Доступність посилання

22 Вересень 2017, Київ 15:34

Київ – Коли український прем’єр Микола Азаров відмовився приєднуватись до декларації керівників урядів країн «Вишеградської групи», які засудили порушення прав людини у Білорусі, багато хто з політиків й журналістів розцінив це як черговий крок у бік Москви.

Однак насправді заяви російських керівників з приводу білоруської ситуації нічим не відрізняються від європейських. Ризикну навіть висловити припущення, що якщо б замість Миколи Азарова на ювілейному саміті «Вишеграду» був його російський колега Володимир Путін, він би свій підпис поставив.

Усього тільки кілька тижнів тому президент Росії Дмитро Медвєдєв наголосив, що не відмовляється від позиції, висловленої у відеоблозі ще перед президентськими виборами в Білорусі. Тоді заява Медвєдєва, який звинувачував свого колегу Олександра Лукашенка у спекуляції на темі російсько-білоруських відносин, викликала гостру реакцію самого білоруського диктатора, що зневажливо назвав колегу «блогером».

З того часу Медвєдєв й Лукашенко встигли навіть зустрітися й ніби порозумітися. Мінськ домовився про субсидії Москви. Однак Медвєдєв знову сказав, що занепокоєний розвитком політичної ситуації в Білорусі. Двічі із закликом звільнити політв’язнів до Лукашенка звертався російський міністр закордонних справ Сергій Лавров. А посол Росії в Мінську Олександр Суріков навіть зустрівся із дружинами затриманих опозиціонерів. І знову закликав до негайного звільнення заарештованих. При цьому російські офіційні особи весь час наголошують, що позиція їхньої країни не відрізняється від європейської.

Зштовхування у міжнародну ізоляцію

Звичайно, для Москви все це неприродно. Можна назвати десятки аналогічних випадків в інших колишніх радянських республіках, у тій самій Білорусі під час попередніх президентських виборів, коли Москва не реагувала. І можна вважати, що засуджуючи Лукашенка, Кремль дбає не стільки про демократію, скільки про свої власні інтереси, зменшуючи можливість маневру для Лукашенка. Це до виборів «батька» ще міг загравати із європейцями й сподіватися на фінансову допомогу з Брюсселя. А зараз йому просто нема куди подітися від Москви. Захоче вона йому допомогти – допоможе. А не захоче – зруйнує всю удавану білоруську соціальну стабільність за кілька тижнів.

Однак мотиви – це одне. А позиція – інше. Іншої російської позиції, ніж засудження Лукашенка, просто немає. І саме тому відмова засудити Лукашенка – це не крок у бік Росії. Це крок у бік Радянського Союзу, в бік тієї ментальності агресивного совка, яку керманичі Партії регіонів невдало приховували в час перебування в опозиції й яка зараз проявляється, як на рентгені. Й зовсім не про «проросійську» зовнішню політику слід говорити у цьому ганебному випадку, а про справжнє зіштовхування України Януковича у міжнародну ізоляцію – услід за Білоруссю Лукашенка.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG