Доступність посилання

19 Вересень 2017, Київ 15:10

Що загрожує історичним пам'яткам Києва?


Про нинішні загрози історичним пам’яткам української столиці Радіо Свобода розпитувало у Вадима Березовського, академіка, співголови Київської ради об'єднання громадян, і Гліба Івакіна, заступника директора Інституту археології НАНУ.


Частина перша


Частина друга

– Столиця України – Київ – має споруди 11-12 століть. Не так багато європейських міст можуть цим похвалитися. Ці споруди прийшли до нас через лихоліття і війни. І це теж дуже вражаючий факт! Є прекрасні будинки 17 і 18 століть та пізнішого – 19 століття. Нараховують усього майже 3 тисячі об’єктів, серед яких 70 храмів. Є такі історичні куточки Києва, пов’язані з діяльністю людей, які залишили помітний слід не тільки в історії України, а в історії світової культури і науки.

Але тепер ми переживаємо такий період, що наша столиця, та й інші міста переживають новітній наступ. Це наступ, я так назвала б, грошей і технологій. Бо технології дозволяють будувати якомога високо, майже безлімітно, а також будувати вглиб, а гроші дозволяють робити це будь-де. Хоча там, мабуть, і не мало би бути.

Ми бачимо, що європейський досвід вказує, що народи, які живуть з нами по сусідству, зберігають будь-що, що, на їхню думку, свідчить про їхню історію і їхню культуру, навіть якщо ця споруда не є якоїсь вражаючої краси. Ніхто не може змінити навіть дверну ручку без дозволу спеціального влади міста.

Пане Івакін, як Ви оцінюєте те, що зараз відбувається з Києвом у плані збереження або ж не збереження архітектурних пам’яток?

Гліб Івакін:
Важко оцінити якимсь одним словом, але, на жаль, та система, яка була вибудувана в радянський час, не працює вже, її немає. А, як не дивно, тоді, не зважаючи на диктат партійних органів та інших, ця система працювала. Не зразу, не у всіх деталях, велася боротьба, але кінець-кінцем Українське товариство охорони пам’яток було зроблене, добилися, що без дозволу і без підпису на цьому товаристві жодного будівництва у Києві не можна було робити.

І архітектурні, археологічні, просто громадські діячі досить впливали. Сьогодні впливати на це дуже важко, оскільки іноді й влада у місті не може щось зробити. Зараз є позапланована, просто дика забудова. При чому індивідуальна. Хто має гроші, будує будинок, невідомо який будинок. Можливо, з архітектурної точки зору він буває і непоганий, але не в цьому місці..

– Майже щодня громадськість Києва, різні організації, просто люди, які живуть у історичних місцях, проводять акції протесту.

У критичному стані Замок барона на Ярославовому валу, на межі зруйнування Замок Ричарда на Андріївському узвозі роботи видатного архітектора Городецького, знищені будинки, в яких народилися чи проживали Михайло Булгаков, Шолом Алейхем, Софія Русова, інші діячі світової науки і культури.

У ніч на 30 грудня на вулиці Сагайдачного, 1 сталося так, що був знесений маєток 1909 року, так звана «садиба архітектора Казанського», який дуже багато киян любили, бо він прикрашав схили Дніпра. І цей перелік можна продовжувати.

Насправді дуже багато фахівців кажуть про те, що чомусь так відбулося вже в перебудовний час, вже в часи незалежності України, що генплани розбудови міст, а також генплан розбудови столиці є секретними документами, який побачити може лише дуже вузьке коло осіб.

Чи це справді так? Ви бачили хоча б один раз генплан Києва?

Гліб Івакін:
Більшість будинків, які виросли в останній час, їх (у генплані – ред.) не було, або вони були зовсім інші. Найгірше, що ці плани, перепланування, розвитку Києва не стають законами
Це величезні документи, величезні карти. Але коли розроблялися, я бачив, ми брали участь, радилися, але ж це загальні плани. Тут головне, що навіть вони й є, то, я думаю, більшість будинків, які виросли в останній час, їх (у генплані – ред.) там не було, або вони були зовсім інші. Найгірше, що ці плани, перепланування Києва, розвитку Києва не стають законами.

– Чи я Вас правильно розумію, що, наприклад, розробили загальний план розбудови якогось району, потім якісь відбуваються процеси, а в результаті виходить, що будівництво велося не на тому місці, воно було таким, як воно було заплановане? Я правильно розумію?

Гліб Івакін:
Приблизно так. План розвитку міста – це питання до архітекторів. Це генеральна лінія, це взагалі, скажемо, вздовж Дніпра або впоперек, в який район треба більше подати енергії, де якісь розв’язки автомобільні і таке інше. А далі повинна бути детальна розробка якогось району або мікрорайону. Тому що, окрім того, щоби побудувати такий-то чи такий-то будинок, а скільки туди автомобілів буде під’їжджати? Тут будуть мешканці чи не тільки?

Чому в Парижі на кожний мікрорайон є дуже дорогий магазин продуктів, середній муніципальний і дешеві арабські, такі, що працюють вдень, такі, що працюють вночі. Тобто різні. А сьогодні в центрі Києва майже не можна хліба чи солі купити. Всі традиційні гастрономи, які були з 1920-их років або навіть з дореволюційних. Ну, що казати, якщо наш перший центральний гастроном вже 6 років не працює? Це навіть з економічної точки зору жах!

– Водночас неподалік від історичних пам’яток будуються висотні споруди.

У нас є запитання від радіослухача.

Слухач: Що можна сказати, коли кажуть, що до зникнення культурної пам’ятки причетний Голова СБУ?!

– Ми не маємо підтвердження цьому. Але будинку немає.

Пане Івакін, чому так відбувається? Адже абсолютно нормально, щоби цивілізована людина, яка живе в країні своїй, розуміє, що це її Батьківщина, живе у цьому місці, розуміє, що в цьому місці будуть жити її діти і онуки, та жили чи живуть його батьки, цілком природно, щоб людина, яка має владу, яка має кошти, і яка має можливість будувати чи залишати щось, ухвалювала б для себе таке рішення, яке залишало би усі історичні пам’ятки у недоторканному стані.

Гліб Івакін:
Мабуть, це наслідки рівня цивілізаційності нашого суспільства.

– Хтось каже, що ми гірше, ніж феодальні.

Гліб Івакін:
Цілком можливо. Або: ми ще феодальні.

В принципі, що таке колгоспи? Це чистий був феодалізм. І ось з цієї радянської системи, при чому з гірших аспектів її, вискочили люди вгорі, і вони тепер розпоряджаються. По-перше, низька цивілізація, а по-друге, мабуть, гроші все ж таки для них найголовніше. І вони просто не розуміють інколи, що ця пам’ятка означає.

При чому вони будуть в Італії чи в іншій країні дивуватися, радуватися, а у своїй: що це таке, кому воно потрібне, немає з неї ані зиску, ані радості, краще щось нове побудуємо, воно буде красиве. Але знову ж таки: що таке красиве? Точка зору усіх по-різному.

– Десятинна церква – така пам’ятка, якою могла би пишатися кожна країна. Існує вона у нас лише у вигляді фундаменту, але це вже визначена істориками абсолютно річ, що це, власне, фундамент Десятинної церкви. Я правильно кажу?

Гліб Івакін:
Так, саме це аутентичні залишки 10 століття. І вони найбільше святі для нашої історії, для нашої хромосоми.

– Моя колега, коли сьогодні йшла на роботу, проходила те місце, над яким був возведений такий певний купол захисний. Рік тому він упав, так все й залишається у цьому стані. Вона зустріла там двох бабусь, які запитували: де тут знаходиться Десятинний монастир? Вона не могла довго зрозуміти, про що йдеться, бо вони казали, що туди вже завезені благодатні ікони. Виявилося, що це невеличка каплиця, що знаходиться поряд із фундаментом Десятинної церкви…

Тут інтереси громади, наукової спільноти, інтереси культури можуть увійти у суперечність з інтересами церкви, зокрема Московського патріархату.

Пане Івакін, що Ви взагалі думаєте про цю ситуацію?

Гліб Івакін:
Церква – це лише частина суспільства, і вона не має права нав’язувати всій громаді свою думку. Тим більше вона завжди не дуже цивілізаційна
Ви тільки що сказали, що громада. Я вважаю, що церква (не кажу навіть про конкретну конфесію) – це лише частина суспільства, і вона не має права нав’язувати суспільству, всій громаді свою думку. Тим більше вона завжди (повторюю) не дуже цивілізаційна.

Я не маю на увазі тут саму церкву, бо в кожній країні є різні підходи і та ж ситуація, бо церква – це сколок нашого суспільства. Я вважаю, що ті, хто раніше біг на кафедру КПРС, сьогодні багато в чому біжать до тієї чи іншої конфесії. При чому я маю на увазі тут не тільки православну, але я знаю у мусульман підполковника колишнього, замполіта танкового батальйону, генералів МВС, які працюють тепер вже в тій чи в іншій церкві, які знайшли тепер себе в зовсім іншій парафії.

– Це їхнє особисте питання. Це вони для себе вирішили, пішли. Ми не можемо тут людину засуджувати чи так або інакше до неї ставитися. Але от питання конкретне. Є фундамент Десятинної церкви. З точки зору світової культури і того, що вироблено цивілізацією, який цивілізований підхід до цієї історичної пам’ятки?

Гліб Івакін:
Ця пам’ятка може бути тільки або законсервована і музеїфікована. Спочатку повинна бути концепція, а потім проект. Але ніякого будівництва
Ця пам’ятка може бути тільки або законсервована і музеїфікована. Яким чином музеїфікована? Спочатку повинна бути концепція, а потім проект. Але ніякого будівництва.

– Ні над нею? Ченці цього ще не існуючого Десятинного монастиря, а були їхні коментарі такі з цього приводу, що, нібито, на якихось опорах над фундаментом побудують монастир. Тобто, такий варіант десь є, у когось в голові можливо тільки.

Гліб Івакін:
Ніколи в історії на цьому місці не було монастиря. Зараз виходить, 5-6 чоловік збереться, оголошують себе громадою і роблять монастир. По статуту Антонія чи Феодосія пустеля ближче робить до Бога, а не людне місце
Це їхня така думка.

Щодо монастиря, то дійсно на капличці дерев’яній існує така вивіска, що це вже монастир. Треба наголосити, що ніколи в історії на цьому місці не було монастиря. А зараз виходить, що 5-6 чоловік збереться, оголошують себе громадою і роблять монастир. А тут, з іншого боку, по статуту, скажімо, Антонія чи Феодосія мета ченців зовсім інша, бо пустеля ближче робить до Бога, а не людне місце. І йти у середину міста…

До речі, і з містобудівельної точки зору, тут просто неможливе будь-яке велике будівництво: чи над церквою, чи поруч. Чому? Вся Старокиївська гора – це пам’ятка національного значення. Крім Десятинної церкви, там є поховання язичницького часу (це, до речі, ті люди, які жили до нас, і від яких до нас щось перейшло), язичницькі поховання 10 століття, там є і 6 століття, і 8 століття, і до нашої ери, ну і починаючи від трипільського часу і навіть від неоліту. Це було заселене місце, тому воно й є такою складною пам’яткою.

– Тобто, позиція археологів: нічого не будувати там не можна?

Гліб Івакін:
Ні.

– Пане Березовський, Ви є людиною, яка захищає те історичне місце, яке пов’язане з діяльністю Богомольця. «Радіо Свобода» багато разів про цю ситуацію розповідало. І це суди, суди, суди.

А суть проблеми полягає у тому, що на території Олександрівської (Жовтневої) лікарні, на схилі Кловського пагорба компанія Івана Куровського «Житлобуд» попри рішення судів досі має намір збудувати 17-поверховий житловий будинок стометрової довжини, ще кількома поверхами заглиблений у землю схилу, де колись були захоронення померлих від сибірської виразки.

Будинок хочуть розташувати прямо між меморіалом академіка Богомольця та корпусами Жовтневої лікарні.

Пане Березовський, на якому етапі боротьба громади з самим, я не знаю, агресивний забудовником? Що відбувається зараз у цьому процесі?

Вадим Березовський:
Етапів вже було багато. І зараз ми знаходимося на такому етапі.

У травні місяці минулого року Вищий господарський суд України виніс остаточне рішення, яке не підлягало перегляду, про заборону там забудови і відчуження землі лікарні. Тобто, рішення Київської міської ради було визнане незаконним. Крім того, був виданий наказ на примусове повернення цієї ділянки землі до Жовтневої лікарні.

Проте цей наказ своєчасно не був виконаний. А в грудні місяці у Києві у Вищому господарському суді з’явився новий суддя, який приїхав десь із півдня, Станіслав Мірошниченко. Він всупереч тому, що рішення було остаточне і не підлягало перегляду, переглянув його, нібито, за нововиявленою обставиною. Коли юрист лікарні вказав судді на те, що цей нововиявлений документ лежить у трьох справах в суді на такій-то сторінці у такому-то томі, то суддя розгубився. Але тим не менше він ухвалив рішення на перегляд. І зараз ця справа ще буде тривати… Ну, вона в нас вже тягнеться з 2004 року, тепер вона буде знову тривати і тривати далі.

– Будівництво зупинене?

Вадим Березовський:
Будівництво там і не починалося, тому що люди лягли під бульдозер і не пустили туди тяжку техніку.

– Якусь же частину землі там вибрали?

Вадим Березовський: Частина землі 4350 квадратних метрів території лікарні вилучена, огороджено тином металевим і там зруйнований вже натуральний схил лікарні. І коли пішли дощі, і частина цієї знятої землі пішла у вікна офтальмологічного корпусу, то туди двічі виїжджала бригада для того, щоби врятувати лікарню. Проте зараз ця справа знову висить у повітрі. Чим і як вона скінчиться? Дуже важко сказати.

– Чому Ви вважаєте і люди, які Вас підтримують, Київська рада об’єднань громадян, що там будувати не можна?

Вадим Березовський:
При вилучені цієї землі було порушено 5 діючих законів. І про це вказав прокурор міста Києва міській раді. Тим не менше Київміськрада відхилила цей протест прокурора, нібито, депутати наші краще знають закони, ніж прокурор.

Вся історія вилучення цієї землі – це суцільна підтасовка фактів. І навіть перше – це відмова від цієї землі, яка була надана головним лікарем, то головний лікар не є власником землі, відмову міг дати тільки власник землі, а головний лікар є користувач землі. І кожний документ, який лежить у справі пана Куровського – це підтасовка фактів, це явні ознаки корупційних дій тих чиновників, які розглядали ці документи.

– Місто не може зупинитися, воно завжди розвивається, щось потрібно будувати, щось потрібно перебудовувати. Але який головний, на Вашу думку, принцип має бути під час того, як місто оновлює себе? Який принцип підходу до історичних куточків, до пам’яток архітектури мав би застосовуватися задля того, щоби збереглися інтереси громади, інтереси взагалі в цілому України як держави, яка ратифікувала усі конвенції і поклала на себе зобов’язання зберігати історичні пам’ятки?

Вадим Березовський:
В жодному місті Європи Ви не знайдете такого, щоб руйнувалися пам’ятки історії, на яких висять дошки, де написано: «Охороняється державою»
В жодному місті Європи Ви не знайдете такого, щоб руйнувалися пам’ятки історії, на яких висять дошки, де написано: «Охороняється державою». Такі дошки є на корпусах Жовтневої лікарні. Така дошка є у дендрологічному парку Богомольця, який розташований поруч. І ці дві пам’ятки культури і історії не можуть бути зруйновані із-за того, що пан Куровський захотів там звести свій житловий будинок.

Крім того, при такій забудові будуть порушені всі державні будівельні норми і правила. Відстань між житловим будинком і лікарнею мусить бути не менше 30 метрів. Там вся ширина смуга менше.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

Ваша думка

Показати коментарі

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG