Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 01:30
Російський прем'єр-міністр Володимир Путін зробив одну з найжорсткіших заяв на адресу Заходу за всю свою політичну кар'єру.

Путін cхарактеризував акцію союзників проти Лівії як «середньовічний заклик до хрестового походу, коли хтось закликав когось іти в певне місце і чогось звільняти», а резолюцію Ради Безпеки ООН як «неповноцінну».

Глава російського уряду гостро скритикував Сполучені Штати, сказав, що в їхній політиці втручання у внутрішні справи в інших країнах немає ні совісті, ні логіки.

Думку самого Путіна можна було б критикувати не тільки з політичної, і з логічної точки зору. Якщо главі уряду Росії так не подобається резолюція Ради безпеки, то чому Москва не наклала на неї вето під час голосування в ООН? І чому Путін не виступив зі своєю різкою оцінкою відразу ж після ухвалення рішення Ради безпеки, а чекав кілька днів?

Але роздуми про висловлювання Путіна відступили на другий план після того, як на них відреагував президент Дмитро Медведєв. Не згадуючи імені свого попередника, він назвав неприпустимими висловлювання про «хрестовi походи» з приводу ситуації в Лівії. І заявив, що Москва не вважає резолюцію РБ ООН неправильною.

«Якщо сьогодні намагатися «бити себе крилами по корпусу» і говорити, що ми не розуміли, що робили, це було б неправильно, ми свідомо на це йшли», – так Медведєв пояснив рішення Москви утриматися під час голосування в Раді безпеки.

Обговорення несподіваного конфлікту між Медведєвим і Путіним стало головним сюжетом російського політичного життя. І, природно, ніхто не згадує більше, що саме сказав прем'єр і що відповів йому президент, всі звертають увагу на принципову розбіжність між Медведєвим і Путіним щодо операції союзників в Лівії.

За всі роки існування «тандему» таку різку політичну розбіжність спостерігають уперше. І тепер спостерігачі гадають: чи може Близький Схід посварити Путіна і Медведєва і зробити їх справжніми політичними противниками і навіть реальними конкурентами в боротьбі за владу. Чи, все ж, ми спостерігаємо банальну пропагандистську операцію, в якій один політик грає роль злого слідчого, а інший – доброго. Ролі давно розписані і ніякого відступу від них не відбулося. Хіба що акценти сьогодні розставлені чіткіше, ніж зазвичай.

Але я хотів би повернутися до слів Путіна. Як на мене, вони важливіші, ніж його конфлікт із Медведєвим. Путін виступав на зустрічі з робітниками Воткінського заводу, який випускає ракети. І у зв'язку з подіями в Лівії Путін відзначив правильність рішення російської влади зміцнювати обороноздатність країни. А що це означає?

А це означає, що після початку подій на Близькому Сході Путін – і не він один в російському керівництві – живе в ірраціональному жаху. Багатьом із тих, хто побудував сучасну Росію, здається, що вона може перетворитися на Єгипет. А відмовлятися від влади дуже не хочеться. І події в Лівії, здавалося, давали відповідь на питання, як утримати владу. А операція союзників показала, що це – не відповідь. Путін боїться, він роздратований. Медведєв не знаходиться в такому станi не тому, що він ліберальніший, а тому, що Путін реалістичніший. Саме рівень страху змусив російських керівників зайняти різні позиції по лівійському питанню. А зовсім не прагнення до конкуренціі один з одним.

Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG