Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 12:05

Лондон – Сьогодні світ відзначає День прав людини. Цього року темою відзначень є захисники прав людини – вони діють, щоб припинити дискримінацію. Сотні українських в’язнів сумління у 1970-80-их роках відбували покарання у радянських таборах лише за те, що виступали проти дискримінації українців у СРСР, обстоювали право свого народу на власні державність, культуру, мову, засадничі права.

Їхню боротьбу, чим могли, підтримували й українці, що живуть у країнах Заходу. Зокрема, в Європі рух на підтримку українських в’язнів сумління найактивнішим був у Великій Британії, де відбувалися численні акції протесту та інші заходи.

У Британії пік руху на допомогу українським політв’язням у Радянському Союзі припав на кінець 1970-их і 1980-ті роки. Але підтримка людей в Україні, що боролися за українські національні права, почалася набагато раніше.

Після Другої світової війни у Британії опинилися десятки тисяч політично активних українців. Їх новостворені організації, такі як Союз Українців та Організація Українських Жінок, британський осередок ОУН вважали, що одне з їх найважливіших завдань полягало у поширенні інформації про політичний стан в радянській Україні, про життя людей там. Із цією метою вони видавали англійською мовою численні брошури, летючки, писали листи до депутатів британського парламенту.

Перший заступник голови Союзу Українців у Великій Британії Ірина Терлецька каже, що той ранній досвід став у пригоді пізніше, коли радянський режим активно переслідував українських дисидентів:

«Наприкінці 1970-их і у 1980-их роках почалися більш масові акції. Відбулися демонстрації перед совєтським посольством, контакти із членами парламенту. Що цікаво: українська молодь, народжена вже тут, у Британії, активно включалася до цих акцій».

Водночас представники української громади намагалися надсилати і пакунки українським в’язням сумління, і, що дивно, деякі з них доходили за призначенням. Ірина Терлецька:

«Знаю чоловіка, що й досі живе у діаспорі, який довгі роки листувався з Іриною Сеник. Коли вона була у концтаборі і на засланні, він їй висилав нитки для вишивання. Коли Ірина Сеник приїхала до Англії, то дуже хотіла з ним зустрітися і подякувати. Хоча вона його особисто не знала, його пакунки до неї дійшли. Вона казала, що це було великою підтримкою для неї, знаком, що про неї не забули».

Підтримка жінок-в’язнів сумління

Українські організації часто координували свої дії та обмінювалися інформацією із британськими правозахисниками, які підтримували українських дисидентів, зокрема, такими організаціями, як Amnesty International та Пен-клуб.

Ірина Терлецька, що також є провідним членом Організації Українських Жінок, розповіла, як уже в другій половині 1980-их років ця організація вела кампанію на підтримку жінок-політв’язнів, таких, як Оксана Мешко та поетка Ірина Ратушинська. Вони надсилали листи до депутатів британського парламенту й міністерства закордонних справ. Як наслідок, 1988 року перед поїздкою на переговори до Москви їх делегацію прийняв державний секретар у міністерстві закордонних справ Вільям Волдеґрейв, щоб одержати більше інформації про українських політв’язнів і обговорити їхню справу під час візиту.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG