Квіти Катерини Білокур як фермент українського духу

Кілька десятків свічок палають на сходах музею народного мистецтва. Так розпочався вечір пам’яті Катерини Білокур, простої сільської дівчини, яка, не маючи ані середньої, ані художньої освіти, самотужки досягла світових вершин майстерності. До ювілею майстрині виступають танцювальні та фольклорні колективи. Лунають улюблені народні пісні Катерини Білокур, які дарували їй натхнення.

Творити – незважаючи ні на що

Катерина народилася у селі Богданівка на Київщині. Пробувала малювати змалечку – спочатку сажею, потім саморобними фарбами на самотканому полотні.
Найбільше любила зображувати квіти – вважала їх символом життя. Ані в рідних, ані в односельців Катерина не знаходила розуміння. І щоразу мала захищати своє право на творчість.

«Сиджу біля кожної квіточки – з натури малюю. Бо зірвана квітка – це вже не квітка. Клянуся, хоч на старості літ – та буду художником!» – писала Катерина Білокур в одному зі своїх листів.

Коли про художницю-самоучку дізналися мистецтвознавці – її роботи здобули світове визнання. Найвідомішу її роботу, «Цар-колос», викрали з виставки у Парижі, як найціннішу, і донині збереглися лише її копії.

Катерина Білокур як ірраціональний прояв українськості

Роботи Катерини Білокур, народжені в добу радянського терору, нині є символом українського духу, розповідає автор книги про художницю письменник Олександр Дробаха.

«Катерина Білокур – це якийсь фермент, самородок українського духу. Це ірраціональне, яке формує українську волю, душу. Недаремно Пабло Пікассо, який побачив її роботи, сказав, що якби Катерина Білокур народилася у Франції, вона б увійшла до трійки найвідоміших художників світу»,– говорить дослідник.

Катерина Білокур пішла з життя у 1961 році. Проте художниця добре відома сучасній українській молоді. Підтвердження того – літературні та художні конкурси імені Катерини Білокур до 110–річчя майстрині, у яких щороку беруть участь сотні юнаків та дівчат з усієї України. Розповідає переможниця літературного конкурсу « Лист до Катерини Білокур», мешканка Новомосковського району Дніпропетровської області Ірина Граф: «Я взагалі люблю співати. Коли ми вчили пісню «Квітка –душа», вчителька музики розповіла про Катерину Білокур та її роботи. Я стала читати про неї, це допомогло мені відчути те, про що я співаю. А тоді дізналася про конкурс… Я рада, що приїхала до Києва і маю змогу побачити оригінали картин Катерини Білокур».

Нині понад 30 оригінальних полотен Катерини Білокур можна побачити у Національному музеї народного декоративного мистецтва. У 1940-х роках музей викупив їх у художниці, коли вона була ще на зорі своєї світової слави. Нині цей доробок безцінний, говорить заступник директора музею Галина Безкоровайна.

«Це неперевершено, і на цьому треба вчитися. Вона була сильною духом, і мала божий дар. Її картини життєдайні, вічні й невимушені. Квітка не належить якомусь часу, вона вічна. Так і її картини», – розповідає представник музею.

Сьогодні оригінальна манера творчості української художниці має своїх послідовників. Однак учні Катерини Білокур не повторюють її, рухаючись далі, відзначають дослідники.