Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 11:03

Луганськ – Нещодавно луганська влада з помпою відзначила 130-річчя від дня народження поплічника Сталіна – Климента Ворошилова. Такого шабашу ідеалів сталінізму не пам’ятають навіть луганці післявоєнного покоління. Але вразило не стільки це, скільки те, як та влада майже стовідсотково зачистила в місті інформаційне поле для подання всякого іншого погляду на цього сталінського сатрапа. Такого «єдіномислія» в Луганську не було з часів брежнєвського застою…

Для тих, хто не зовсім чітко уявляє собі, про яку людину йдеться, нагадаю лише кілька фактів із біографії Ворошилова. Він один з ідеологів та організаторів Голодомору, про що особисто заявляв на ХVII з’їзді ВКП(б). «Ми пішли спочатку свідомо на голод, тому що нам потрібний був хліб. Але жертвами голоду були нетрудові елементи і куркульство», – зазначив тоді Ворошилов.

Але це ще не все з того, чим цей червоний маршал такий близький і дорогий луганській владі. Ворошилов був ініціатором винищення перед Другою світовою війною 36 тисяч офіцерів Червоної Армії, серед яких були 3 маршали, 15 командувачів армій та 60 командувачів корпусів, 4 адмірали. Саме ця ворошиловська чистка забезпечила військам Вермахту стрімкий вихід його підрозділів до околиць Москви у 1941 році та кілька мільйонів зовсім не «обов’язкових» жертв і полонених із особистого складу Червоної Армії.

Але, мабуть, більш за все ідеологи та інформаційні менеджери Партії регіонів на Луганщині боялися правди про такі справи свого героя. Ще під час громадянської війни червоні партизани під керівництвом Клима Ворошилова нищили під корінь козацькі станиці області Війська Донського.

20 липня 1921 року більшовики оголосили амністію донським козакам, які воювали проти совєтів. Ті повірили радянській владі й до осені того ж року повернулися до своїх хуторів та станиць із придонських ярів та лісів. Саме тоді, 2 вересня, за особистим наказом Ворошилова, їх разом із сім’ями виселили на Північ із конфіскацією майна, а всіх військовополонених козаків розстріляли.

Це дуже промовисті факти, враховуючи те, що до жовтневого перевороту 1917 року приблизно половина Луганщини входила до складу області Війська Донського. І сьогодні тут живе дуже багато нащадків донських козаків, які активно відновлюють історію та культуру своїх пращурів, мають свої вельми впливові громадські організації. Тому немає жодних сумнівів у тому, що, знаючи всю правду про Ворошилова, козаки могли б зіпсувати владі святкування його ювілею. Але влада подбала і про те, щоб цього не сталося.

Хто сказав «няв»?

Ініціатива урочистого відзначення 4 лютого 130-річчя Ворошилова надійшла від фракції Партії регіонів у Луганській міськраді. Її, звісно, підтримав і мер-регіонал Сергій Кравченко. Депутатський корпус ухвалив це рішення одностайно.

Окрім традиційно-святкових заходів, це рішення міськради передбачало виділення з міського бюджету 60 тисяч гривень на реконструкцію пам’ятника Ворошилову в Луганську та створення окремого міського музею цього більшовицького діяча.

У всіх луганських школах 2 лютого пройшов урок пам’яті Клима Ворошилова.

Незважаючи на те, що влада анонсувала всі ці заходи в місцевих ЗМІ, луганська інтелігенція сприйняла їх як належне. Жодних акцій протесту та виступів у пресі! Та це й не дивно, враховуючи те, що вся луганська преса вже давно під контролем правлячої партії. Так, за заявою віднедавна колишнього начальника інформаційного управління Луганської облдержадміністрації Вадима Желєзного, всі комунальні ЗМІ Луганщини контролюються Партією регіонів. Майже всі приватні ЗМІ також під контролем її членів. А святкування ворошиловського ювілею довело, що за бажання ця партія може контролювати на Луганщині абсолютне все інформаційне поле, включно зі всіма незалежними та навіть опозиційними до влади ЗМІ!

Тож єдиною людиною, яка на тлі цього ідеологічного тоталітаризму вирішила сказати своїм землякам правду про Ворошилова на повний голос, виявилася голова Луганської обласної філії Асоціації дослідників голодоморів, просвітянка Ірина Магрицька. Цікаво, що коли вона запропонувала зробити те ж саме професійному історикові з числа місцевих «штатних» патріотів, той відмовився, мотивуючи таку свою громадянську позицію браком часу.

Ми знову в СРСР

Далі було ще цікавіше. Пані Магрицька написала чималеньку статтю «Луганці повинні знати своїх антигероїв: К.Є.Ворошилов» і, чудово знаючи ідеологічну кон’юнктуру луганських видань, завчасно звернулася до головних редакторів трьох найбільш опозиційних із них. Двоє їй відмовили відразу, третя не сказала ні «так», ні «ні». Магрицькій довелося закликати їй на допомогу в цьому дуже не простому в Луганську виборі видавця тієї газети, і її стаття все ж таки побачила світ.

За допомогою місцевого мецената Сергія Борисенка Ірина Магрицька видала цю ж статтю у вигляді брошури під назвою «Справжній Ворошилов», презентація якої була призначена саме на день народження Ворошилова – 4 лютого. Сюди також завчасно було запрошено з півтора десятка журналістів. Прийшло тільки троє, причому двоє з однієї редакції. Нема нічого дивного, що не було представників жодного з трьох луганських телеканалів. Але не зовсім зрозуміло, чому цей захід проігнорували власкори таких нібито ліберальних київських телеканалів, як «1+1» та ICTV. І вже зовсім, на перший погляд, не зрозумілою була відсутність на презентації кореспондентів опозиційного телеканалу «5», а також ВВС і Радіо Свобода.

Та це тільки на перший погляд, бо всі журналісти, які представляють ці поважні ЗМІ, живуть у Луганську, «демократична» влада якого не вибачає «інакомислія» і вміє ставити на місце його носіїв. Особливо враховуючи ту обставину, що ті журналісти ще й працюють паралельно в луганських ЗМІ.

Наслідком такої інформаційної блокади презентації стало те, що правду про червоного маршала почули лише 80 присутніх на ній луганців, а на місцевому сайті «Острів» книга Магрицької була представлена як погляд на світлу постать Ворошилова «радикальної націоналістки».

Як це їм удається

На обласному державному (?) телебаченні 5 лютого вийшов вельми промовистий документальний фільм «Клим Ворошилов», у якому текст читав не хто-небудь, а сам заступник Луганської облдержадміністрації Родіон Мірошник. Необхідність мати Ворошилова за свого героя луганцям доводив один із яструбів російської Держдуми Сергій Бабурін. А всі гострі кути в біографії цього «героя» старанно згладжувала об’єктивними причинами доктор історичних наук Ольга Борисова, до цього відома в колах луганської інтелігенції як нібито людина, що сповідує демократичні цінності.

Відразу ж після трансляції цього «епохального твору» Мірошник зайвий раз анонсував свій проект «Обличчя Луганщини», в якому мешканцям Луганщини пропонується шляхом телефонного голосування обрати з 12 осіб свого найвидатнішого земляка. Звісно, що найближчий сталінський посіпака Ворошилов іде в цьому проекті під першим номером. Мало хто сумнівається в тому, що луганські можновладці дозволять йому зійти з цього місця й по завершенні голосування.

А після цього вже можна припустити, що в Луганську можуть оголосити місцевий референдум із метою повернення місту його «історичної назви» – Ворошиловград.

На запитання: навіщо місцева влада це робить, відповідь буде, на мій погляд, наступною: громада, яка має за свого героя Ворошилова, ніколи не визнає таким самим героєм Бандеру. А це, своєю чергою, є гарантією збереження Партією регіонів своєї влади на Луганщині, та й у Донбасі в цілому, на «многая лєта». І дарма, що той герой міфічний. Історичні міфи за тотальної влади живуть довго. Приклад сусідньої Росії доводить це якнайкраще.

На інше запитання, як це луганській владі вдається довго дурити так багато людей у наш час, відповів російський соціолог Сергій Кара-Мурза: «У періоди суспільних криз руйнування історичної пам’яті виконується як цілеспрямована програма політичних сил. Людина, яка нічого не пам’ятає з історії свого народу, країни, сім’ї, випадає з цього соціуму і стає зовсім беззахисною проти маніпуляції». Недарма ж абсолютна більшість мешканців Луганщини, завдяки місцевій провладній пропаганді, впевнена, що ніякого Голодомору не було, його видумали бандерівці та Ющенко.

Олександр Крамаренко – науковець, журналіст.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG