Київ – Британська рада впроваджує новий проект iз підтримки регіонального розвитку під назвою «Громадяни і держава: розвиток партнерства» та «Сприяння соціальному підприємництву». Проект здійснюється у Донецькій та Луганській областях, а його керівником є стратегічний радник Євросоюзу, професор із Лондона Крістін Форрестер. В інтерв’ю Радіо Свобода вона зазначила, що головною проблемою України є відсутність комунікації між владою і громадськістю, між громадськістю та бізнесом. Завдання проекту і полягає у налагодженні зв’язків між цими групами та залучення бізнесу до розв’язання місцевих соціальних проблем.
– Україна демонструє зміни, серед іншого, завдяки ознайомленню з досвідом тієї ж Британії, Євросоюзу в цілому. Маю на увазі появу в Україні соціально активного бізнесу – саме в європейському значенні цього слова. Я бачу, що у різних українських містах представники бізнесу допомагають незахищеним верствам населення, закладам освіти. Не можу сказати, що ідеться про великий, потужний бізнес: найчастіше соціальними проектами, за нашими даними, займаються представники так званого середнього бізнесу. Це ті люди, які частину зароблених коштів виділяють або для розвитку свого міста, або для впровадження нових технологій, безпечних для людини і довкілля. Цього досвіду бракує Донбасу, тому наш проект розрахований на цю частину України. Ми сподіваємось долучити до вирішення місцевих соціальних проблем бізнес, громадські організації та місцеві органи самоврядування.
– У Євросоюзі добре відомі імена представників великого бізнесу з України – засновників міжнародних благодійних фондів: Віктора Пінчука, Ріната Ахметова, Вадима Рабиновича. Чи Ви співпрацюватимете з їхніми фундаціями?
– Фонди – дуже важливі, коли ідеться про участь приватного капіталу у соціальних програмах, або проектах із розвитку окремих громад чи груп населення. Держава не завжди здатна профінансувати якісь заходи, важливі для певної групи людей або ж для якогось населеного пункту. Тоді вступає у гру приватний бізнес, готовий інвестувати, наприклад, у забезпечення шкіл комп’ютерами, або у систему фільтрів для міського водоканалу. Підтримка культури та освіти з боку багатіїв – це те, що ми називаємо філантропією – також важливе. У нас приватний капітал, благодійні фонди спонсорують розвиток сучасного мистецтва та освіти. Українські капіталісти, великий бізнес лише стає на цей шлях, який вигідний і їм, і гуманітарній сфері. Думаю, якщо згадані Вами фонди запропонують свою допомогу, ми їм не відмовимо: розвиток України – справа українців, включно з тими, кого тут називають олігархами. Але це – лише частина загальної «картини»…
– Власне, «картина» не буде повною без участі громадськості у розбудові України. Тож яку роль Ви покладаєте на неурядові організації, на місцеві громади у цій справі?
– Коли ми говоримо про так звані «профільні» неурядові організації, то виникає враження, що громада не дуже їм довіряє. Чула в Україні таку характеристику: це грантоїди! Не думаю, що всі громадські організації існують задля отримання грантів – більшість із них, на мою думку, справді намагається зробити якісь корисні речі, здійснити на місцевому рівні якісь важливі проекти. З досвіду попередньої роботи в Києві (а я регулярно відвідую Україну у справах) знаю, що чимало громадських ініціатив спрацьовують завдяки згуртованості та активності громади, пам’ятаю боротьбу киян проти забудови старого Києва.
Але повертаюсь до своєї думки: влада і громадськість не співпрацюють належним чином; немає і тісного контакту між пересічними українцями та неурядовими організаціями. Якраз поєднати їх, показати важливість їхнього співробітництва – це моє завдання. Найголовніше, переконатись, що діяльність цих ланок в єдиному державницькому ланцюгу – не корупційна, чесна, прозора.
Крістін Форрестер також наголосила: якщо українці вивчать досвід Великої Британії, ЄС – і влада, і громада, і бізнес зрозуміють важливість демократії для розвитку України.
– Україна демонструє зміни, серед іншого, завдяки ознайомленню з досвідом тієї ж Британії, Євросоюзу в цілому. Маю на увазі появу в Україні соціально активного бізнесу – саме в європейському значенні цього слова. Я бачу, що у різних українських містах представники бізнесу допомагають незахищеним верствам населення, закладам освіти. Не можу сказати, що ідеться про великий, потужний бізнес: найчастіше соціальними проектами, за нашими даними, займаються представники так званого середнього бізнесу. Це ті люди, які частину зароблених коштів виділяють або для розвитку свого міста, або для впровадження нових технологій, безпечних для людини і довкілля. Цього досвіду бракує Донбасу, тому наш проект розрахований на цю частину України. Ми сподіваємось долучити до вирішення місцевих соціальних проблем бізнес, громадські організації та місцеві органи самоврядування.
– У Євросоюзі добре відомі імена представників великого бізнесу з України – засновників міжнародних благодійних фондів: Віктора Пінчука, Ріната Ахметова, Вадима Рабиновича. Чи Ви співпрацюватимете з їхніми фундаціями?
– Фонди – дуже важливі, коли ідеться про участь приватного капіталу у соціальних програмах, або проектах із розвитку окремих громад чи груп населення. Держава не завжди здатна профінансувати якісь заходи, важливі для певної групи людей або ж для якогось населеного пункту. Тоді вступає у гру приватний бізнес, готовий інвестувати, наприклад, у забезпечення шкіл комп’ютерами, або у систему фільтрів для міського водоканалу. Підтримка культури та освіти з боку багатіїв – це те, що ми називаємо філантропією – також важливе. У нас приватний капітал, благодійні фонди спонсорують розвиток сучасного мистецтва та освіти. Українські капіталісти, великий бізнес лише стає на цей шлях, який вигідний і їм, і гуманітарній сфері. Думаю, якщо згадані Вами фонди запропонують свою допомогу, ми їм не відмовимо: розвиток України – справа українців, включно з тими, кого тут називають олігархами. Але це – лише частина загальної «картини»…
– Власне, «картина» не буде повною без участі громадськості у розбудові України. Тож яку роль Ви покладаєте на неурядові організації, на місцеві громади у цій справі?
– Коли ми говоримо про так звані «профільні» неурядові організації, то виникає враження, що громада не дуже їм довіряє. Чула в Україні таку характеристику: це грантоїди! Не думаю, що всі громадські організації існують задля отримання грантів – більшість із них, на мою думку, справді намагається зробити якісь корисні речі, здійснити на місцевому рівні якісь важливі проекти. З досвіду попередньої роботи в Києві (а я регулярно відвідую Україну у справах) знаю, що чимало громадських ініціатив спрацьовують завдяки згуртованості та активності громади, пам’ятаю боротьбу киян проти забудови старого Києва.
Але повертаюсь до своєї думки: влада і громадськість не співпрацюють належним чином; немає і тісного контакту між пересічними українцями та неурядовими організаціями. Якраз поєднати їх, показати важливість їхнього співробітництва – це моє завдання. Найголовніше, переконатись, що діяльність цих ланок в єдиному державницькому ланцюгу – не корупційна, чесна, прозора.
Крістін Форрестер також наголосила: якщо українці вивчать досвід Великої Британії, ЄС – і влада, і громада, і бізнес зрозуміють важливість демократії для розвитку України.
