Доступність посилання

27 Вересень 2017, Київ 01:24

Київ – Є дві «найчервоніші дати календаря», 8 і 9 березня, коли влада фліртує з народом – по одному разу на рік. Якщо перший флірт у так званий жіночий день, хоч і сповнений нещирості, сприймається частиною суспільства, адже жіноцтво, як прийнято вважати, любить вухами, то фліртувати з Шевченком не вдавалося ні за радянських часів, ні тепер, а особливо при владі «почуїстів кожного».

Чи не про таких Тарас Шевченко презирливо написав у творі «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє»:

Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.


При теперішній владі, яка «не ганяє порожняків», сталося два вручення Шевченківської премії. Якщо минулого року церемонія відбулася не без скандалу, то в цьому році до нього додалося відчуття, яке інакше як ганьбою назвати важко. І це буде не найгостріше слово.

Скандал минулорічний

Минулого року, всупереч тодішньому положенню про Національну премію України імені Тараса Шевченка, відповідно до якого «Дипломи і Почесні знаки лауреатам Національної премії вручає Президент України 9 березня під час урочистого відзначення дня народження Тараса Шевченка в Національній опері України», церемонію перенесли до Канева, у холодне недореставроване приміщення музею-заповідника.

На вручення не з’явилася лауреат 2010 року Оксана Пахльовська, яка попросила заступницю голови Комітету з Шевченківської премії Марію Матіос зачитати її листа. В ньому були такі слова: «Нагорода, що має ім’я Шевченка – це не так премія, як моральний імператив, вага відповідальності перед вічністю – і сучасністю – цього Поета. Україна – вкотре! – в облозі. В облозі риторики. Імітації. Обману. Насилля над її історією. В облозі фальшивої любові до України і реальної до неї зненависті. Основна цьому причина: як і в ХVІІ столітті, ХІХ чи ХХ, Україна перебуває в епіцентрі протистояння Росії та Європи». Після цього дві відомі дами з владними повноваженнями дуже розгнівилися на Марію Матіос і не забули їй цього до нині.

В новому президентському указі про премію Тараса Шевченка (від 04.10.2010 р. № 932/2010) вилучено положення про нагородження творів, які висвітлюють тему Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Скандал цьогорічний

Він був не один. Щоправда, перший не набрав такого розмаху, як з романом Василя Шкляра. Мова йде про вистави Івано-Франківського обласного академічного театру імені Івана Франка «Солодка Даруся» і «Нація» за однойменними творами Марії Матіос. Однак у цій номінації Шевченківський комітет надав перевагу іншій виставі – опері Вінченцо Белліні «Норма» Національної опери. Член Комітету, художній керівник Донецької опери Вадим Писарєв, який не зміг бути на останньому засіданні, в інтерв’ю «Дзеркалові тижня» висловив велике здивування таким вибором своїх колег.

Чи не заплатив таку ціну Івано-Франківський театр за неприязне ставлення впливових дам до Марії Матіос?

Але головне жало українофобів при владі було спрямоване на роман «Залишенець. Чорний Ворон». Громадська організація «Собор громадської злагоди», створена з ініціативи Дмитра Табачника, почала сплановану атаку напередодні першої річниці інавгурації Віктора Януковича. Зокрема, директор харківського видавництва «Фоліо», яке кілька років тому випустило антиукраїнську писанину нинішнього міністра «Мир без Украины», Олександр Красовицький звинуватив Василя Шкляра в ксенофобії. Варто нагадати, що цей «чесний» борець з таким ганебним явищем засвітився в одній афері з негарним присмаком. У першій половині 1990-х років він своєрідно використовував кошти, виділені французьким урядом за програмою «Сковорода» для перекладів французьких творів українською мовою. До половини одержаних грошей він пускав на переклади російською, відтак ринок збуту продукції його видавництва поширювався на Росію. Красовицькому залишалося підраховувати зиск. Все чесно, жодного шахрайства…

До боротьби зі Шклярем вирішили підключити депутата Європейського парламенту Олександр Мирського з Латвії, який домагається російсько-латвійської двомовності на території цієї держави. Серед обвинувачів Шкляра – і депутатка від Партії регіонів Олена Бондаренко, відома своїм законопроектом про скасування норми щодо 50-відсоткової квоти музичних творів українських авторів та виконавців, і журналіст Олександр Чаленко, який виклав вирвані уривки з роману в інтернет. До речі, за інформацією журналіста Мирослава Левицького, Олександр Чаленко – внук офіцера НКВС, котрий у вересні 1939 року був відряджений на західноукраїнські землі для «наведення» там «порядку». Так і хочеться дихнути класикою на всі груди: «А судді хто?»

Те, що Василь Шкляр звернувся до Віктора Януковича з прохання перенести нагородження його Шевченківською премією «на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника», можна зрозуміти. Але, мені здається, що своїм листом він мимовільно підіграв Януковичевому оточенню. Не виключено, що члени Шевченківського комітету голосували за принципом «Я – тобі, ти – мені»: ми проголосуємо за Шкляра, а ви проголосуйте за «Норму» Белліні (щоб не дати премії виставам івано-франківців).

Ганьба року

Хто порадив Віктору Януковичу не брати участі в цьогорічному вшануванні Тараса Шевченка, невідомо – якщо не врахувати лаконічного повідомлення прес-служби 7 березня: «Лікарі категорично заборонили Президентові України пересуватися на великі відстані до зняття швів на оперованій нозі. Зняття швів заплановано на 11-12 березня». Цікаво, а яким робом він опинився 8 березня ввечері на Донбас-арені під час футбольного матчу Шахтар-Рома, про що повідомив диктор?

Те, як проводилася церемонія вручення премій, викликало відчуття сорому – і знамените вміння Прем’єр-міністра України Азарова читати по-українськи, особливо геніальні Шевченкові рядки, і погана організація, і тривалість цього «свята» – якихось 15 хвилин. І зовсім несподівано спрацювала пожежна сигналізація, причому двома мовами – після того, як премія була вручена першому лауреатові Романові Гораку, який поклав букет квітів на стіл і почав рухатися до мікрофона. Мабуть, хотів щось сказати, але за сценарієм його там не було – як і інших лауреатів (що практикувалося кожного року). А чи випадково пролунав пожежний голос?

Вперше за часів незалежності Президент України не був присутній якимось своїм словом на сайті з приводу шевченківських днів (у 150-ту роковину з дня смерті Шевченка). Вперше він не підписав рішення Шевченківського комітету.

У радянські часи один прецедент був. Поетові Ігорю Муратову премію присудили, але в останню хвилину не дали. До цього приклався сценарист фільму «Родина Коцюбинських» Олександр Левада, який шляхом шантажу і не без допомоги партійних інстанцій вибив премію для себе і режисера Тимофія Левчука. Це сталося рівно 40 років тому, про що написав у своїй книжці «Розчахнута брама» син Ігоря Муратова, кінорежисер Олександр Муратов.

Тарас Марусик, колишній завідувач відділу з питань мовної
та етнонаціональної політики Секретаріату Президента України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Тарас Марусик

    Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG