У 55-ти скляних посудинах заввишки сантиметрів 40 під корком і сургучем закупорений символ італійської культури – енциклопедія з науки, літератури і мистецтва під редакцією Джованні Треккані. У рідині золотистого кольору престижні збірки видаються монументальними, і майже прихована їхня паперова природа.
Процес консервації майже такий, як це роблять із грибами, тунцем чи іншими харчами. Ось тільки продукти потім можна їсти, а консервовані книжки ні читати, ні погортати – лише споглядати.
Автор інсталяції, римський митець Бенедетто Маркуччі, 20 років зберігає літературу виключно під олією з насіння. Оливкова для такої операції не підходить через вміст кислоти. На енциклопедичну імпрезу пішло 500 кілограмів дутого скла для бутлів і тонна каштанового дерева для міцних полиць.
Ностальгія в олії
Книжка під олією у бутлі «Спочатку тижнями енциклопедичні збірки стояли в олії незакупорені. Цей час потрібен для того, щоб папір повністю увібрав олію. Як тільки паперовий матеріал наскрізь просяк олією, тоді бутлі з книжками закупорюють», — пояснив технологію процесу Бенедетто Маркуччі.
Звісно, електронній енциклопедії Wikipedia така доля не світить. Римський артист переконаний, що в епоху інтернету та цифрових технологій саме історичні друковані джерела інформації переживають критичний момент.
Тож, збірки, дбайливо залиті олією, набувають нової цінності, каже митець. Вони стають предметом культу, ніби перетворюються у святу реліквію. Бенедетто Маркуччі називає книжковий проект ще й ностальгією за колишньою Італією. Раніше під час суперечок чи дискусій брали до рук важкий том енциклопедії, а тепер знання (не завжди достовірні) черпають через телевізор та інтернет.
Возвеличення чи блюзнірство?
Хтось критично зауважить, що закупорити книжки в олії – це марнотратство матеріалу і знущання над культурою. Зрозуміла мета автора зберегти історичні видання, але ж у такому стані вони стають нечитабельними.
Артист Бенедетто Маркуччі має своє бачення. «Це зовсім не знущання над культурою, – каже він. – Навпаки, це спосіб возвеличення культурної традиції, яку в науковій сфері свого часу здійснила наша країна».
За словами Маркуччі, коли інновації справедливо замінюють традицію отримання знань із книжок, існує ризик у тому, що сама культура залишиться на запилених полицях такою ж закритою і закупореною, як її можна бачити на виставці у великих бутлях.
Через півроку свою ідею автор повезе за океан. «Законсервовану італійську культуру» виставлять в Інституті італійської культури в Нью-Йорку.
Процес консервації майже такий, як це роблять із грибами, тунцем чи іншими харчами. Ось тільки продукти потім можна їсти, а консервовані книжки ні читати, ні погортати – лише споглядати.
Автор інсталяції, римський митець Бенедетто Маркуччі, 20 років зберігає літературу виключно під олією з насіння. Оливкова для такої операції не підходить через вміст кислоти. На енциклопедичну імпрезу пішло 500 кілограмів дутого скла для бутлів і тонна каштанового дерева для міцних полиць.
Ностальгія в олії
Звісно, електронній енциклопедії Wikipedia така доля не світить. Римський артист переконаний, що в епоху інтернету та цифрових технологій саме історичні друковані джерела інформації переживають критичний момент.
Тож, збірки, дбайливо залиті олією, набувають нової цінності, каже митець. Вони стають предметом культу, ніби перетворюються у святу реліквію. Бенедетто Маркуччі називає книжковий проект ще й ностальгією за колишньою Італією. Раніше під час суперечок чи дискусій брали до рук важкий том енциклопедії, а тепер знання (не завжди достовірні) черпають через телевізор та інтернет.
Возвеличення чи блюзнірство?
Хтось критично зауважить, що закупорити книжки в олії – це марнотратство матеріалу і знущання над культурою. Зрозуміла мета автора зберегти історичні видання, але ж у такому стані вони стають нечитабельними.
Артист Бенедетто Маркуччі має своє бачення. «Це зовсім не знущання над культурою, – каже він. – Навпаки, це спосіб возвеличення культурної традиції, яку в науковій сфері свого часу здійснила наша країна».
За словами Маркуччі, коли інновації справедливо замінюють традицію отримання знань із книжок, існує ризик у тому, що сама культура залишиться на запилених полицях такою ж закритою і закупореною, як її можна бачити на виставці у великих бутлях.
Через півроку свою ідею автор повезе за океан. «Законсервовану італійську культуру» виставлять в Інституті італійської культури в Нью-Йорку.
