаж. То ж невже приклад президента Білорусі Лукашенка так нічого його і не навчив? Москві завжди буде мало здачі частини національних інтересів України. Їй потрібно в кінцевому підсумку не менше ніж усе. Тобто, щоб незалежної держави Україна не існувало взагалі.

Загалом же все, що зараз робить Янукович, дуже важко взагалі піддається аналізу. Оскільки складається враження, що він ніби навмисне наступає на всі, які тільки можливо, граблі. Починаючи з української мови і закінчуючи підприємцями. І головна проблема української-неукраїнської влади не тільки у тотальній корупції, а й ще до того в гранично низькому її інтелектуальному рівні. Бо, як виявилось, «король голий», звідси, цілком закономірно, всі очевидні пробої і проколи нової влади.

Вже майже 20 років Україна йде своїм шляхом. У 2010 році «донецькі» вирішили збити український народ з цього шляху. Янукович і його команда сьогодні на догоду антидемократичному, неоімперському кремлівському режиму намагаються перетворити Україну на ще одну євроазіатську державу. Дивно, чому шанувальники режиму «януковичів» не хочуть зрозуміти, що Росія, керована псевдопартійною кланово-олігархічною номенклатурою, вже давно опинилася далеко позаду від цивілізаційних процесів. А також із-за цього відстає економічно. Фактично путінська Росія увійшла в період, котрий за багатьма своїми основними параметрами дуже схожий на часи брежнєвського «застою».

Влада не є безмежною, як це здавалося спочатку

То ж куди хочуть запроторити українців «донецькі»? Приєднатися до російського застою чи знову стати малозначимим сировинним придатком Росії? І коли Президент Віктор Янукович у Брюсселі розповідає про європейський вибір України, то хіба шлях України до Європи пролягає через її анексію Російською Федерацією?

Одним із видимих тестів Майдану для Януковича може стати його (поки що) «безпартійність». Оскільки дуже важко повірити в те, що будь-яка політична акція при цьому є аполітичною. Можливо, поки що Віктор Янукович так і не дозволив зробити собі будь-яких різких кроків щодо Майдану 2010, бо дуже сподівається на те, що майданці і надалі відхрещуватимуться від політики.

Це ніби така собі негласна домовленість, ви не даєте керувати собою Юлії Тимошенко чи ще комусь зі впливових нинішніх українських політиків, а я робитиму вигляд, що це мене зовсім не стосується, і я, навпаки, нібито з вами.

Хоча подібна конфіденційна угода не може бути дуже тривалою. Позаяк цілком можна говорити не про відсутність політики в цій громадянській акції, а про її, до часу, приховану складову. Котра наразі всіма доступними для влади засобами замовчується та завуальовується. Адже і владі, і опозиції стає зрозуміло, що нині на Майдані 2010 зароджується нова політична сила, котра досі утримувалася від оприлюднення свої публічної політичності. Ховаючи її під маскою аполітичності. Тому не можна виключати того, що сьогодні на київському Майдані зароджується нова впливова партія.

Хоча від самого початку чомусь не покидає відчуття, що цей Майдан не зовсім справжній. Все ніби, як і має бути. Люди і емоції, гасла й прапори. Але відверте апелювання до доброго царя від Партії регіонів викликає певний сумнів. Відбувається ніби якесь розмежування в оцінці влади. Поганий прем’єр Азаров зі своїми невдалими реформами і податками та хороший Президент Янукович, який не знає, що в дійсності коїться в Україні, але готовий стати на бік народу.

У підсумку такий Майдан цілком здатен «відмити» рік правління «януковичів» Україною і поставити перед «донецькими» питання необхідності створення реального коаліційного уряду після того, як Прем’єр-міністр Азаров буде остаточно «спалений» і на нього навішають всіх можливих собак. Таким чином на певний час спускається пар народного невдоволення режимом, хоча від самого початку вже було зрозуміло, що за цієї влади справжніх реформ немає, не було і не може бути.

«Донецька» влада дуже боїться реального соціального вибуху, тому такий інертний Майдан їй, можливо, навіть і на руку. Однак «трон» Януковича захитався і ветування ним Податкового кодексу може стати першою поступкою режиму українському народу.

Загалом же, на мою думку, головним тестом Майдану для Президента Віктора Януковича є те, що він нарешті усвідомив: його влада не є такою безмежною і самодержавною, як це йому здавалося в лютому 2010 року. І якщо бездумно виконувати всі можливі забаганки Москви, то врешті-решт можна й втратити і свою президентську посаду, котра в жодному разі за українських реалій не може бути довічною.

Та хоча це все разом взяте і не можна назвати прозрінням Януковича, та певні уроки на майбутнє він усе ж із цього для себе винесе. А надалі вже від нього самого залежатиме, наскільки тести Майдану здатні визначити в подальшому і його політичну долю.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG