Доступність посилання

19 Вересень 2017, Київ 22:46

Символічна страта Сталіна: причини та наслідки


Пам’ятник Сталіну в Запоріжжі в день його відкриття 5 травня 2010 року

Луганськ – Утята голова пам’ятникові Йосипу Сталіну молодіжною організацією «Тризуб» у Запоріжжі не викликала належного резонансу в українських ЗМІ. Така майже абсолютна мовчанка – ніщо інше, як намагання їхніх власників вислужитися перед владою. Так, так: топ-менеджери провідних вітчизняних телеканалів – розумні люди, які усвідомлюють, що без того постгеноцидного електорального поля, засіяного Сталіним у 1933 році, Партія регіонів ніколи б не прийшла до влади в Україні демократичним шляхом.

Взагалі реакція в нашому суспільстві на цю подію була млявою, і це є зайвий доказ того, що воно із демократичного швиденько трансформується в тоталітарне.

Ні, звичайно, КПУ зробило заяви про загрозу відродження фашизму в Україні. І тим нашим співгромадянам, які й досі вішають цю червону локшину собі на вуха, мені хотілося б сказати наступне. Так, фашисти, знаходячись не при владі, вчинили би з тим пам’ятником так само, як і «Тризуб». Але так само з ним вчинила б і державна влада усіх цивілізованих країн світу. Країн, де рівень життя, між іншим, у десятки разів вищий, ніж в Україні.

Це сталося б тому, що Гітлер і Сталін сприймаються в тих державах однаково, і допоки наші прихильники «батька народів» не зрозуміють цього, ні вони, ні їхні діти з онуками не будуть жити за стандартами заможних демократичних країн.



Влада нас кине знов

Коли пам’ятник Сталіну тільки було встановлено на подвір’ї Запорізького обкому КПУ, речники Партії регіонів запевняли нас у тому, що влада не має до цього ніякого відношення і це справа виключно запорізьких комуністів.

Така позиція сьогодні не дає жодного морального права владі переслідувати тих, хто «стратив» Сталіна. Але, як ми не раз мали нагоду пересвідчитися, з мораллю в нашої влади не все гаразд. І вона обов'язково намагатиметься знищити «Тризуб» як політичну організацію. І не стільки тому, що їй дорога пам’ять про тирана. У Партії регіонів і серед її запроданців з боку ліберальної української інтелігенції достатньо аналітиків, щоби зрозуміти: якщо не знищити «Тризуб» сьогодні, завтра він стане головною загрозою для її абсолютної влади.

Довести це вельми просто. Цілком зрозуміло, що віддавати владу демократичним шляхом біло-сині не збираються. Про це свідчать результати останніх виборів мерів Луганська, Одеси та Харкова. На всіх наступних виборах такі «несподівані результати», без сумніву, вже з’являться в Центральній Україні, а ще через кілька років, можливо, і на Західній. Партія регіонів нізащо не віддасть владу не тільки без нового Майдану, а навіть, на превеликий жаль, без крові. По Луганську ходять уперті чутки, що наш патронний завод уже отримав велике держзамовлення від МВС України…

Без радикалів нам цієї влади не позбутися


Сьогодні це розуміють одиниці, завтра зрозуміють усі. В цій ситуації охочих забрати владу в політичних шулерів в Україні силою буде багато. Вони не будуть представляти реальної загрози владі, допоки не будуть об’єднані в організацію, члени якої не бояться репресій і крові. Ані своєї, ані чужої. Якщо пильніше придивитися до всіх політичних партій та організацій сучасної України, то такою силою є поки що тільки «Тризуб».

І це треба розуміти українським національно-демократичним політичним силам. Якщо вони, з притаманною їм сором’язливістю лібералів, не стануть сьогодні на захист молодих патріотів-радикалів, то завтра боротися на той час зі вже тоталітарним режимом Януковича не буде кому. Тоді той режим візьметься й за всіх непотрібних йому апріорі демократів.

Наостанок хотілося б сказати про особисте. У Луганську вже все готове для встановлення пам’ятника ще одному кату українського народу – Катерині ІІ. Той із луганців, хто добре знає свою (а не російську) історію, не може змиритися з цим. Я вже немолода людина, але, зізнаюся, що вже не тільки думав, а й готувався до того, як спаплюжити цей черговий виклик незалежності України. Я був певний, що, крім мене, це ніхто в моєму місті не зробить. Сьогодні в мене тієї впевненості вже, на щастя, немає.

А все ж таки я заздрю тим моїм землякам-патріотом, кому сьогодні двадцять чи трохи більше. Заздрю, тому що вони в традиційно тоталітарно-антиукраїнському середовищі Донбасу вже не одинаки. І не будуть ними.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG