Доступність посилання

22 Вересень 2017, Київ 02:49
Очевидно, що Україна гостро потребує справжнього лідера.

Це має бути людина, яка говоритиме так, що їй віритимуть; діятиме так, що її поважатимуть; поводитиметься так, що не примушуватиме сумніватися ні у першому, ні у другому.

«Я просто людина, як будь-який з вас!» – повторював Махатма Ганді. «Ми вважаємо очевидним, що усі люди народжені рівними», – наголосив Мартін Лютер Кінг у своїй промові «У мене є мрія». А Вацлав Гавел застеріг нас усіх, що «демократія має свої вади: вона дуже зв’язує руки тим, хто її поважає, а тим, хто не поважає, дозволяє майже все».

За 20 років незалежності Україні судилося вибрати собі на лідерство людей, які увійшли в історію фразами зовсім іншого ґатунку – від кравчукового «маємо те, що маємо» і до ющенкового «я за вас ходжу по цій землі». Піднявшись «з низів до верхів», потрапивши ще за радянських часів до партноменклатурної еліти, і Кравчук, і Кучма, і Ющенко перенесли у новий час усі рудименти старої системи, використавши майже стихійне прагнення суспільства до демократії як спосіб утвердження власного «Я».

Ніхто з цих керівників не зумів зробити те, чого очікував від нього народ – забезпечити демократичний і економічний розвиток. Зате кожен із цих політиків взяв від України те, що захотів, або зміг.

Остання ланка пострадянського витка спіралі

Україна, великою мірою, ще не мала серед своїх очільників людини, яка б справою свого життя вважала утвердження справедливості та налагодження нормального життя у суспільстві. Все звелося до справедливого поділу державного майна між своїми і налагодження нормального життя для своїх.

Віктор Янукович є абсолютним – позбавленим нальоту виховання, освіти та ідейності – втіленням саме такої моделі використання влади. І саме тому Віктор Янукович – це остання ланка пострадянського витка спіралі.

У цієї людини, яка вивчила українську мову і взяла на себе тягар бути останньою інстанцією у «рєшеніі вапросов», власне кажучи, немає вибору. Йому доведеться «такі» реально боротися з корупцією, а не лише з опозицією, йому доведеться реально відстоювати інтереси України, а не лише свого клану, бо інакше він просто опиниться у неможливій для себе ситуації. Іншими словами – він не зможе «рєшать вапроси», бо за нього їх будуть «рєшать» у Москві.

Вже зараз багато хто переконаний, що Віктор Янукович з самого початку не був самостійною політичною фігурою. Однак, навіть якщо так і було, то відчуття булави у руці може багато що змінити. Бо, як на маріонеткового президента, Президент України аж надто багато їздить світом і намагається сподобатися Заходові.

Тиск суспільства

Погляд збоку, як би він важко не давався тим, хто відчуває все шкірою зсередини, дає зрозуміти, що Україна балансує сама себе.

Відстоявши, у прямому і переносному сенсі цього слова, президентство Віктора Ющенка на Майдані, демократично орієнтована частина суспільства отримала завіреного у своє месіанство демагога.

«Я вам дав свободу», – каже Віктор Ющенко, забуваючи, що для цього, зокрема, його і обирали. «Діти проклянуть тебе», – каже екс-президент своєму критикові, опускаючи своє доморощене месіанство до рівня базарної сварки.

Відголосувавши за свистком, віддавши усі, як один – у єдиному пориві заведеного політруком взводу – свої бюлетені за «своєго парня» Януковича, все ще орієнтовані на совок східняки отримали посилення адміністративного тиску та зростання цін у додаток до старих проблем.

Віктор Янукович у неймовірний для усталених демократій спосіб повернув собі усю повноту влади, помінявши Конституцію, а по суті нічого не змінилося!

Багаті й далі стають ще багатшими, бідні ще біднішими, міліція й далі катує, а чиновники й далі беруть хабарі. Нічого не міняється, лише зростає тиск влади на суспільство.

Та всяка дія породжує протидію. Податковий Майдан, виступи студентів, звернення інтелігенції – це хоч і спорадичні, але ж все ж реальні прояви дихання громадянського суспільства. Це те, на що влада, як виявилося, не може не зважати, а відтак – це те, що може справді змінити ситуацію.

І хоч зараз українському громадянському суспільству притаманні усі недоліки періоду росту й формування, десь там, у його надрах, визріває і формується той новий лідер, якому випаде важка праця через вибори стати обраним. Обраним на те, щоб змінити цю країну.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG