Доступність посилання

23 Вересень 2017, Київ 01:54

Валерія Новодворська «Хай квіти зів’януть, щоб кулемет не заіржавів» – цю западенську приказку часів ОУН – УПА, Степана Бандери і Романа Шухевича не завадило б засвоїти тим провокаторам із Севастополя та Одеси, лужковсько-рогозінським вигодованцям, які на московські долари відправились до вільного антирадянського Львова (тобто до західного монастиря) зі своїм запліснявілим статутом, що складається зі сталінських портретів, крадених георгіївських стрічок і серпасто-молоткастих шмат.

Як завжди, провокатори вибрали добрий час: 9 травня, свято фронтовиків, які ризикували життям і які згадують молодість, товаришів і «битви, де разом рубались вони», – але й улюблений день мародерів, які задарма до них примазались, які не воювали ані дня, часто і народилися після 1945 року, навіть мізинця собі не вкололи заради Батьківщини, які вирядились як ворони в павине пір’я, у символіку георгіївських кавалерів (ще б собі з марципану ордени поробили), які волочать по Червоній площі іржаві балістичні жерстянки і лупають очима на салют, як на ярмарковий феєрверк.

Нема їм числа – від паскудників-телеведучих до Путіна з Медведєвим, які начепили георгіївські стрічки і дорвались до щорічного піару на костях 27-и мільйонів загиблих у ту війну. А ще додайте до них совків, які втерлись у нємцовську «Солідарність» і напали з прокляттями на Миколу Храмова, справжнього антисовєтчика і дисидента, тільки за те, що він справедливо помітив (відразу за блискучим журналістом і одним зі стовпів дисидентської спільноти Олександром Подрабінеком), що 9 травня нам немає чого святкувати, святкують його одні тільки невігласи і тупі вічно радянські громадяни.

День 9 травня – корпоративне свято фронтовиків (мінус вохра, «Смерш» та НКВД). Відчепіться ви від них, цивільні, немуштровані, тилові щурі з чужими стрічками, вас на передовій не стояло і в окопах не лежало. Спочатку повоюйте (тільки не в Афгані, не в Чечні, і не в Грузії), а потім поговоримо. Я також ветеран війни проти тоталітаризму зі стажем 43 роки і навіть з орденом за це від Литви. Ми теж воювали, я та мої товариші-дисиденти, і багато полягло в бою. Так, ми програли війну, ми не змогли звільнити Росію від СССР, але хто посміє за це кинути в нас камінь? Ми теж ішли на смерть, і в нас також є свої корпоративні свята: 21-ше та 22 серпня – дні революції 1991року, і 4 жовтня – день падіння радянської влади. Ми ветерани програної війни, і як же нам не зрозуміти і не вшанувати фронтовиків 1941-1945 років, які свою війну також програли!

«Скажите нам, чтоб больше не будили, и пусть никто не потревожит сны…. Что из того, что мы не победили, что из того, что не вернулись мы!» – писав Йосип Бродський.

Павло Коган, Михайло Кульчицький, Борис, якого зіграв Баталов у фільмі «Летять журавлі», ополченці, які захищали Москву, солдати з Брестської фортеці, Віктор Некрасов, Василь Биков, В’ячеслав Кондратьєв, Василь Гроссман, Юрій Левітанський – усі вони, живі й мертві, хотіли, щоб було якнайкраще, а вийшло як завжди. Для своєї країни вони нічого не зуміли зробити, вона згнила у сталінському концтаборі, Східну Європу, країни Балтії, Західну Україну і Західну Білорусь, нещасну Бессарабію – нинішню Молдову – з їх допомогою взяли в ярмо і загнали в комуністичне стійло. А Німеччину перевиховували і робили просунутою демократією Великобританія та США. Свою ж частину Німеччини ми зробили філією свого ГУЛАГу. Так що всім нам, не фронтовикам, 9 травня пристало не влаштовувати салюти, а лити сльози. Адже ж ми програли не тільки свою війну, але й своє життя, своє майбутнє.

Звичайно, воювати з Гітлером – це правильно і похвально. Але воювати зі Сталіним також було правильно і гідно вічної пам’яті. Тут усі ветерани рівні: і ті, хто брав Берлін, і ті, хто пішов у РОА, до Власова. Знову ж таки має рацію Коля Храмов. І якщо у Власова в Маніфесті були погані рядки, то й Червона армія мала маніфести зовсім не кращі. А радянський гімн звучить набагато гірше гімну РОА. І якою ж завидною є доля українських патріотів (у нас їх охрестили націоналістами), які в лавах ОУН і УПА під національними знаменами воювали і з фашизмом, і з більшовиками!

Нам навіть 8 травня нема чого відзначати. Світ тихо і мирно святкує закінчення Другої світової війни. А для нас вона й досі не закінчилась. Росія – останній агресор, останній захисник пакту Молотова-Ріббентропа. Ріббентропа давно повісили і поховали, а ось Молотов воскрес у Примакові, в Лаврові, в Путіні й Медведєві. Ми продовжуємо окупацію Молдови, тобто Придністров’я, Грузії, себто Самачабло (Південна Осетія) і Абхазії, японських островів, частини фінської та естонської території.

І зовсім смішно, коли ми вимагаємо у день 9 травня подяки і аплодисментів від поневолених нами народів: українців, естонців, литовців, латвійців і молдаван. Для них цей день – день національної трагедії. І для Грузії з Чечнею – також. Цього дня за ними остаточно зачинились двері радянської клітки і вони стали рабами Сталіна і НКВД. НКВД, остаточно розв’язавши собі руки, зі свіжими силами зайнявся каральними операціями проти українських та литовських повстанців. Читайте Солженіцина і Леоніда Бородіна! Дивіться фільм «Вишневі ночі»! Західна Україна воювала до 1956 року, западенці йшли до ГУЛАГу цілими регіонами. А провокатори із загону «Москва-Севастополь» притягнули їм червоні прапори і сталінські портрети, розраховуючи на те, що у звалищі затопчуть кількох ветеранів і можна буде покричати на владу.

Партія Олега Тягнибока «Свобода» дуже виросла в моїх очах. Вона і львівські міські органи відстояли національну гідність. В Україні участь у торжествах на честь 9 травня (так само, як у Молдові, Грузії, країнах Балтії та Східної Європи) – знак національної зради. І георгіївські стрічки з червоними прапорами – також.

А російський консул мене просто потряс. Справою дипломатів є гасити конфлікти, не розпалювати їх. Відкликати б його і відіслати прямо в Мекку. Нехай там палить Коран біля стін головної святині. Або послати його до Нью-Йорка – там він, очевидно, покладатиме квіти до Ground Zero на знак пам’яті про терористів, які літаками протаранили башти-близнюки. Покладати вінки до пам’ятника воїнам-загарбникам у Львові – це аналогічно двом запропонованим хеппенінгам. Добре в нас навчають майбутніх дипломатів у МГІМО.

А взагалі досить уже віщим совкам шукати повсюди хазар для помсти. За ці дурості історія вже відомстила, і відомстила саме нам. І судячи за стилістикою 9 травня, Росія лежить у могилі, і то набагато глибшій, аніж бункер Рейхсканцелярії. І не треба тягнути на наш похорон львів’ян. У них, може статись, ще буде весілля з європейським приданим.

Валерія Новодворська – російський політик, публіцист, журналіст, дисидент, правозахисниця

Публікацію цієї статті у перекладі українською мовою здійснено з відома автора. Статтю взято з
інтернет-видання ГРАНИ.ру.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG