Минулої п’ятниці на Першому національному у програмі Шустер-Live відбулася своєрідна презентація зйомок нового 8-мисерійного телесеріалу за п’єсою Михайла Булгакова «Біла гвардія», російського режисера Сергія Снєжкіна, авторів сценарію – російського подружжя письменників Марини і Сергія Дяченків. Продюсером серіалу є Олександр Роднянський. Під час української теле-презентації зйомок цього фільму у програмі Савіка Шустера показали далеко не всю інформацію про підготовку серіалу.
Перша настороженість щодо цього серіалу та, що він знімається на замовлення кремлівського телеканалу «Росія-1». А це вже означає, що його виробники мають виправдати довір’я. Бо немає сьогодні для Кремля святішої справи, як об’єднання «русского міра», в який його творці на кшталт президента Медведєва, Патріарха РПЦ Кирила, прем’єра Путіна, їхнього однодумця режисера Микити Міхалкова вже включають і Україну, не питаючи навіть згоди у її народу. На це кинуті великі кошти, замовляються фільми, книги, шоу. Ось це дуже насторожує, хоча самого серіалу «Біла гвардія» ми ще не бачили. Знімають його у Києві. Але сам перебіг дискусії у Шустера довкола вірогідного результату роботи над новим серіалом вже викликає занепокоєння щодо чергової антиукраїнської провокації. Цей твір Булгакова стоїть окремо у його творчості. Ніхто не заперечує замовлення на «Білу гвардію» з боку Сталіна та її в цілому антиукраїнський характер, де українці суцільно карикатурні. Чому саме цей твір обрали Роднянский і Снєжкін?
Хоча автори нового фільму і запевняють, що в основі буде лише сама «п’єса Булгакова та історія», та ми ж вже знаємо на прикладі препарованого режисером Бортком з компанією твору Миколи Гоголя «Тарас Бульба», і те, як творяться політико-історичні великоруські бойовики на замовлення нинішньої російської влади. Мабуть, настав час і для Роднянського виправдати довір’я Кремля?
Нічого поганого не хочу казати про життя і творчість самого Михайла Блугакова, котрий і сам був київською часткою зруйнованого колись більшовиками «старого русского міра», котрий гнітив, ненавидів і зневажав «український світ» та його право на самостійне існування. Наведу лише кілька ключових цитат британських критиків на нещодавню прем’єру згаданої п’єси Булгакова в Лондоні.
Відомий британський літератор, критик Вілл Селф писав нещодавно про антиукраїнськість російського письменника Михйала Булгакова в «Ґардіан». Там мовилося про закономірність, м’яко кажучи, несимпатій Булгакова до української революції і незалежницьких прагнень Києва. Тобто про те, що Михайло Булгаков народився в російській дворянській родині, а батько його був професором богослов’я в київській семінарії – цим і пояснюється схильність письменника до старої імперської влади та ненависть до української справи. Вілл Селф також наводить думку відомого перекладача романів Булгакова Майкла Ґленні, котрий не бачить нічого дивного в антиукраїнськості видатного російського письменника. Адже, як стверджує Ґленні, «російські родини в Україні перебували у стані, аналогічному з протестантськими панівними родинами в Ірландії». «Хоча Україна й була частиною Російської імперії від 1654 року, багато українців ніколи не змирилося з цим, у той час, коли росіяни тут, більшістю з дворянства, обіймали керівні посади серед корпусу чиновників на державній службі і продовжували розмовляти російською мовою й бачили в Москві їхній головний культурний центр». Подібні до ірландських протестантів, такі росіяни в Україні «були ще більше проросійські до імперської символіки і імперської влади, аніж справжні росіяни в Росії», наголошує на сторінках «Ґардіан» Вілл Селф.
Нещодавно британські газети були переповнені рецензіями про минулорічні, адаптовані Ендрю Ептоном, постановки «Білої гвардії» Михайла Булгакова в національному театрі Лондона англійським режисером Говардом Дейвісом. Відгуки на цю сценічну інтерпретацію різні. Рецензенти хвалять блискучу гру англійських акторів, що менше цікавить українського читача. Але, разом з тим, у відгуках ідеться про історичний трагізм російської імперської родини Турбіних у момент краху їхніх імперських ідеалів, коли Турбіни, як пише сьогодні в тій же «Ґардіан» Майкл Біллінґтон, «потрапили в пастку подій в Києві 1918 року і спостерігають, як їхній світ розвалюється». «Німці, які призначали їхнього маріонеткового правителя (Гетьмана Скоропадського), втікають. Кровожерлива українська націоналістична армія (Симон Петлюра) насувається на Київ. За ними ж наступають більшовики. Це співтовариство, яке терпить крах, у котрому Турбіни чіпляються за їхні ідеали честі, гостинності і сімейного затишку... вони чують зловісний барабанний кривавий гуркіт Червоної Армії і вже знають, що їхній світ назавжди втрачений», – йдеться у статті в «Ґардіан».
Бенедикт Найтінґель наголосив в «Таймз» на тому, що саме ця приреченість білих, імперських сил, і приваблювала Сталіна на спектаклі «Білої Гвардії» в Москві у 1930 році, диктатор ходив на постановки аж 15 разів. Сталін торжествував, бо Булгаков показав насамперед, як пише Найтінґель, що «ніщо не може протистояти всесильній енергії більшовиків». Хоча у п’єсі Булгакова були й ностальгія за царськими часами, ненависть до того, що насувалося – українські, карикатурні в постановці, державники, страшні і невідворотні більшовики. Але лише білі показані тут у благородстві відчаю... «Цікаво, що про це думав дядько Йосип (Сталін)», – запитує Найтінґель.
Ми можемо тут прийти до висновків, що навіть в очах іноземців (британців) у цілому талановитий письменник Михайло Булгаков, як осколок «зруйнованого великоруського світу» (читай антиукраїнського), став заручником тоталітарного диктатора Сталіна і писав на його замовлення невдалі п’єси. Лише «Біла гвардія», яку Булгаков не раз переробляв через невдоволення «вождя народів», сподобалася Сталіну. Як зображені тут українці, ви знаєте. Чому ця п’єса так сподобалася Сталіну, також.
А що ж хочуть сказати сьогодні українцям і росіянам новим телесеріалом Роднянський і Снєжкін – якщо це буде текст сталінського варіанту «Білої гвардії», то можна собі лише це уявити. Чи ж потрібна нам історія Києва, трагічна історія України тих часів в інтерпретації Олександра Роднянського на основі тексту «Білої гвардії», що написаний на замовлення Сталіна? Та й чого можна чекати від телесеріалу, що робиться на замовлення головного кремлівського телеканалу.
Перша настороженість щодо цього серіалу та, що він знімається на замовлення кремлівського телеканалу «Росія-1». А це вже означає, що його виробники мають виправдати довір’я. Бо немає сьогодні для Кремля святішої справи, як об’єднання «русского міра», в який його творці на кшталт президента Медведєва, Патріарха РПЦ Кирила, прем’єра Путіна, їхнього однодумця режисера Микити Міхалкова вже включають і Україну, не питаючи навіть згоди у її народу. На це кинуті великі кошти, замовляються фільми, книги, шоу. Ось це дуже насторожує, хоча самого серіалу «Біла гвардія» ми ще не бачили. Знімають його у Києві. Але сам перебіг дискусії у Шустера довкола вірогідного результату роботи над новим серіалом вже викликає занепокоєння щодо чергової антиукраїнської провокації. Цей твір Булгакова стоїть окремо у його творчості. Ніхто не заперечує замовлення на «Білу гвардію» з боку Сталіна та її в цілому антиукраїнський характер, де українці суцільно карикатурні. Чому саме цей твір обрали Роднянский і Снєжкін?
Хоча автори нового фільму і запевняють, що в основі буде лише сама «п’єса Булгакова та історія», та ми ж вже знаємо на прикладі препарованого режисером Бортком з компанією твору Миколи Гоголя «Тарас Бульба», і те, як творяться політико-історичні великоруські бойовики на замовлення нинішньої російської влади. Мабуть, настав час і для Роднянського виправдати довір’я Кремля?
Нічого поганого не хочу казати про життя і творчість самого Михайла Блугакова, котрий і сам був київською часткою зруйнованого колись більшовиками «старого русского міра», котрий гнітив, ненавидів і зневажав «український світ» та його право на самостійне існування. Наведу лише кілька ключових цитат британських критиків на нещодавню прем’єру згаданої п’єси Булгакова в Лондоні.
Відомий британський літератор, критик Вілл Селф писав нещодавно про антиукраїнськість російського письменника Михйала Булгакова в «Ґардіан». Там мовилося про закономірність, м’яко кажучи, несимпатій Булгакова до української революції і незалежницьких прагнень Києва. Тобто про те, що Михайло Булгаков народився в російській дворянській родині, а батько його був професором богослов’я в київській семінарії – цим і пояснюється схильність письменника до старої імперської влади та ненависть до української справи. Вілл Селф також наводить думку відомого перекладача романів Булгакова Майкла Ґленні, котрий не бачить нічого дивного в антиукраїнськості видатного російського письменника. Адже, як стверджує Ґленні, «російські родини в Україні перебували у стані, аналогічному з протестантськими панівними родинами в Ірландії». «Хоча Україна й була частиною Російської імперії від 1654 року, багато українців ніколи не змирилося з цим, у той час, коли росіяни тут, більшістю з дворянства, обіймали керівні посади серед корпусу чиновників на державній службі і продовжували розмовляти російською мовою й бачили в Москві їхній головний культурний центр». Подібні до ірландських протестантів, такі росіяни в Україні «були ще більше проросійські до імперської символіки і імперської влади, аніж справжні росіяни в Росії», наголошує на сторінках «Ґардіан» Вілл Селф.
Нещодавно британські газети були переповнені рецензіями про минулорічні, адаптовані Ендрю Ептоном, постановки «Білої гвардії» Михайла Булгакова в національному театрі Лондона англійським режисером Говардом Дейвісом. Відгуки на цю сценічну інтерпретацію різні. Рецензенти хвалять блискучу гру англійських акторів, що менше цікавить українського читача. Але, разом з тим, у відгуках ідеться про історичний трагізм російської імперської родини Турбіних у момент краху їхніх імперських ідеалів, коли Турбіни, як пише сьогодні в тій же «Ґардіан» Майкл Біллінґтон, «потрапили в пастку подій в Києві 1918 року і спостерігають, як їхній світ розвалюється». «Німці, які призначали їхнього маріонеткового правителя (Гетьмана Скоропадського), втікають. Кровожерлива українська націоналістична армія (Симон Петлюра) насувається на Київ. За ними ж наступають більшовики. Це співтовариство, яке терпить крах, у котрому Турбіни чіпляються за їхні ідеали честі, гостинності і сімейного затишку... вони чують зловісний барабанний кривавий гуркіт Червоної Армії і вже знають, що їхній світ назавжди втрачений», – йдеться у статті в «Ґардіан».
Бенедикт Найтінґель наголосив в «Таймз» на тому, що саме ця приреченість білих, імперських сил, і приваблювала Сталіна на спектаклі «Білої Гвардії» в Москві у 1930 році, диктатор ходив на постановки аж 15 разів. Сталін торжествував, бо Булгаков показав насамперед, як пише Найтінґель, що «ніщо не може протистояти всесильній енергії більшовиків». Хоча у п’єсі Булгакова були й ностальгія за царськими часами, ненависть до того, що насувалося – українські, карикатурні в постановці, державники, страшні і невідворотні більшовики. Але лише білі показані тут у благородстві відчаю... «Цікаво, що про це думав дядько Йосип (Сталін)», – запитує Найтінґель.
Ми можемо тут прийти до висновків, що навіть в очах іноземців (британців) у цілому талановитий письменник Михайло Булгаков, як осколок «зруйнованого великоруського світу» (читай антиукраїнського), став заручником тоталітарного диктатора Сталіна і писав на його замовлення невдалі п’єси. Лише «Біла гвардія», яку Булгаков не раз переробляв через невдоволення «вождя народів», сподобалася Сталіну. Як зображені тут українці, ви знаєте. Чому ця п’єса так сподобалася Сталіну, також.
А що ж хочуть сказати сьогодні українцям і росіянам новим телесеріалом Роднянський і Снєжкін – якщо це буде текст сталінського варіанту «Білої гвардії», то можна собі лише це уявити. Чи ж потрібна нам історія Києва, трагічна історія України тих часів в інтерпретації Олександра Роднянського на основі тексту «Білої гвардії», що написаний на замовлення Сталіна? Та й чого можна чекати від телесеріалу, що робиться на замовлення головного кремлівського телеканалу.
