Доступність посилання

20 Вересень 2017, Київ 18:42

Луганськ – Постгеноцидна Україна дивує весь цивілізований світ не тільки своєю зовнішньою політикою без національних інтересів та антидержавною за своєю суттю стратегією економічного розвитку. Український футбольний чемпіонат також унікальний.

Якщо у всіх європейських країнах боротьба за чемпіонство триває до останніх турів, то в нас іще до початку другого кола вже практично відома вся трійка призерів у прем’єр-лізі. Тому друге коло першості України перетворюється на формальність і є за своєю суттю зайвим.

Воно, як відомо, стартувало 3 березня грою ФК «Севастополь» – «Шахтар». Навряд чи хто з футбольних фахівців має сумніви в тому, що «гірники» в цьому році в черговий раз стануть володарями золотих медалей.

Адже 12 очок розриву між ними та їхніми головними конкурентами в боротьбі за перше місце, динамівцями, – аж занадто велика «фора» для чорно-помаранчевих. Хоча не виключено, що «Динамо» Юрія Сьоміна скоротить це відставання під самий кінець першості до мінімуму.

Штучні касти українських грандів

Цей парадокс пояснюється і об’єктивними, і суб’єктивними причинами. До перших можна віднести той факт, що друге коло української першості майже на третину коротше за перше, і маневру для переслідування «Шахтаря» з цієї причини в «Динамо» значно менше, ніж мало б бути. Мотивація й автори цієї дивної диспропорції, яка вже, схоже, стає традиційною, широкому загалові футбольної громадськості України не відомі.

До суб’єктивних причин того завеликого гандикапу я б відніс уболівальницькі пристрасті Григорія Суркіса – людини, яка має вирішальний вплив на кадрову політику ФК «Динамо», хоча формально навіть не значиться у штаті цього клубу. Саме фанатичне обожнювання Суркісом-старшим тренерського дарування Валерія Лобановського призвело до того, що він занадто довіряв його учням, які аж ніяк не можуть зрівнятися за рівнем фахової майстерності зі своїм учителем. Один із них, Олег Лужний, і був безпосередньо причетний до створення того нечуваного відриву «Шахтаря» від «Динамо».

До ігор 1/16 Ліги Європи була якась надія на те, що в другому колі ми станемо, нарешті, принаймні свідками безкомпромісної боротьби за друге місце між «Динамо» та «Металістом». Розрив між командами в міжсезоння складав усього два очки, а головне, що суддівство в українській прем’єр-лізі з установленням контролю над ним із боку італійця П’єра Луіджі Коліни стало більш-менш об’єктивним. Остання обставина вже практично унеможливлює традиційні симпатії вітчизняних рефері до, можна сказати, рідної команди президента ФФУ, що до того завжди було вирішальним чинником при особистих зустрічах «Металіста» та «Динамо».

Одначе дві гри харків’ян із німецьким «Баєром» повністю позбавили цих ілюзій багатьох українських уболівальників. «Металіст» за сумою двох ігор програв німцям із рахунком 0:6, при тому, що сумарна трансферна вартість гравців основних складів обох команд приблизно рівна. Це свідчить про те, що за рівнем організації клубної роботи харків’янам ще далеченько до вищих євростандартів, тоді як «Динамо» цим стандартам уже давно відповідає і навряд чи б програло тому ж таки «Баєру» з таким ганебним рахунком, якщо програло б узагалі. З цього випливає, що друге місце в підсумковій таблиці практично заброньоване за киянами.

Причини цього дива криються, на мій погляд, в особистих стосунках не вельми обізнаного у футбольних перипетіях президента ФК «Металіст» Олександра Ярославського та головного тренера команди Мирона Маркевича.

Схоже, що ще більш далекий від футболу президент «Дніпра» Ігор Коломойський, який витратив із власної кишені у міжсезоння 25 мільйонів доларів на придбання нових гравців. Якби він займався футболом з любові до нього, а не з олігархічної моди, він би ніколи не заявив при цьому, що облишить усі свої футбольні справи взагалі, якщо результат його команди не виправдає його надій, пов’язаних із такими витратами. Це свідчить про те, що хазяїн «Дніпра» не є справжнім футбольним меценатом – так само, як людина не може вважатися справжнім рибалкою, якщо вона не хоче йти на риболовлю після того, як напередодні прийшла звідти без жодної рибки.

Хочу все і відразу

Коломойський сподівається, що вже в цьому сезоні його «Дніпро» потрапить до Ліги чемпіонів. Але цього не може бути, тому що не може бути ніколи з таким президентом. Не певен, що підопічним Хуана де Рамоса вдасться відібрати навіть третє місце і в «Металіста», бо тренер, який спілкується зі своїми гравцями через перекладача, апріорі не здатен на дива в турнірній таблиці, якщо, звичайно, не рахувати дива зі знаком мінус.

І вже зовсім ганебно виглядає ситуація, коли для усунення цього бар’єра у спілкуванні іспанську мову вчать приблизно двадцять гравців «Дніпра», а не навпаки, коли в подібній ситуації іноземну мову пропонують вивчити одній людині – тренерові. Це передусім віддзеркалює погано приховану неповагу власника клубу до своїх співгромадян.

Що ж стосується інших клубів української прем’єр-ліги, то всі вони також мають непогані шанси для того, щоб залишитися приблизно на тих самих місцях, що й до старту другого кола.

Але й тут є свої, так би мовити, національні особливості. Так, луцька «Волинь», яка посідала перед стартом другого кола шосте місце, може помінятися ним, усупереч усім спортивним ідеалам, із луганською «Зорею», яка до цього була аж дванадцятою. Бо президент «Зорі» Євген Геллер, на відміну від свого луцького колеги, має амбіції грати в Лізі Європи. Усе інше в українському футболі, схоже, не має значення…

Олександр Крамаренко – науковець, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG