Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 20:59
Двічі поспіль обравши Леоніда Черновецького міським головою та наділивши депутатськими мандатами його «молоду команду», кияни блискуче довели свою громадянську неспроможність. Заразом вони підтвердили загальну цивілізаційну тенденцію кризи електоральної демократії: на виборах не перемагають найкомпетентніші, найсумлінніші та найпрацездатніші. Технології виборчого маркетингу дедалі частіше спрацьовують всупереч інтересам громад. Трагікомічна постать досі чинного київського міського голови є гротескною ілюстрацією цього глобального явища.

Конгломерат владних в Україні угрупувань інстинктивно збагнув безперспективність намагань перебрати владу у Києві з дотриманням бодай формальних демократичних пристойностей. Отож спочатку всупереч Конституції розділили посади міського голови та голови міської державної адміністрації, потім, щоб не ганьбити владну партію на чергових виборах районних рад у столиці, просто ліквідували ці загалом справді не потрібні представницькі установи, а усуненням з посади секретаря Київради Олеся Довгого завершили публічний етап розгрому попередньої міської влади. Відтепер у свідомості киян відповідальність за стан справ у місті перейшла до Партії регіонів. Сталося це без таких зайвостей, як вибори.

Персоніфіковано нову владу репрезентує призначений указом Президента Олександр Попов, колишній міський голова містечка Комсомольськ на Полтавщині. З особою пана Попова у суспільній свідомості міцно пов’язуються усі успіхи та невдачі біло-синього режиму у Києві.

Успіхи вичерпуються введенням в експлуатацію нечисленних і давно закладених об’єктів транспортної інфраструктури – трьох станцій метро, двох мостових переходів, розв’язок та естакад, часткового відновлення руху швидкісного трамваю. Щодо невдач, то тут список довший і, головне, – дуже дошкульний для киян: збільшення комунальних тарифів, подорожчання проїзду у пасажирському транспорті, зростання цін на харчі та послуги, війни з власниками торгівельних павільйонів, продовження варварських забудов охоронних територій історичних пам’яток та зелених зон, провал кампанії частково примусового створення ОСББ та зростанням аварійності житлового фонду…

Отак уже «покращено життя» киян. Не дивно, що Київ є одним із лідерів за темпами падіння довіри громадян до Президента та Партії регіонів. Випереджає його за цим показником лише Донбас, але ж там рік тому рівень підтримки нинішньої влади був найвищим – рейтингові є з чого падати.

Приватизуємо владу елегантно

Зрозуміло, що пан Попов далеко не перший номер у списку винуватців рейтингових прикростей влади у столиці, але він є дуже зручною фігурою, щоб бути першим у цьому публічно звинуваченим – і опозиціонерами, і конкурентами всередині влади, і виборцями. Водночас Партія регіонів не має іншої прохідної кандидатури на посаду столичного міського голови.

Саме тому, отримавши всі можливості усунути Леоніда Черновецького з посади, проголосувавши за це двома третинами депутатів на пленарному засіданні Київради, як нещодавно трапилося у Чернівцях, регіонали не поспішали цього робити. Та час працює проти них – жодних перспектив сподобатися киянам у ставлеників Партії регіонів немає, навіть за гречку, китайську наразі.

Отож доводиться починати передвиборчі маневри. Вже й штаб створили, і завдання поставили, перемога Олександра Попова, а також 15 відсотків голосів виборців за пропорційною частиною виборів і 40 відсотків депутатських мандатів за мажоритарною. Разом це гарантує Партії регіонів більшість складу Київради, що налічуватиме близько сімдесяти депутатів зі ста двадцяти, бо 15 відсотків пропорційної частини, з урахуванням перерозподілу голосів, поданих за партії, які не подолають виборчого бар’єру, принесуть регіоналам приблизно 22–25 мандатів.

Зрозуміло, що кандидати, які балотуватимуться в округах, усіляко приховуватимуть свою ангажованість владою та дозволятимуть собі легку опозиційну демагогію і «гречкою того виборця, гречкою». Навіть коли і за такої виборчої тактики сформувати більшості одразу не вийде, тоді її можна доукомплектувати «тушками». Проста та, як полюбляв говорити Віктор Ющенко, «елегантна» схема приватизації влади у громаді, яка й «духу регіонального» не терпить.

Вибори не допоможуть

За 10 років правління Олександра Омельченка та п’ять Леоніда Черновецького київська громада як суб’єкт суспільної дії поволі, але неухильно усувалася від участі в управлінні власним життям. Першим кроком на цьому шляху була ще заміна виконавчого комітету, утворюваного Київрадою, на призначувану Президентом державну адміністрацію.

Відчувши свою незалежність від виборця, підзвітні президентам та урядам чиновники в усій красі засвідчили свою хамську сваволю, безкультур’я та некомпетентність. Знесення історичних та архітектурних пам’яток, поліклінік, дитячих садків, знищення історичних ландшафтів в інтересах забудовників, розкрадання комунальних активів – землі, нерухомості, акцій підприємств – це неповний перелік справжніх мотивів участі у київській виконавчій владі. У системі цих інтересів немає місця поліпшенню стану інфраструктури міста, розвиткові його як зручної для життя агломерації та культурно-ділового центру країни.

Депутати Київради, байдуже, за якою системою вони будуть обиратися, також є цілком зручним матеріалом для інтеграції у «клуб утилізаторів Києва», а у киян не лишилося жодних перспектив демократичним шляхом, на виборах, замінити таку владу.

Костянтин Матвієнко експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG